Потрібно мати честь

Не вважав доцільним писати щось про попередню гру наших козаків з галами, чекаючи гри з Азербайджаном.

Гра з Францією була програна ще під час жеребкування, а може і до нього, бо в голові як у коуча збірної, так і в гравців команди сидить проклята думка – це ж французи, це сам Мбаппе, це ого-го який Дембеле і так далі до 12 складів збірних Франції, що нарахувала Трибуна.

Тому визначальною для мене, як це не прикро, була гра з цим самим Азербайджаном. Якщо вірити папу Реброву майже півтора року іграми в Лізі Націй наші гравці готувались до цієї гри.
Готувались через чесько-албанський сором, через нічиї і з лише трьома перемогами в 8 іграх в тому турнірі. Ми чекали, чекали, терпіли, бо пан Ребров нас заспокоював і втовкмачував, що ігри в Лізі Націй – це ніщо, це пшик, це лише підготовка до ігор в кваліфікації до ЧС-2026.

Ми зітхали, гибіли, але все ж таки проковтнули навіть епічну поразку від збірної Канади (не в хокеї, а в футболі) у вже далекому червні цього року. Ми терпіли, бо ми – терпіли.

Та матч зі збірною Азербайджану зірвав вже навіть фіговий листок, що прикривав наготу футбольних ідей пана Реброва. Бо хто побачив хоч якісь ідеї в грі нашої команди. Навіть Ребров в післяматчевому інтерв’ю заявив, що його гравці пізно почали навантажувати штрафний майданчик суперника. Тобто вішай, вішай на ворота, на авось, а там можливо щось і вийде. Це також тактика, примітивна до сліз, але при належному підборі гравців і вона може дати шанс на успіх. Один з сотні, а то й тисячі, як повезе. Українцям від Сану до Дону вчора не повезло…

Не повезло з такою футбольною тактикою безідейного тренерського штабу пана Реброва нашій збірній.

Я, наприклад, не розумію, чому вчора на лівий фланг захисту вийшов Зінченко. Навіщо тоді позвали Дубінчака. Зінченко куди ефективніше би зіграв в центрі поля на місці Очеретька, який вчора провалився. На мою думку, повторяю – на мою непрофесійну думку, Очеретько куди б краще Калюжного, який в черговий раз сів в калюжу, зіграв би заднього опорника (наш «суперІван» вже в котрий раз доказує, що він не гравець рівня збірної).

Що робив на полі Бондаренко? Хто зна.

Що, крім бикування, після треьої хвилини робив на полі Ванат: 14 раз торкнутись м’яча за 61 хвилину для форварда це самогубство. Ніякий в Ромі Довбик за 35 хвилин ( з компенсованим часом) торкнувся майже стільки – 13 раз. Невже Реброву не ясно, що Ванат по своєму профілю не для гри, де немає хоч крихти вільного поля. Але, хоч всі (від пацанів дитсадка до пенсіонерів за 80) знали, що буде саме така гра – гра проти триповерхового автобусу з такими ж причіпами, наш коуч випускає Владислава.

Не гаразд щось, як в данській державі, у в нашій збірній. Король Клавдій в тому ж Гамлеті вважав, що завелась гнилизна. Вірно вважав. Бо скільки ще можна ганьбитись? Наша команда провалила чемпіонат Європи, злила в унітаз ігри Ліги Націй, в розвалочку, підтюпцем грала спаринги. Провал наслідував провал, а пан Ребров лише каже далі нікуди відступати. Ми це і самі знаємо, але чому наша збірна виявилась загнаною в кут? Невже лише через стан поля на стадіоні імені Тофіка Бахрамова?

У мене є відповідь. Я її писав ще до того, коли непоганий клубний тренер Ребров приймав збірну. На мою думку і тоді, і тим більше нині, Ребров – не тренер для збірної. Він здібний клубний тренер. Ми ж чомусь вважали його месією.

Друзі, не вірю в месій. Месії вимерли як мамонти в Сахарі чи на південного березі Баренцевого моря. Та й чи були вони.

Реброву потрібно піти. Але щоб піти самостійно потрібно мати честь…

З повагою,
Скіф.