Я горжусь этим чувством !!!

Я пишаюсь тим що в мене з"явилося те справжнє почуття відданості команді. Я не мав змоги бачити мач Динамо з Зорею і коли я дізнався результат, то теж на автоматі як завжди почав думати, що нафіг всих з команди , нового тренера і т.д. Але приїхав в Київ, побачив фото розчарованого Гусева і одразу вся "кузьмічність" зникла, бо пока в команді є хоч один такий футболіст я готовий вболівати за команду до кінця, навіть знаючи, що ми вже все програли.

Я нещодавно дивився в інеті інтерв"ю Шеви у програмі Пенісова, де Шева говорив про ставлення до збірної. Все таки він не просто футболіст, а великий футболіст, а великим просто не стають. Навідміну від деяких він книжки читає, а це видно з його думок. Так от Шева сказав, що для того щоб молоді футболісти і не тільки , збірну вважали чимось особливим, треба створити таку публічну думку і ставлення до неї, а не так що збірна грає я вболіваю, а ні то нафіг її, Ні!!!, треба весь час вболівати і самим створити цю особливу атмосферу. Він навів приклад Італії де збірна це зовсім другий рівень, це не клуб, там навіть і не порівнюють збірну з клубами, бо це щось таке особливе і високе що про клуби навіть і не згадують.

 Так от наше вболівальницьке завдання зробити так, щоб грати в футболці Динамо для футболістів було за честь, а для цього треба щоб клуб мав армію відданих вболівальників, які ходять на стадіон в будь яку погоду, і ходять не на суперника подивитися, а в першу чергу на власну команду, Все в наших руках і ногах і рвущихся від підтримки голосах. Наведу приклади Ліверпуля, там в першу чергу вболівальники своєю шаленою підтримкою створили легендарну команду, там вболівальники більш легендарні ніж клуб, а назва гімну відоміша ніж імена футболістів. Це тільки з допомогою вболівальників команда виграла вже програний фінал ЛЧ. 

P.S.

Сподіваюсь таке почуття відданості мають тисячі, а не сотні або одиниці.