Відомий український тренер Микола Павлов поділився думками про поточний чемпіонат України, роботу в УАФ та гру футболістів збірної.
Микола Павлов— Миколо Петровичу, як вам загалом нинішній сезон УПЛ? Яка команда здивувала найбільше?
— Мені подобається, як проходять ігри чемпіонату — є напруга, емоції. Особисто я виділяю три команди: «Динамо», «Олександрію» та «Верес».
— Яка з команд вам не імпонує?
— А от хто не справляє враження — починаючи з ЛНЗ і далі ті, хто поруч із ними в таблиці.
— Про «Буковину», як сенсаційного півфіналіста Кубка України з нижчих ліг, зараз говорять усі — що скажете про їхній прорив у Кубку?
— Я переживаю за «Буковину», бо там працює Григорій Чурилов. У мене була можливість співпрацювати з ним у «Маріуполі», тому за цю команду вболіваю. Мені подобається їхній підхід. Я щиро бажаю їм удачі і дуже хочу, щоб їм вдалося вийти до Прем’єр-ліги.
— Ви публічно підтримали «Кривбас» і провели паралель із власним досвідом у Маріуполі. Дійсно побачили щось спільне?
— Якщо головний тренер відмовляється їхати з командою до колеги, який в такій ситуації— це викликає в мене сильну реакцію.
Я сам був у Маріуполі. Я ж не покинув місто у 2014 році, коли його частково захопили. Деякі райони вибивали з боєм два місяці. Танки стояли в місті на 9 травня.
Наступна наша гра мала відбутись вдома — проти «Чорноморця» Григорчука. Ще відмовилася до нас їхати «Волинь» Кварцяного. І тоді, як тренери, вони зрадили — зрадили наш тренерський корпус.
Мені неприємно про це говорити. Я бачу ситуацію так: якщо якийсь клуб і головний тренер відмовляються їхати в Кривий Ріг — це просто неповага. Неповага до тренера, який там працює, до всього тренерського корпусу.
Ситуація така, що в будь-який момент можуть атакувати будь-яке місто України. Ми повинні підтримувати одне одного. Я принципово виступив із такою позицією, і мені приємно, що віце-президент «Кривбаса» Гагарін подякував мені за підтримку. Я просто вважаю, що не мав права мовчати про ситуацію, яку сам пережив.
— Шовковський після Луческу очолив «Динамо» в якості головного тренера. Як оціните його роботу?
— З урахуванням чемпіонату — він єдиний тренер, який ще не програв жодного матчу, попри сильних суперників. Я дуже позитивно ставлюсь до його роботи. Це його перший досвід на посаді головного тренера — і такий впевнений шлях до чемпіонства багато про що говорить.
— Яким він був тоді, коли ви його тренували? Що було особливого в його характері ще тоді?
— Тоді він був зовсім молодим, але вже дуже серйозним хлопцем. Це було видно по тому, як він працював. Я й досі підтримую спілкування з тренером воротарів «Динамо» Михайлом Михайловим — він із самого початку дуже добре відгукувався про Сашу. І досі його думка не змінилася.
— Ви були на презентації його книги. Що скажете — як вам це видання не тільки як тренеру, а й просто як людині, що знає Сашка давно?
— Я знаю Сашка багато років. Він, до речі, був і на презентації моєї книги. У мене є його видання, і я уважно його прочитав. Вважаю, що для молоді він може бути справжнім прикладом. У книзі він ділиться тим, як проходив через важкі ситуації — травми, операції.
Ті, хто грав у футбол, знають, як важко відновлюватись. Отримати травму — одне, зробити операцію — інше, але найважче — це пройти шлях повного відновлення. І те, як він не раз долав ці труднощі, тільки підтверджує силу його характеру.
— Руслан Ротань — найкращий тренер 2024 року за результатами референдуму «УФ». Чи погоджуєтесь із такою оцінкою?
— Звичайно. Враховуючи, що він працює лише третій рік, вважаю, що в нього вже є свій досвід. Він працював у тренерському штабі молодіжної збірної — це забирало багато часу й сил.
Я пов’язую успіхи Ротаня з тим, що в нього дуже сильна тренерська команда. Усі тренери, які його оточують — це люди з певним досвідом у футболі. Особливо хотів би відзначити Євгена Греся, який працює у них як аналітик і тренер. Я добре його знаю — колись він дуже допоміг мені, коли я працював у «Ворсклі» та «Маріуполі».
І Ротань, як керівник штабу, правильно підібрав людей, що теж говорить на його користь. Для мене не є секретом, чому в них усе виходить — я знаю, як вони працюють.
— Поговорімо про збірну. Як оцінюєте роботу Сергія Реброва? Це людина, якій довірили збірну в досить складний період. Чи зберігаєте до нього довіру як до тренера?
— Звичайно. Ми підтримуємо спілкування, часто з ним на зв’язку. Зустрічаємось один на один, говоримо. Я в ньому не сумніваюся як у тренері — це 100%.
Єдине, чого хотілося б — це менше критики в його бік. Бачу, що деякі «спеціалісти» оцінюють його несправедливо. Мені це дуже неприємно. Але він витримає — в нього дуже хороша, любляча сім’я, яка його підтримує.
— Михайло Мудрик залишається у центрі уваги через проблеми з допінгом. Що скажете про його ситуацію? Як йому повернутися в форму і не загубитися після всіх викликів?
— Чесно кажучи, не знаю, що сказати про Михайла, особисто з ним не знайомий. Бачив його гру — він мені імпонує як футболіст. Це справді велика втрата для українського футболу і для нашої збірної. Дуже прикро, що з ним сталася така ситуація. Знаю, що він серйозний хлопець, і чому саме так вийшло — не знаю. Але в чутки не вірю.
— У Довбика дебютний сезон у «Ромі». Як оціните його гру?
— Про форварда найкраще говорять його голи. Артем забивав як у «Жироні», так і тепер у «Ромі». Так, критика завжди буде, її не уникне жоден гравець. Але те, що він регулярно забиває та оновлює рекорди — це підтвердження, що він ключовий гравець. Артем яскраво проявляє себе.
— Італійський клуб — правильний вибір для нього?
— Якщо він постійно виходить у стартовому складі — значить, у цій команді він далеко не останній футболіст.
— А як щодо Циганкова? Він не «засидівся» в Іспанії? Чи «Жирона» — це справді його клуб?
— У Віктора були проблеми з травмами — усі це знають. Саме ці травми заважають йому повністю розкритися. Якщо надійде пропозиція від клубу вищого рівня, ніж «Жирона», йому варто переходити. У нього все ще попереду, головне — щоб травми не заважали.
— Забарний стабільно грає в АПЛ, здобув звання найкращого футболіста та легіонера України за опитуванням «УФ». Як вважаєте, чи готовий він до переходу в мадридський «Реал» або «Тоттенгем»?
— У нього є все для цього. І те, що його визнали найкращим гравцем року в Україні у такому віці — говорить саме за себе. Він стабільно грає в основі збірної.
Щодо наступного кроку в його кар’єрі… Думаю, Ілля — вже футболіст, який відбувся. Він багато що сам розуміє в футболі. Тож своєчасно зробить наступний крок, коли це буде доцільно і для нього, і для клубу. Він, безперечно, розвивається і ще має куди зростати.
— Ми ж пам’ятаємо часи, коли в «Динамо» вище оцінювали перспективи Сироти, Боля чи того ж Попова. Як гадаєте, що робить Забарного особливим?
— У цих хлопців просто не було таких можливостей, як у Забарного. Можливо, якби вони раніше потрапили до сильного чемпіонату, то теж би проявили себе.
— Багато розмов було навколо Артема Степанова. Що ви думаєте про цю ситуацію з «Байєром» і збірною?
— Я його не знаю, ніколи не бачив. Мені невідомо, який у нього характер.
— Хто були найважчі гравці у вашій кар’єрі — ті, з ким було найскладніше працювати?
— Про це, мабуть, усі знають — це Рикун. Гравець із непростим характером, і з такими, звісно, працювати складніше. Проте я б хотів звернути увагу — в мене Саша грав, і як грав! Отже, він був вартий зусиль і показував, що може на футбольному полі.
— У вас у біографії були дуже різні футболісти. От як ви виховували професіоналізм у таких різних, перш за все, людей, як Рикун, Шевченко, Ребров?
— Шевченка і Реброва я тренував лише два місяці, тому не скажу, що якось особливо вплинув на них. Але де б вони не грали, і де б я не працював — ми завжди підтримували хороше спілкування. Як я згадував у своїй книзі, так і Шевченко згадував той період — і для мене це багато значить.
— Ви зараз — почесний член Виконкому УАФ. Як вам атмосфера там, колектив, яким керує Андрій Шевченко?
— Щомісяця ми збираємося, всі мають право голосу, кожен може висловитися. Дискусії є, але рішення завжди приймаються спільно. І я щиро сподіваюся, що ці рішення допоможуть розвитку українського футболу в майбутньому.
— Миколо Петровичу, дозвольте поставити трохи більш особисте питання — як ви самі зараз? Як настрій, здоров’я?
— Зі здоров’ям усе в порядку. Щонеділі парюся, купаюся в річці — навіть узимку, коли є проруб, обов’язково занурююся. Це вже традиція і частина мого життя.
— Як ваші голуби — досі поруч із вами?
— Голуби — це любов на все життя. У мене досі є дві породи: київські та миколаївські. Мені пощастило, що маю двох справжніх друзів — Володю і Сергія. Вони професіонали, займаються селекцією, радять нові напрямки, діляться досвідом. Я отримую величезне задоволення від спілкування з такими справжніми голуб’ятниками.
— Що сьогодні вас надихає, радує? Можливо, є якась новина чи історія, яку ви ще нікому не розповідали?
— Мене зараз найбільше радує присутність онуків. Один завжди з нами, а інший — з донькою та мамою у Великій Британії. Але влітку вони повернуться, і всі будемо разом. 30 квітня до нас приїдуть друзі моїх дітей, зятя, доньки — будемо святкувати день народження молодшого онука, яке було 19 квітня. Це дарує мені радість і натхнення.
Анастасія Станіславська
