Черговий вдалий виступ українських легіонерів у Жироні здійняв нову хвилю футбольного патріотизму.
Отак наші козаки вчать іспанців грати у футбол... українці тягнуть Жирону... ще б додати туди парочку наших - приблизно такі емоції панують у коментах під новинними повідомленнями.
Можна було б лише порадіти справді невичерпному життєлюбству вболівальницького контингенту, який у переважній більшості своїй потерпає від нестачі світла і тепла, а дехто і безпосередньо у лавах ЗСУ протистоїть лютому ворогу, якби ж не ота сувора дійсність.
Небачена за своїми вбивчими технологіями війна пішла на пятий рік, рашисти дохнуть, але, на жаль, поки не всі, Українці тримають стрій, хоча на вулицях багатьох наших сіл і міст собак трапляється більше ніж людей. Європа з її "Never more" не знає, як розірватися між дешевими енергоносіями і реальною загрозою дикунської орди.
Проте наразі в Іспанії голубе небо, там спокійно, тепло і затишно. Там грають наші легіонери. Там живуть наші футбольні функціонери. Туди мріють потрапити багато доморощених футбольних талантів.
А от уявімо собі ситуацію. Війна нарешті закінчилася. Президент однією рукою щедро роздає нагороди, іншою -приймає їх. Далі йде скасування воєнного стану, аж до вільного виїзду наших громадян за кордон. І ми можемо уявити, як десятки і сотні тисяч українських будівельників, водіїв, трактористів, електриків, інженерів їдуть піднімати економіку європейських країн. Там постійний дефіцит працівників реального сектору, там набагато краще оплачується їхня праця, там цінують роботящі руки українців.
А хто ж залишиться тут вдома? А залишаться якраз оті всілякі посередні футболісти-біатлоністи, які незатребувані за кордоном, бо там на такий спортивний рівень повно своїх претендентів, тим паче з паспортом і знанням мови. Залишаться різномастні співаки ротом, стендап-коміки, а також політологи-експерти. Вони Європі зовсім не потрібні, бо не створюють ніяких матеріальних благ, лише проїдають чужі гроші і є просто розхідним матеріалом у політиканських ігрищах.
Я звичайно дещо згущую фарби, гіперболізую ситуацію. Проте, хотілося б так помріяти, що за мирного часу будуть вірно розставлені суспільні пріоритети. Політичний популізм відійде у минуле, всі будуть рівними перед законом, люди праці отримуватимуть гідну зарплату.
В Україні закінчиться олігархічний, аграрно-металургійно-торгівельний футбол. У бідній країні не може бути окремого багатого футболу з його мутняками-договорняками. Стане вигідно вкладати кошти в реальну економіку України, не в тіньову чи в кишеню податківцю. Так, можливо, зменшаться грошові потоки у вітчизняному футболі, зокрема і чиновники УАФ перестануть отримувати мільйонні зарплати.
Але упевнений, що справжні футбольні таланти в Україні завжди будуть і вони радуватимуть нас виступами за наші рідні клуби, не за іноземні.