Півзахисник «Олександрії» Володимир Шепелєв — відверто про свій нинішній клуб, а також про «Динамо», Шовковського та Луческу.
— Володимире, як настрій після здобуття срібла?
— Та все супер, чудово. Потрапив в історію. Так склалося, що і перше, і друге місце здобув в одному сезоні (з «Динамо» та «Олександрією», — прим. ред.).
Настрій чудовий — це історичне досягнення для «Олександрії». Наскільки я знаю, клуб ніколи не займав друге місце. Ми боролися за перше, але склалося так, що стали другими. Усі задоволені. Наша команда була дуже сильна, добре укомплектована — тому й маємо такий результат.
— Втрати яких очок стали найбільш болючими у сезоні?
— Найбільше шкода втрати очок з «Рухом2. Тоді ми на останніх хвилинах впустили перемогу. Ну і поразка Карпатам. Ці два матчі стали ключовими, особливо домашня гра з "Рухом», бо ми повністю домінували. Та припустились помилки — і пропустили в кінці з пенальті. Зіграли 1:1.
— Ви сказали, що увійшли в історію з «Олександрією». Окрім цього, «Шахтар» вперше за багато років не потрапив до топ-2. Наскільки вам приємно обігнати «гірників» чи не зважаєте на такі моменти?
— Так, я знаю, що вони майже завжди були або першими або другими (востаннє не в топ-2 «Шахтар» фінішував в сезоні 1995/1996, — прим. ред.). У них дуже сильний склад, хороші гравці, але так буває у футболі — не завжди є результат.
Звісно, це додає радості «Олександрії». Це вже частина історії. Але ми не зважаємо на суперників — слідкуємо за собою.
— Поговорили про втрати очок. А щодо позитивних моментів — який матч запам’ятався найбільше?
— Напевно, матчі з «Поліссям» та «Кривбасом» (23 та 27 тур, — прим. ред.). Ми тоді виграли в обох матчах. Це були наші конкуренти у боротьбі за третє місце. Також і «Шахтар» був нашим конкурентом за очками. Тому ці два матчі були ключовими. Треба було вигравати, щоб закріпитися на третій сходинці.
— Ви кажете, що боролись за третє місце, а яке взагалі завдання ставило керівництво «Олександрії» перед тренерським штабом та гравцями?
— Наскільки я зрозумів, від керівництва була задача — третє місце. Ми її виконали, а потім з’явився шанс поборотися за перше. В підсумку вийшло друге.
Прямих задач ніхто не ставив, але від тренерського штабу постійно лунало: треба потрапити в єврокубки.
— Я спілкувався з Олексієм Антоновим і Сергієм Кравченком з тренерського штабу «Олександрії». Вони обережно говорили про боротьбу за чемпіонство. Тобто, тренерський штаб прямо не казав: «хлопці, боремось за перше»?
— Так, про боротьбу за чемпіонство казали досить стримано. Напевно, тренерський штаб і так розумів: усі молодці, і якщо є шанс поборотися — треба його використати. Неважливо, з ким граємо, просто треба виходити й перемагати. А там як буде.
Набирати свої очки — ми так і робили. Але, на жаль, таке трапляється у футболі. З «Рухом» не поставили пенальті, який як я вважаю був 100%. Про той матч ніхто вже не говорить — забули.
Хочу окремо привітати «Динамо» з першим місцем, вони заслужили перемогу. Знаю, що вони сильно хвилювались за результат.
— Кияни хвилювались, що втратять лідерство?
— Саме так. Я там був не один рік і знаю — коли від тебе чекають обов’язкового успіху, це дуже тисне. Результат давить, і вже не до жартів.
Але за 2−3 тури до кінця вони стали чемпіонами. Тому що ми втратили очки з «Карпатами». Я думаю, що вони все одно стали б чемпіонами, але, можливо, не так рано. Можливо, тільки в останньому турі. Але перемога є перемогою. Вони заслужено виграли — не програли жодного матчу в чемпіонаті. Це про щось говорить. Вони цього заслужили.
— Ми бачили, що відбувалось поза роздягальнею після матчу з «Вересом». Які емоції панували у роздягальні?
— Перемога у цій грі вже достроково забезпечила нам друге місце. До цього встигли посвяткувати й трете, тепер прийшла черга другого місця. (Посміхається).
Всі були щасливі, багато шампанського, обливали один одного. Президент «Олександрії» (Сергій Кузьменко, — прим. ред.) зайшов, подякував усім, сказав, що хлопці молодці. Чудова історія.
Ми створили історію для маленького міста з великими людьми та досягненнями. Можливо, зараз ми цього не усвідомлюємо, але з часом згадаємо і будемо розповідати дітям.
— Розкажіть про святкування на день міста «Олександрії», яке збіглася зі здобуттям срібла. Яка там панувала атмосфера?
— Прийшло все місто. Була сцена, виступали музикальні групи й різні артисти.
Кожного гравця поіменно викликали на сцену — всі аплодували, особливо наші фанати з «Олександрії». Потім вручили медалі, ми танцювали разом із людьми. Після цього всіх пустили на сцену — підкидали тренерів, аплодували.
Дуже весело. Прийшло багато людей. Якщо чесно, ми й не думали, що прийде стільки.
— Як вам працювалося під керівництвом Руслана Ротаня?
— Працювалось легко і все зрозуміло. Єдине, що з тактикою мені було складно — дуже багато перебудов. Я очікував, що в «Олександрії» буде простіше. Але ні — доводилося опускатися, підійматися, робити ривки. Цікаво, але важко — намагався зрозуміти, мало часу на адаптацію.
Я пропустив перші збори, прийшов уже на другі. До цього займався індивідуально: тренажерна зала, пробіжки зі звичайними хлопцями на вулиці. Потім Руслан Петрович подзвонив, сказав, що чекає мене на зборах.
— Що йому відповіли?
— У мене знаходився на руках варіант із Польщі, але мені довго не відповідали. Я вже не міг чекати — збори закінчувались, міг взагалі залишитися без будь-якої ігрової практики. Через два-три дні подзвонив Ротаню й сказав, що приїжджаю.
Вдячний, що все так склалось. Це був важливий крок для мене. Після «Динамо» я хотів грати в Європі, а не залишатися в Україні. Але через піврічну паузу та нестачу ігрового часу — перехід в Олександрію став кроком уперед для мене. У підсумку, здобули срібло і потрапили в історію. Слава Богу, що все так вдало склалось.
— Все ж таки крок уперед, а не назад? Після «Динамо» будь-який клуб в Україні, крім Шахтаря, сприймається як крок назад.
— Так, на підсвідомому рівні здавалося, що піти з «Динамо» — це крок назад. Бажав нового виклику для себе. Хотілося грати десь за кордоном. Продовження гри в Україні — це не зовсім крок назад, але це морально сприймалось складно для мене. Я вже знав всіх суперників, і повертатися в той самий чемпіонат було морально непросто. Особливо грати проти «Динамо» — це моя команда, з якою я все виграв.
Та футбол — це життя. Я більше не міг просто бути поруч з командою. Хотів грати. І слава Богу, в мене був ігровий час. Шкода, що лише пів року. Хотілося провести весь сезон, але була травма, яка залишила мене без футболу ще в «Динамо».
— Помітив, що в «Олександрії» ви мало матчів провели саме всі 90 хвилин, причина?
— Рішення тренера. Коли прибув на збори, Ротань запитав, чи готовий я зіграти всі 90 хвилин. Я чесно відповів, що ні — після піврічної паузи ще не набрав форму. На зборах у нас був матч вже через два дні. Я зіграв, але вже на 60-й хвилині було дуже важко. Втратити ігровий тонус — це серйозна проблема для футболіста.
На зборах я награв достатньо, повернув фізичну форму, і знову з легкістю грав повний матч. Не знаю, з чим це пов’язано, але рішення завжди за тренером.
— Перетиналися з Ротанем-футболістом?
— Я пам’ятаю, як він прийшов у «Динамо». Ми навіть грали разом.
— Тобто ви з ним перетиналися саме в «Динамо»?
— Так. І я добре пам’ятаю, що він був дуже вмотивованим. Завжди підказував, кричав на полі, підганяв команду. Він взагалі не терпить поразок — навіть якщо матч нічого не вирішує, все одно треба перемагати. Це справжній лідер: наполегливий, з неймовірним бажанням вигравати.
І зараз, як тренер, Ротань такий самий. Подивіться, навіть матч із «Чорноморцем», який уже нічого не вирішував — усі були злі після нього, що не виграли (0:0). Ми просто не любимо програвати. І це йде від нього. Від його настрою. Він передає цю зарядженість команді — і тому є результат.
— Євген Селезньов якось сказав, що Ротань на полі — справжній псих, хоча в житті спокійний. А як тренер — він теж «псих»?
— Є таке, як тренер Руслан Петрович теж може завестись. Якщо щось не так — він кричить. Я вважаю, що з футболістами інакше не можна, якщо хтось не виконує установки. А що, мовчати й дивитися, як усе валиться? Це робоча атмосфера.
Так, він злий, коли щось іде не так. Якщо хтось побіг не туди, він заходить у роздягальню, вказує на помилки. І це абсолютно нормально, на мою думку.
— Чи були варіанти залишитися у «Динамо»?
— Після останньої гри першого кола з Вересом у мене була розмова з тренером [Олександром Шовковським], він мені сказав: «Клуб готовий тебе відпустити, шукай собі варіанти».
Я зв’язався зі своїм агентом, ми обговорили ситуацію, далі треба було зрозуміти, це буде оренда чи «Динамо» зі мною розриве контракт, тому агент почав працювати над цим питанням.
— Що далі?
— Після відпустки я дізнаюся, що в списках на медогляд мене немає. І вже точно зрозуміло, що з «Динамо» на збори я не їду.
Після цього в мене відбулася розмова з президентом «Динамо» [Ігорем Суркісом], де ми все обговорили та прийшли до висновку, що треба розірвати контракт за взаємною згодою.
— Контракт розірвали без жодних проблем, без вимог з обох сторін?
— Так, усе було спокійно. Я приїхав в офіс, мені дали документи, я підписав, потиснули руки. Подякували за співпрацю впродовж цих років — і все.
— Боротьба з «Динамо» за чемпіонством стала для вас принциповою?
— Це не сприймалося мною, як щось принципове. «Динамо» нікому не програвало, тому додаткової мотивації їх обійти в турнірній таблиці не вимагалось.
Я просто грав, старався набирати форму. Як складалося — так і складалося: виграли — добре, не виграли — теж нічого страшного. Основна задача була — чемпіонство, шансом не скористались, на жаль.
— Які у вас залишилися враження від Олександра Шовковського?
— Як тренер — людина з холодною головою, високою дисципліною. Він — з тих, хто не влаштовує зайвого шуму, але чітко знає, чого хоче від команди.
— Повернімося в часі. Як в «Динамо» сприйняли прихід Мірчи Луческу?
— Чесно — всі були здивовані. Ніхто не очікував. Я пам’ятаю, коли з’явилася новина, багато хто в команді навіть не повірив, що це правда. Але прийняли його, як кожного тренера — нормально, з повагою. Було цікаво, тому що це тренер з величезним досвідом.
У підсумку, ми з ним багато чого виграли. Якби мені тоді сказали, що з Луческу ми так багато виграємо, я був би щасливий ще раніше. Це стало кроком уперед — і для команди, і для всього українського футболу. Ми з ним двічі потрапляли в групу Ліги чемпіонів, грали в Лізі Європи. Це важливо для рейтингу клубу, для коефіцієнтів УЄФА.
— Як проходили тренування у румунського фахівця?
— Тренування у Луческу дуже важкі. Багато бігали, багато ривкової роботи. Грали один в один, два у два, три в три — усе на швидкість, силу, інтенсивність.
Після матчів у тих, хто грав — полегшені тренування, а у тих хто грав мало — дуже серйозні тренування. І ще багато теорії — могли одну команду розбирати по два дні. Це було незвично для нас, але нормально для його підходу.
Ми втягнулись і зрозуміли: є результат, така методика допомагає. Тому робили все, що він казав.
— Наскільки часто Луческу спілкувався з вами особисто?
— Як зі всіма, в цьому плані все нормально. Я завжди робив те, що мені казали. Бувало, Луческу — кричав, бувало — хвалив. Це нормальні моменти для тренера. Він підходив, вказував, де що потрібно робити простіше.
Наприклад, якщо центральний захисник дає передачу, а за спиною у тебе гравець — треба грати в один дотик. Він не любив, коли граєш у два. Якщо є вільна зона — треба прискорюватися з м’ячем.
Він вимагав, щоб ти сам проходив з м’ячем, якщо є простір, а не просто передавав його далі. Це — його підхід. Він постійно наголошував: «Бери м’яч і сам проходь зону». Не просто — пас і біжи. Якщо тобі дають — то ти береш і граєш активно. Це були його установки.
— Чи задоволені ви наданим ігровим часом при Луческу в «Динамо»?
— Я постійно виходив на заміни. Звісно, хотілося грати більше, але тоді я був не в найкращій формі — переніс травму, і я ще не до кінця відновився.
— А пам’ятаєте матч проти «Шахтаря», коли ви з Андрієвським вийшли у старті?
— Так, важливий момент для нас. Ми тоді з Андрієвським грали проти «Шахтаря», хоча обидва до того мали мало ігрової практики. І ми виграли той матч — 1:0. Це була ключова перемога, бо далі в нас за календарем матч з «Інгульцем», і після тієї перемоги ми практично гарантували собі чемпіонство.
Це для мене дуже показово — що Луческу не боїться довіряти тим, хто грав менше. Не кожен тренер би так зробив. Інший би поставив основних, навіть втомлених, а він зробив ротацію. І це спрацювало. Я тоді був шокований, чесно.
— Прохання відповідати відверто. Не думали про те, щоб просто залишитись в «Динамо» до завершення контракту та отримувати гроші?
— Ні. Я хочу грати та перемагати завжди, останній час в мене не було багато ігрового часу в «Динамо», тому я хотів змінити щось в кращу сторону для себе.
— Які варіанти розглядали, коли стало зрозуміло, що з «Динамо» ви підете?
— Варіанти надходили ще до травми, коли грав у «Динамо». Один клуб з Польщі, «Расінг» з іспанської Сегунди, ще один — із Греції. До того розглядав варіант з грецьким «Арісом», але не вийшло.
— Чому саме «Олександрія», а не, скажімо, ЛНЗ, де могли запропонувати кращі фінансові умови?
— У мене був варіант із ЛНЗ, там умови справді трохи кращі. Але мені зателефонував особисто головний тренер «Олександрії» [Ротань] і сказав: «Я на тебе чекаю». Це велика повага. А з ЛНЗ я нікого не почув.
Я відразу сказав: «Дайте мені два-три дні, якщо все буде добре — я приїду на збори». Я навіть не знав, чи буду грати, чи ні. Просто хотів тренуватися, бути в команді. Для мене це важливо.
На які умови я їду — я навіть не питав. Агент займався цим. Тому що не було варіантів, а пів року просто сидіти — не варіант. Навіть якби просто тренувався — це вже краще. А далі — грати чи не грати — інше питання.
— Зараз із «Олександрії» пішов весь тренерський штаб, спортивний директор. Ви були всередині — як вважаєте, що чекає на команду?
— В «Олександрії» дуже класний колектив. І це, я вважаю, один із головних чинників, чому команда показувала результат. І тренерський штаб, і масажисти, і лікарі, і працівники бази — всі доповнювали один одного.
Я вважаю, що якщо прийде тренер, який зможе зберегти цю атмосферу, то все буде добре. Але якщо новий тренер почне все міняти, прибирати всіх — тоді буде важко. Це вплине і на команду, і на моральний стан гравців.
Бо за ці два роки сформувався колектив, де всі довіряли один одному. А якщо з’являться нові люди, які почнуть ламати це — буде дуже погано.
— Оскільки «Олександрія» вважається тренерською командою, побудованою Ротанем, чи не очікує її спад після його відходу?
— Я не можу сказати напевно. Це покаже час. Але так, Ротань дійсно побудував конкурентну команду, яка могла і перемагати, і нав’язувати гру як грандам, так і іншим суперникам. «Олександрія» цього сезону — сильна команда, створена його тренерським штабом. І що важливо — не тільки гравці сильні, а й гра команди. Структура, малюнок гри, все на місці. Ми намагалися постійно контролювати м’яч.
Я не пам’ятаю раніше, щоб «Олександрія» так грала. Завжди переважно через довгі передачі, подачі — і в них це добре виходило. Але гра з контролем м’яча — це вже новий рівень. І це заслуга тренерського штабу. Також і спортивного директора, і президента, які спільно вирішували, кого підписати, кого ні. Але головне — це гра, яку поставив тренер. Всі знали, що і коли робити. Хто відкривається під воротаря, хто під захисника. Коли треба бігти в зону, коли грати через третього, коли давати м’яч фланговому — усе це було поставлено, а не спонтанно.
— Не секрет, що ви зараз шукаєте варіанти в Європі. Чи вже відомо, що чекає вас далі та чи пропонувала «Олександрія» продовжити контракт?
— Поки що конкретної розмови про продовження контракту не відбулось. Я завжди кажу, щоб усі питання вирішували через мого агента, бо не люблю самостійно вести такі перемовини. Цим мають займатися люди, які це вміють.
Я спілкувався з агентом, запитував, як просуваються справи — він сказав, що поки чекаємо. Конкретики наразі немає. Чи говорили між собою клуб і агент — я не знаю точно.
Чемпіонат щойно завершився, тож, можливо, щось з’явиться трохи згодом. Якщо буде щось серйозне — обов’язково повідомлю.
— Тобто, ви відкриті до всіх варіантів?
— Скоріше так. Або надійде якась пропозиція, або, можливо, буде продовження контракту. Побачимо. Бачите, я навіть не знав, що тренерський штаб піде з «Олександрії». Все змінилося. Таке трапляється у футболі. Команда була в непоганому становищі, але відбулися зміни — тепер треба оцінювати ситуацію по-новому.
— Можна сказати, що план за останні пів року не змінився — чекаєте на пропозиції, а якщо нічого не буде, можете залишитися в «Олександрії»?
— Ні, я не просто чекаю на пропозиції — я також працюю, шукаю можливості. Це не пасивне очікування. Мета — знайти варіант, де можна продовжити кар’єру та розвиватися.
— Які чемпіонати вас цікавлять?
— Мені дуже хочеться пограти в Іспанії — не обов’язково в топклубі, але хоча б у команді, яка умовно посідає 8−9 місце. Просто хочеться відчути європейський футбол. Також подобається Англія, навіть Чемпіоншип — це щось особливе.
Подобається бельгійський чемпіонат. Польща теж цікава, але там багатьом українським гравцям важко було заграти. В Італії — складно. Там закритий футбол, багато тактики, треба добре знати італійську. Я зараз вчу англійську, стараюся, але це теж непросто.
— Чи є якась конкретика по пропозиціях?
— Чув від агента, що мною цікавляться «Металіст 1925», «Полісся» та клуб з Угорщини. Щодо конкретних пропозицій — вони поки не надходили.
Ігор Лисенко