Цьогорічна осінь пройшла для Динамо під знаком всезагальної критики - як самої гри першої команди і роботи менеджменту, скаутів, так і керівництва клубу тандемом братів Суркісів.
Заміна на тренерському містку Динамо + більш-менш позитивні підсумки матчів у грудні дещо пригасили цей критичний запал, але, як кажуть, сторони захисту та обвинувачення залишилися на своїх позиціях.
Аргументів "за" і "проти" тут вистачає, не буду заглиблюватися.А от якщо подивитися на картину під дещо іншим кутом? Вдатися хоча б до порівняння Динамо з виступами тих команд, які колись були прямими їхніми суперниками на теренах того, що називалося СРСР та соцтабором?
Як там справи у Стяуа, Црвени Звєзди, Динамо Тбілісі, команд з країни 404, що вони здобули за ці 30 з гаком років? Як для них минулися перехід на рейки справді професійного футболу, зміна джерел фінансування, кадрового підсилення?
Київське Динамо, як відомо, взяло за цей період 17 титулів національного чемпіонату і 13 разів здобувало Кубок України.
У бєлгрдської Црвени Звєзди, попри всі пертурбації футболу у колишній СФРЮ, на сьогодні налічується 16 національних чемпіонських титулів та 17 переможця Кубку.
Дещо похитнулися позиції у румунському футболі бухарестської Стяуа. Клуб завязнув у судових суперечках щодо правонаступництва назв і титулів, що очевидно позначилося на виступах команди (за браком часу не дуже копався в цій історії, дані взяв з Вікі). Втім, за період з 1991 року клуб здобув 14 чемпіонських титулів та 7 кубкових.
Давній знайомий угорський Ференцварош: 13 чемпіонських титулів і 10 кубкових.
Динамо Тбілісі: 19 і 13 титулів відповідно.
Динамо Мінськ: 9 і 3 титули відповідно.
Спартак червоно-білий: 10 (останній раз в 2017р.) і 5 титулів відповідно. Динамо: аж 1 Кубок аж у 1995р. І ще було падіння другу лігу. ЦСКА: 6 і 9 титулів відповідно. Ну і Кубок УЄФА, досягнення, як не крути.
Отже, які можна зробити висновки з цієї статистики?
Більшості грандів того футболу вдалося зберегти свої позиції і в новий час, хоча, як бачимо, не всім.
ФК Динамо Київ у цій компанії виглядає цілком гідно, з багатьох показників навіть обійшло своїх давніх суперників. А головне уникло всіляких дефолтів і власне турнірних провалів на національному рівні.
Чи є в цьому заслуга тандему братів Суркісів? Безумовно і повною мірою. Попри всю неоднозначність процесу переходу клубу в їхню власність (бажаючі можуть розвинути цю гілку розмови), вони забезпечили цілісність структури клубу, його правонаступність на всі здобутки минулих часів, на торгову марку.
То може динамівська спільнота ще й винна їм, як у тому анекдоті про мужика, який прийшов до лихваря просити у борг?
Як і кожна медаль, стабільність у Динамо отримала свою зворотню сторону. Очевидно, що на певному етапі керівники клубу потрапили у теплу ванну самозаспокоєності, почали задовольнятися досягнутим, відповідно і втрачати у конкурентоспроможності.
Все закономірно і зрозуміло. Я, наприклад, солідарний з позицією Артема Кравця, але і визнаю, що клуб має своїх власників, і тільки вони несуть весь тягар, передовсім фінансовий, за його існування, здобутки і невдачі.
Київське Динамо пішло на зимову перерву з новим тренерським складом, відповідно з новими планами та амбіціями.
Ми можемо лише сподіватися, що новий етап у розвитку клубу буде успішнішим, ніж минулий, що всі тренерські амбіції не залишаться без амуніції, тобто будуть належно підкріплені зусиллями власників клубу. І таке поєднання принесе результати, гідні великої історії Динамо з столиці України.