Крістіан Біловар - обличчя сучасного «Динамо»

Чи був би цікавий спорт без конкуренції та безкомпромісної боротьби за правилами? Що важливо, щоб піднятися на вершину в спорті: талант, психологічна стійкість, внутрішня мотивація, працездатність, віруючий тренер, спритний агент? Який фактор головний? Здається, що відповідь очевидна без таланту досягти видатних досягнень у спорті не можливо.

Не всі лівші зі зростом метр дев’яносто один здатні пройти шлях від сімферопольського клубу боксу до абсолютного чемпіона світу серед професіоналів, як зробив це Олександр Усик. При цьому кожен суперник в ринзі має шанс завадити бути кращим. Конкуренція змушувала Олександра працювати, ставати кращим, йти до вершини.

Але то єдиноборство, український футбол командний вид спорту, його закони більш складні і відстань від вершини величезна. Судячи з останніх результатів ми взагалі зараз йдемо в іншу сторону від вершини. На зустріч нам піднімаються кіпрські та ізраїльські клуби, у нас війна та складна логістика.

Уболівальники, журналісти, експерти, тренери, президенти клубів знаходять багато причин для пояснення такого стану речей. Аналізуючи виступи київського «Динамо» лунають делікатні зауваження про проблеми в центрі оборони, але мало хто насмілюється задати питання, що робить у складі київського клубу Крістіан Біловар, ігрові якості якого явно не відповідають вимогам сучасного футболу.

Особисто не знайомий з Крістіаном, можливо він добре вихований, скромний, чемний хлопець, але для боротьби проти атакуючих гравців суперника такого набору якостей явно не достатньо. Через те, що Біловар не встигає за Дором Перецом колись потужний київський клуб виглядає безпорадно проти не видатного «Маккабі», а Україна перебуває на 27 місці в таблиці коефіцієнтів.

Звісно, що не один Біловар винен у неконкурентоздатності «Динамо» і якщо він піде з київського клубу рівень гри не зросте моментально. Але він є символом відмови від принципів спортивної конкуренції та віри в здоровий глузд. Хоча можливо я помиляюся, і це свідомий виклик Ігоря Суркіса на несприйняття методів його керівництва уболівальниками клубу. Типу, роблю, що забажаю, а ви мовчіть і не трясіть ногами.

Якщо грає Біловар, то чому не спробувати в складі сина асистента тренера, який провалився в оренді в двох клубах УПЛ? Якщо грає Біловар то вірити в те, що повинні грати найсильніші наївність людей, які не розуміють життя?

Чи не занадто я жорстокий до примхи Ігоря Суркіса мати в складі свого зятя? Думаю, що до Олександра Сироти, Максима Дячука та других хлопців з системи клубу місце яких у складі займає Біловар, відношення жорстокіше. Як і до вболівальників «Динамо», які не зважаючи ні на що продовжують вірити в клуб, а їх годують лайном багато років. Як і до Олександра Шовковського, який повинен думати, як надати ігрові хвилини Біловару без шкоди для результату. При цьому. відправивши в оренду Дячука Суркіси позбавили цього вибору.

Ми всі стаємо жертвою примхи власника клубу. Мовчання, відведення очей в бік є погодження з роллю жертви.

Колись обличчям «Динамо» був Лобановський, Блохін, Колотов, Бєланов, Заваров, Шевченко, Ребров, Шовковський, Ярмоленко (До речі, дуже хочеться почути, як грається Андрію Миколайовичу з зятем президента).

Тепер обличчя «Динамо» - це Крістіан Біловар.

фото Динамо від Шурика

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости