ТОЧКИ ЗОРУ
Не хотів писати одразу про українське дербі. Хотів трохи охолонути. Останніми роками немає вже того хвилюючого очікування, коли з самого ранку думаєш про матч, живеш ним увесь день.
Зрозуміло, що зараз війна і пріоритети зовсім інші, але все одно хочеться відволіктися, отримати емоцію.
Але про яку емоцію може йтися, коли команди зараз перебувають ніби на різних планетах?
По "Шахтарю" чітко видно, що у клубу є потенціал для росту, є рух уперед. У київського "Динамо" я не бачу нічого. Немає ні чіткого плану розвитку, ні довгострокової стратегії - нічого, за рахунок чого команда здатна повернути хоча б видимість боротьби за перше місце. Можна скільки завгодно говорити, що зараз не до футболу, але інші клуби не просто існують, а вибудовують цілі проєкти.
"Динамо" ж просто пливе за течією, методично втрачаючи свою історію. Клуб уже всіх привчив до поразок, і це найстрашніше - вболівальники почали звикати до програшів улюбленої команди. Здається, що всередині самого "Динамо" всім байдуже. Немає ні бачення майбутнього, ні бажання щось змінювати, ні навіть маленьких кроків уперед.
Щодо самого матчу - на жаль, "Динамо" поступилося у всіх аспектах. Може, якби не видалення Михавка, гра склалася б інакше? Не думаю. Прірва занадто глибока.
Звісно, клубу потрібні глобальні зміни. Але зараз треба хоча б для початку втриматися в трійці чемпіонату... Хоча що це вже міняє?
Вибачте за емоції. Просто наболіло.
(Фото з офіційного сайту ФК "Динамо" Київ)
х х х
> методично втрачаючи свою історію.
> Клуб уже всіх привчив до поразок,
> і це найстрашніше - вболівальники
> почали звикати до програшів
> улюбленої команди.
Пройдет и это.
Команду-то любить мы не перестанем?
Вот и будем болеть, ругаться и переживать :)
А там, дай Бог, наладится что-то. :)