Невже це Динамо??

Все ж дуже дивовижна гра під назвою футбол. Вболівальник може все, що завгодно думати про неї, представляти поставлену штабом гру, відмінні комбінації, безліч голів і ще більше ударів по воротах суперника! Але ось тренер бачить гру інакше. навіть зовсім інакше. Ось тепер настав період, коли голи, удари по воротах мало що значать, виявляється, головне, контроль м"яча та добре тримати удар після програного матчу і говорити.

Думаю, багато хто мене вважав або божевільним або з ослабленою роботою мозку, якщо таке пишу, тим більше так думаю про свій улюблений клуб. Повірте. все у мене в порядку, тенденцію до подібного стану команди я ж не вчора помітив, за що мені часто діставалося від справжніх та дуже ідейних уболівальників. Але то були перші ластівки, на які мало хто увагу звертав, зате тепер зграя коршунів увірвалася в клуб Динамо і все, що тільки можна рве на частини, впиваючись власною безкарністю. Невже вчорашня чергова безвольна поразка від заштатного турецького клубу не показує абсолютний розвал київського клубу в усіх напрямках. Невже це почалося вчора? Чи може лише місяць тому? Зовсім ні. Не ростуть на осиках апельсинки! А якщо перейти на нормальну мову, то повна непогрішимість Ігоря Михайловича з його м'яко кажучи, ідіотськими, рішеннями і призвело все що носить бренд Динамо, так низько впасти, що про цей ромбик з буквою Д і трьома зірками витирають ноги всі, кому тільки завгодно. У відповідь ми чуємо солодкі слова, типу - ніякої кризи в команді немає! Хоча, якщо трохи подумати, то стає очевидним, що це правда. У клубі і команді повна катастрофа від збіговиська абсолютно випадкових особин, адже назвати їх професіоналами язик не повернеться, так, втім, і людьми теж не варто їх називати.

Сьогодні український прапор – це щось метафізичне, на рівні оберігу. Саме він нагадує про зв’язок поколінь, жертовність наших предків і Героїв сучасності. За нього вбивали не одне покоління українців і не одне покоління українців виборювало під синьо-жовтим стягом свою свободу. Саме тому становлення до прапора повино бути з винятковим пієтетом, любов’ю та трепетом. Бо це не про тканину і не про колір, як такий. Український прапор – це постійне нагадування про незалежність, яка у нас є.

Коли це стадо виходить на поле стадіону з українськими прапорами, це викликає безліч запитань - для чого, що це дає команді, вболівальнику, країні? Після свистка судді ми ж бачимо що з , як би футболістами і навіть тренерським штабом нічого не відбувається, стадо як повзало по полю, так і продовжує це робити, ударів немає, немає і голів. Проте розмов стало дуже багато, в чому всі як би футболісти і тренери, досягли успіху. Ось тільки ці слова ніяк не впливають на гру, результати, бажання все ж згадати, що на цих 11 молодих людей вдягнута футболка легендарного в минулому клубу, що в країні війна і потрібно їм на полі стадіону показувати дух українців, силу і незламність. Але, на жаль! Виходить це комусь потрібно, якщо за останні роки в клубі нічого не змінюється і схоже ніхто і не збирається це робити. Такий футбольний бізнес у братів! Це кінець Динамо!

Кожна людина володіє, точніше повинен володіти, здатністю самооцінки і в залежності від цього приймати рішення чи погоджуватися йому на пропозицію власника клубу очолити тренерський штаб. Схоже в Динамо спеціально підбирають людей з найвищою думкою про свої професійні якості, але абсолютно непрофесійних особин, інакше крім розмов ми б побачили зміни в грі, структурі, зіграності , результатах та іншому, що вимагає гра під назвою футбол. Але нічого з цього списку я років 10 не бачу. Чому так не знаю, Але розумію, що не випадково. Сумно, що вболівальник дивиться на це непорозуміння і мовчить. Ні, не всі мовчать, є такі що волають. але їх не чують, бо навіщо звертати увагу на не найприємніші думки, на різкі слова, якщо все залежить далеко не від тих, хто вболіває за команду, тобто ходить на стадіон, чекає матчів за участю динамо і незважаючи на час дивиться їх завжди. Та іноді тут у Шурика можна прочитати критику дій керівництва клубу і самої команди, але і тільки зараз це стало нормою, зовсім недавно багато хто шукав хоч щось позитивне в грі Динамо і радів як діти, вперше потрапили на стадіон з батьком. Ось і дораділи!