Про Пономарьова.

Мене тут часто запитували, чому я постійно критикую (не хейтю, а критикую) Віталія Пономарьова, чому не вірю в його тренерський хист.

Давно обіцяв написати про своє відношення до нинішнього тренера ЛНЗ. Ось нарешті вирвався. І постараюся коротко.

Я часто і багато разів писав, що не вірю в Віталія Пономарьова як в топового тренера.

І ось це і є головне: консервативне бачення футболу.

Так, він змінює схеми залежно від суперника і ситуації.

Так, він розуміє поняття балансу між атакою і обороною і прямо говорить, що команда не може просто бігти вперед, залишаючи величезні простори позаду.

Все так. Але, гадаю, що для нього, як і для абсолютної більшості українських тренів, не так важлива тактика, стратегія, навіть гра, як результат, який залишиться, а гра забудеться. Звичайно результат є головним критерієм оцінки тренера, але крім результату є ще гра, якою здобувається сам результат.

На мою думку, для Пономарьова головним є здатність команди грати інтенсивно, агресивно, з пресингом, особливо коли суперник залишає простір. А так як він непоганий психолог і вміє тримати дисципліну в команді, то його команда завжди готова битися, боротися і перебігати суперника.

Але нормально для тренера ЛНЗ. Але не для тренера топклубу навіть рівня УПЛ. Тренер топклубу, крім можливості інтенсивного ведення гри і підлаштування під суперника, повинен мати ще механізми виходу з пресингу, вміння вести позиційну атаку, різні варіанти пресингу і контрпресингу, тактична гнучкість і здатність перебудовувати гру прямо по ходу матчу. І от саме цього, хоч убий, я у Пономарьова не бачу.

Багато з нас вважає, що Пономарьов виховав класних футболістів. Хочу посперечатись. На мою думку, так, Пономарьов може і вміє дати дорогу юним гравцям у дорослий футбол, навчити грати їх у дорослий футбол, він може зробити з них більш-менш вправних гравців, але не факт, що він здатний створити з них топових футболістів. Немає жодного прикладу, щоб його молоді футболісти під його орудою досягли висот хоча б збірної України. Підгурський, Дідик, Квасниця, Пастух і, навіть, Федір – приклади цього.

Наприклад, Ілля Квасниця. Квасниця при Пономарьові виглядав дуже перспективно. За Рух під його керівництвом він провів 67 матчів, забив 13 голів і віддав 12 асистів. Клас.
Але Ілля так і не зробив того якісного стрибка, якого від нього чекали. І нині грає аж у Лівому Березі, хоч по своїм талантам міг грати у більш чемних командах УПЛ (Харків, Полісся, Динамо). З Підгурським, який вважався майже основним талантом Руху часів Пономарьова, схожа історія. Але важко сказати, що ми нині ми бачимо якісного гравця хоча б класу УПЛ.

Далі - Роман Дідик, який нині грає за ЛНЗ. Так, він став надійнішим, але не швидшим у прийняті рішень. До того ж Роман так і не оволодів вмінням віддати розрізний перший пас. Такий собі міцний солдат Урфіна Джуса для середняка УПЛ.

В Русі часів Пономарьова було багато здібних молодих, але якщо подивитися, скільки з них зробили великий якісний стрибок в своєму розвитку, то картина стає гнітющую.

Сам Пономарьов в 2023 році говорив про велику кількість перспективних футболістів в Русі, які можуть вирости до найвищого рівня. І де вони ? Якщо вони і не деградували, то вже в 22…24 роки застигли в розвитку.

Саме це, на мій погляд, найсерйозніша претензія до Пономарьова.

З повагою,
Скіф.