Свою чергову розповідь я хочу присвятити хмельницьким пацанам, моїм ровесникам. Їм пощастило більше, а може то не пощастило, може то вони більше хотіли цього.
Розпочну із себе. Чому я не став футболістом.
З п'яти-шести років я мріяв стати футболістом. Звичайно же Блохіним, ким же іншим? З ранку до смерканку я ганяв м'яча.
Мені не потрібні були ніякі машинки, пістолети з автоматами, навіть велосипед. М'яч, м,'яч і тільки м'яч!Пригадую свій перший м'яч. Його мені купила хресна, побачивши як я стою перед прилавком з м'ячами у "Дитячому світі"та дивлюсь на м'яч. То був не спраажній іутбольний м'яч, але і не резиновий за 65 коп. Він коштувпв 7 руб. В ньому в середині була камера. А заверху щось на кшталт резини. Він був розбитий на шестикутники і мав коричнево-чорний окрас. Щастя зашкплювало.
В 4 класі я поступив в футбольну секцію до тренера Аркадія Йосиповича Морговського. З перших же тренувань де у мене виходило все абсолютно легко та невимушено. З одним пацаном намім'я Вітя ми розртвпли всіх. Він пасує я зпбиваю, я пасую він забиває.
Після дневлькох тренувань Аркадій Йосипоаич повідомив нам з Вітею, щоб завтра ми також приходили трегквання в першу шрупу В першіц групі зацмплися коащі з кращих. Саме з тієї групи вийшли декілька хлопців ставшими професійними футболістами: Коля Колодій, Дмитро Сандулов, Саня Чопик, і, найголовніша зірка Андрій Кирлик котрий закінсив кар'єру в якості капітана одеського "Чорноморця"
Після повідомлення Аркадія Йосиповича я летів додому мов на крилах. " Я буду футболістом! Я гратмму в "Динамо"Київ, я гратиму в "Динамо" Київ!!!" - моє серце ледь не вистоибувало з грудей. Тато був вдома, він саме приїхав на обід. "Тату!!!"- я з розгону кинувся в обійми батька.
Шкільний день промайнув для мене непомітно. Пісоя уроків я із однокласниками котрі жили зі мною в одному будинку на тодішній Совецькій (тепер Поибузька),24 йшов додому. На мож нещастя на нашому шляху була льодяна гірка. Можливо ви пам'ятаєте стекольний магазин що знаходився на горі праворуч на розі вул. Дзержинського та Карла Маркса (тепер Подільська та Свободи). До речі, з точки зору маркетингу це був прекрасний хід - розташувати магазин саме там. Близькість нашої школи, а таеож відносна близкість школи#3, давала можливість приріжчткам скла ніколи не нудьгувати без роботи. Принаймні футболісти нашої десятої школи старалися і били вікна у школі регулярно. По бразильській системі.
Так ось біля того магазину вниз з гірки і розковзали льодяну гірку. Мої однокласники, діти з інших класів з смізом та криками каталися з тієї гірки. Я подумав, що майбутній зірці київського "Динамо" не личить їздити на портфелі чи на сідницях. Звичайно я, як і деякі інші відчайдухи, спробував з'їхати на ногах. Перша ж спроба вияаилась невдалою...
Я впав. Різкий біль у лівій частині тіла перерізав мене. Намагаючись встати я впав. Темні круги плили перед очима.