Емоційний спіч Андрія Вороніна щодо "сліпих, тупих чи просто шкідників" у керівництві українського футболу здійняв нові хвилі серед навколофутбольної громадськості, принаймні, в тій її частині, яка представлена на цій інтернет-платформі.
За національну збірну ми всі переживаємо, і всі маємо свої варіанти її розвитку, покращення, виграшного складу.
Один з найвірніших рецептів, як бачимо, це розігнати все керівництво нашого футболу, вичистити конюшні у Будинку футболу, віддати під суд корупціонерів. Ну, ганьбити і хейтити начальство - будь-яке, з будь-якого приводу - це наша народна забавка. Тим паче заочно, тим паче коли під рукою є безвідмовна клава.
Так, радіти нема чого з того, що національна збірна цього року вже повторила сумний рекорд у три програних офіційних матчі. Так, молодіжна збірна провалила кваліфікацію на своє Євро-27, так, українські клуби завалюють один євросезон за іншим.
Між тим, якщо погортати сторінки історії футболу у нові незалежні часи, то задаєшся питанням - а що, ми колись справді їли одні круасани з маслом, тобто, невже наша національна збірна була колись топ-командою і привчила нас до серійних перемог?
На жаль, ні.
Рекордні три поразки в офіційних матчах за календарний рік видавали команди під орудою А.Конькова в 1995 році, М.Фоменка в 2016р., А.Шевченка в 2020р., С.Реброва у 2025р. І навіть великого ВВЛ в 2001р.
Здебільшого то були мирні, по-своєму жирні часи, збірна мала у своєму складі ого-го яких зірок, включно з золотим А.Шевченком. У неї були надійні грошовиті спонсори, не рівня скандальному "Нордексу" Рабиновича. На чолі ФФУ тривалий період стояв Г.Суркіс, якого не назвеш слабким керівником чи неуспішним бізнесменом. Він розщедрився навіть на загальнодержавну програму "Урок футболу", яку благополучно похерили його наступники. Все крутилося, гравці були обласкані і гонорарами, і увагою навіть керівництва держави, а результату не було чомусь.
Цього року до нової серії з трьох поразок збірної долучилися С.Ребров і А.Мальдера. Попереду листопадовий виїзд в Белфаст, можемо і на рекорд замахнутися.
Так в чому ж корінь зла, який пес порився на нашому футбольному газоні? Хто конкретно в Україні "багато років знущається з футболу"?
У мене особисто немає вичерпної універсальної відповіді.
Звісно, одна з причин лежить у площині національних характерних рис, адже збірна команда з футболу, як не крути, є своєрідним виявом народного менталітету, спроможності держави до реалізації великих стратегічних програм ( а розвиток футболу як одного з наймасовіших і найулюбленіших видів спорту якраз саме про це), об'єднання людей навколо великої мети.
Звісно, є купа інших причин, суттєвих і не дуже.
Але маємо виробити свій алгоритм дій, щоб зрештою якось гармонізувати наші болільницькі уявлення про потенціал українського футболу і його реальні результати, про великі гроші і чисті руки.
Як кажуть, не жили багато, то нічого й звикати
Прошу приклад Італії, де роками борються з проявами корупції у футболі і водночас примудрилися тричі підряд не пройти на чемпіонат світу, не пропонувати в якості безплатної опції.