Чому полковники не бігають?

Чому полковники не бігають? Тому що бігаючий полковник у мирний час викликає сміх, а у воєнний - паніку. Ця армійська премудрість згадалася з приводу чергової бурі в стакані води, тобто дискусій навколо поведінки тренера у технічній зоні під час матчу та її вплив на перебіг гри.

Коли твоя команда зайшла у смугу невдач і встановлює турнірні антирекорди, то мимоволі звертаєш увагу не те, що на емоції тренерів, а на шнурки на їхніх кросівках, на бейсболки і куртки.

Здається, надягни тренер щось інше, ніж на останньому програному матчі, частіше махай руками, ніж досі, - і все, ми вискочили на білу смугу, Динамо помчить, змітаючи всіх і вся з свого чемпіонського шляху.

Але так чомусь не виходить. Гравці міняють татухи, амулетики, тренери шепочуть свої мантри, згадують якісь притчі, а гри як не було так і немає.

Овва, щось інше впливає на стан команди, визначає її рівень налаштованості на боротьбу за перемогу.

Караваєв говорить про певну психологічну неготовність частини гравців, передовсім, молодих, знаходити в собі нові сили та емоції після здобуття чемпіонських регалій. На вершину сходити було легше ніж утриматися на ній.

Не думаю, що ця істина була невідома тренерському штабу Динамо. Саме Шовковський і Ко повинні були, після слів Буяльського на прилюдному святкуванні про курс на єврокубкові звитяги, після всіх бенкетів, донести до гравців, що чемпіонство закінчилося вчора, забудьте, а сьогодні ми починаємо нову сторінку і вимог буде більше, ніж досі, бо на вершину сходити....і т.д. Можливо про таке й говорилося, очевидно ж, але факт, що далеко не всі в команді виявилися готовими до нового етапу в своєму спортивному житті.

Скажіть, хто з гравців Динамо підвищився в своїй майстерності порівняно з минулим роком? Відповідь очевидна - ніхто (крім Ваната, можливо).

І це провал, причому передовсім з боку тренерів. Вони спочивали на лаврах, відповідно не змогли привнести в команду нічого такого особливого, щоб в її грі зявилися нові акценти, якісь нові тактичні ходи. У пожежному порядку знайшли поляка Кендзьорека, робота якого дала певний позитивний результат.

Далі пішло буксування у вигляді пяти нічиїх і закономірний відкат на хз яке місце у турнірці. При всьому тому Динамо за своїм кадровим потенціалом виглядає досить пристойно за мірками УПЛ.

Але, знову ж звернемося до слів Караваєва, команді не вистачає впевненості, дехто не може впоратися з психологічним тиском, коли в голові сидить одна думка: Динамо завжди грає на перемогу.

То що, виходить Динамо не вистачає ще одного фахівця? Ментального тренера? Останнім часом ця посада входить до "джентльменського набору" провідних команд світу, кажуть, в Іспанії, навчання тренерів починають з курсу спортивної психології. Тут, ясен пень, одразу згадується сеньйор Мельгоса, який за освітою є якраз тренером з психологічної підготовки, одначе результати якого на чолі української молодіжки змушують нас при слові "психолог" плюватися в той бік.

Звісно, кваліфікований тренер спортивної команди повинен бути, крім іншого, і тим самом психологом, мудрим знавцем душ футболістів, повинен знати хто чим дихає і кому які припарки потрібні. Кого погладити по голівці, когось суворо відшпетити, а кому і бутсою зарядити в дурну голову.

Для досягнення результату всі легальні засоби допустимі. І якщо колись в давню епоху, такими засобами були омріяні квартири та автівки, з одного боку, а з іншого - казарма МВС на Подолі (що діяло безвідмовно і полковнику Лобановському не було необхідності вискакувати на бігову доріжку), то нині того арсеналу просто не існує.

Я не знаю, чим поки що неполковник Шовковський може мотивувати гравців у наш час, але знаходити підхід до кожного він зобовязаний.

Може навіть розмахувати при цьому руками у технічній зоні, влаштовувати півникові бої, будь яким чином виводити суперника з рівноваги, я не проти, зрештою футбол - це емоції, шоу, глядачеві повинно бути все цікаво.

Не лише результат на табло.

Але результат понад усе.