Зачин

Перша гра як перший клас. Коли вона вдається, то команду може чекати щасливе плавання, якщо, як це в нас часто буває, не заклинить штурвал, а вітер не в наші буде дути паруса.

Перша гра – це візитівка, це представлення тренером публіці свого творчого задуму. Оцінюючи вчорашню гру, мені чомусь здається що вона стане початком відлиги від хаосу, що створив, на жаль, зі збірною Ребров, який сприймав її як свою приватну власність, в той час як вона для нас була частиною живої і славної України, що вже багато століть вперто бореться за життя.

Хоч судити гру нашої збірної по першому матчі Мальдери не варто, але щось нове і свіже ми все ж таки вже побачили.

Збірна зіграла по-справжньому в дорослий, прагматичний і схожий на шахову партію матч. Поляки почали дуже агресивно, але українці не злякались, не розсипалися, як в минулій грі проти цих партнерів під орудою Реброва два роки тому, коли нашу команду винесли на цвинтар в перші 30 хвилин, відвантаживши три голи.

Саме в цей час здавалось, що два наші опорники, які зазвичай більше звикли атакувати, ніж захищатись, провалюються. Скидалося, що не вистачає дядьки Калюжного, але поступово все налагодилось. Очеретько провів по-чоловічому чесну робочу гру, без салютів, але з великим обсягом чорнової роботи. А Назарина, на мою думку зіграв ще переконливіше: він читав гру, як професор Колумбійського університету: спокійно і врівноважено, намагався ще в зародку руйнувати атаки наших західних сусідів. Поступово вони забрали центр поля під свій контроль і відразу ж пішли наші атаки.

Удар Яремчука після тендітного пасу Циганкова на Яремчука спочатку заспокоїв поляків, а потім Ярмоленко після прострілу того ж Циганкова добив суперника. Після перерви ж наша команда вже більше вела гру і не дала полякам розгорнути штурм.

Сподобався Ярмоленко. Він був не лише капітаном для роздягальні і не носився весь час по полю. Андрій вміло обирав позицію, тримав пульс атак в своїй голові і забив… Здавалось, що Ярмоленко повільний і мало не привіз пенальті, але коли треба, то він яструб.

Та, все ж таки, на мою думку, найкращий гравець матчу Циганков. Два асисти, мотор і організатор атак, перехоплення, правильний вибір позиції (оцініть який ривок зробив Циганков на вільне місце в карний майданчик під пас Миколенко). Від нього поляки мали найбільше проблем.

До речі, мені подобався і Шапаренко. Він вийшов на 56-й хвилині замість Ярмоленка і одразу додав команді контролю між лініями. Атаки стали менш сумбурними і більш організованими. Згадайте єдину справжню атаку в другому таймі організував саме Шапаренко.

А ось Пономаренка, що замінив яскравого вчора Яремчука, гру провалив. Він майже не чіплявся за м’яч , не завжди встигав правильно відкриватися під передачу, програвав навіть силову боротьбу. І був якийсь лінькуватий. Згадайте, як Шапаренко віддавав йому передачу в вільну зону , а Матвій не тільки не зумів прочитати рішення партнера, але навіть не побіг під неї. Все-таки, Пономаренко гравець під Костюка, для фізичного вертикального футболу, а ось грати в позиційний футбол його ніхто не вчив, це не його гра і можливо тому він не грав у Шовковського.

До речі, Миколенко вчора наочно показав різницю між футболом Костюка і інтелектуальним футболом Мальдери. Згадайте, що зробив Миколенко, коли забивався другий гол, отримавши м'яча майже на кромці поля. В 100 відсотках випадків вихованець Костюка Костя Вівчареко навішував би м'яч в карний майданчик. А Миколенко, отримавши круглого, подивився навкруги, оцінив глибокий ривок Циганкова на вільне місце в карний майданчик і віддав йому м'яч філігранно, точно, як на блюдечку з голубою кайомкою.

Судаков також, на жаль, провалив на мою думку гру. Він мав грати відтягнутого лівого вінгера, а його магнітом тягнуло в центр, де здається лише заважав Циганкову, дублюючи його роль. Георгій, швидше за все , не знайшов себе на полі.

І останнє, можливо скажу дурницю, мені більше сподобався абсолютний дебютант Романчук, ніж Сарапій. Романчук вперше грав правого захисника. З його зростом (193 см) - це вже анахронізм. Але він зіграв спокійно, не гублячись, і на відміну від Сарапія жодного разу не втратив позицію.

Досить... Бо це лише початок, зачин. Не блискучий, але все-таки приємний. Можливо в наступну неділю будемо говорити і писати щось інше, менш приємне, але вчора я нарешті побачив команду. Команду, що грала, а не мучилась сама і не мучила нас.

З повагою,
Скіф.