Колишній півзахисник «Динамо» та низки інших клубів Андрій Богданов, який зараз виступає за першоліговий «Фенікс-Маріуполь», розповів про плани на найближче майбутнє в контексті продовження професійної кар’єри гравця.
— Андрію, я мав розмову з Максимом Фещуком перед поновленням змагань у весняній частині Першої ліги і з-поміж іншого він тоді сказав, що з усіма гравцями клуб підписав контракти лише до кінця сезону-2024/25. Виходить, що нині ви вільний агент?
— Ні. В мене контракт з «Фенікс-Маріуполем» до 30 червня. Тож, я ще не вільний агент.
— Пропозиція щодо продовження контракту від керівництва вашого нинішнього клубу вже надходила?
— Скажу так — поки нічого не вирішено. З керівництвом клубу розмови щодо пролонгації контракту не мав.
— Не повірю, що вам не натякав Фещук, мовляв, Андрію, ми на тебе розраховуємо й надалі. Йому точно потрібні перевірені, досвідчені бійці, як ви.
— (Посміхається). Ну… Так, натяки були, але поки немає чого коментувати, бо немає конкретики.
— Від інших клубів, не «Фенікса-Маріуполя», вже були пропозиції?
— Тільки сезон закінчився… От лише на цьому тижні завершилися змагання в Першій лізі (мова про групу на Вибування). На минулому вікенді дограли в УПЛ. Тож подивимося, будуть чи пропозиції. Поки немає.
— У свої 35 ви вже «наїлися» футболом, чи ще є сили та побажання, як кажуть деякі гравці «попилити», тобто дати куряви на полі?
— Мотивація грати ще є.
— Я вам такого не бажаю, не подумайте, та раптом пропозицій від професійних клубів не буде, готові перейти до команди з Медіаліги? Наприклад, долучитися до «Ігнісу», де нині грають ваші ексодноклубники по «Динамо» Артем Мілевський та Олександр Алієв.
— Думаю, що пропозиції все ж будуть. (Посміхається).
— До рівня Медіаліги зарано скочуватись?
— Знаєте, Медіаліга доволі цікавий турнір, який динамічно розвивається, але поки все ще хочу грати серед професіоналів.
— Зрозуміло. А що як запросить якийсь клуб із Другої ліги, погодитесь, чи те не ваш рівень?
— Поки я дивлюсь на команди рівня Другої ліги, скажімо так. Я повторюсь, мотивація в мене є, вистачає, сил також.
— Наскільки мені відомо, нині ви не співпрацюєте ні з яким агентством чи агентом, а шукати клуб самотужки не надто просто…
— Це питання я б залишив без коментарів. Незабаром, побачимо, як воно буде.
— До чого я поставив попереднє питання. Маючи контракт з хорошим агентством чи агентом, можна було б подумати й про варіант продовження у Європі. Невже не хотіли б повернутися до Старого світу й пограти там?
— А виїхати до Європи як? Ми ж з вами в однаковій ситуації знаходимося.
— Обидва призовного віку. В Європі нині мають своє агенство добре вам відомі Роман Зозуля та Євген Коноплянка, може б допомогли якось порішати цей момент, працевлаштувати?
— Подивимося, буду спілкуватися, розмовляти. Нині я от тільки повернувся додому, до Києва після реально дуже важкого тримісячного етапу. Хочеться нині трохи відпочити, а потім вже займатися справами.
— Як би ви оцінили сезон-2024/25 для ФСК «Маріуполь», трансформованого у «Фенікс-Маріуполь» загалом?
— Дуже важкий сезон, але ми зробили велику справу — зберегли прописку для команди в Першій лізі. Хочеться подякувати людям, які врятували ФСК «Маріуполь» від його зникнення з футбольної мапи України, простягли руку допомоги йому в такий непростий час.
— Якщо говорити про сезон в контексті індивідуальному, особисто для вас, як він минув? Ніби стабільно грали, травм уникали.
— Я отримав величезний досвід, от про що найперше хотів би сказати. Дуже сильно подорослішав за минулий сезон. Побачив, що таке Перша ліга, зрозумів, які проблеми в цьому дивізіоні є. Відмінне загартування на майбутнє. Дякую Богові, що живий-здоровий. (Посміхається).
— Вам вже 35. Час подумати вже й про спортивну пенсію, без образ. У нас мало хто грає до 40. Вже бачите себе в ролі тренера, наприклад?
— Це стереотип нашого футболу, що 35 років, то вже пенсія. Багато хто реально так вважає, не буду називати прізвищ цих людей. Я ж певен, якщо гравець професіонал, слідкує за собою, виконує всі вимоги тренера на полі, то чому в 35 років треба вішати бутси на цвях? 35 — це просто число. Якщо є сили, є мотивація, немає травм — грати можна і в 35, і в 36, і в 37 років. Є ж приклади в Європі.
— Наприклад культовий оборонець «Мілану» Паоло Мальдіні, який зав’язав з професійним футболом і взагалі в 40 років.
— Чи Златан. Ібрагімович в 41 рік завершив грати на професійному рівні. Це в нас, в Україні чомусь після 35 починають говорити, мовляв, пора завершувати. І говорять це люди, які самі свого часу самі нарікали, мовляв — «от, мені там 35, а мене списують». Нині ж мають певні керівні посади і самі так роблять…
— І все ж, ви не відповіли на питання стосовно тренерства. Бачите себе у майбутньому саме в такій іпостасі?
— Бачу себе в майбутньому виключно у футболі. Я люблю цю гру, вона — моє життя. Хочеться ще пограти, вкотре наголошу на цьому. Головне, щоб без травм. Далі ж… Може буду тренером, бажання таке є, а може функціонером.
— Останнім часом ви частенько почали з’являтися на телебаченні в ролі експерта. У цьому напрямку не маєте наміру рухатись, розвиватися?
— Мені дуже подобається працювати на телебаченні в ролі експерта. Це теж дуже цікавий досвід для мене. Реально круто, що є такий шанс, працювати на ТБ, що мене запрошують. Сподіваюсь, картинку я не псую. (Посміхається).
— Ні. Повірте. Говорю зі знанням діла, бо працював до початку повномасштабної війни на ТБ понад 15 років. Наостанок, хвилювалися чи ні перед і під час першого прямого ефіру? Чимало людей реально бояться камери.
— Та ні, я ж у футболі давно. Камери не боюся. Розумію, що потрібно вміти і на неї працювати, розмовляти. Медіа та футбол дуже сильно пов’язані. Без вболівальників, без телевізійних шоу футбольних немає вогню. Дуже хочеться, щоб фани нарешті вже повернулися на трибуни, повноцінно, а не як зараз по тисячі — півтори.
Віктор Глухенький