Відомий український футболіст Володимир Гоменюк висловився стосовно суддівства матчів «Дніпра» в 2009−2011 роках, коли він виступав за цей клуб.
— Ви раніше говорили, що «Дніпро» не працював із суддями. Принципова позиція Коломойського?
— Так, всі про це говорили. І це правда. Тоді не просто «Дніпро» «прибивали» — нас реально «винищували».
Ігри з «Динамо», з «Металістом» — там не просто спірні моменти, там відверте «мочилово». Із харків’янами пенальті у наші ворота стали вже звичною справою.
З «Динамо» теж — коли Годулян судив. Я на полі був, пам’ятаю.
— Коли Павла Пашаєва вилучили й пенальті сумнівний призначили?
— Так, у 2009 році (тоді «Дніпро» вдома програв 0:2, — прим.ред.). А скільки ще відбувалось моментів, коли нам просто не давали очевидні фоли, пенальті, вилучення — суперникам.
Два сезони я там грав — і якщо зібрати всі суддівські помилки, які реально вплинули на результат, то там десятки епізодів набереться. І попри це ми займали четверте місце.
А тепер уявіть — якби ті очки, які в нас просто забрали, нам зарахували.. Команда атакувальна, гравці постійно створювали моменти. Але за два сезони ми пробили десь три пенальті! За 60 ігор — три пенальті. Як таке може бути?
— А у «Металіста» скільки?
— Понад 20 пенальті за той самий період. Це про щось говорить. А у нас потенціал складу не гірший. Склади подивіться: Ротань — загострює, Калиниченко, Назаренко, Феррейра, Селезньов, я, Бєлік, Самодін, Воробей — всі гравці атакувального плану. Постійно щось створювали.
— А ось той матч із «Динамо»… Як ви втримались тоді, щоб не спіймати Годуляна у підтрибунці?
— Я не знаю. (Сміється). Емоції в роздягальні у перерві тоді зашкалювали. Там не тільки я лютував — уся команда. Це просто була якась безкарність! І найгірше — ти нічого не можеш зробити. Ти стараєшся, граєш, віддаєшся — а тебе просто «вбивають».
— Пам’ятаю реакцію стадіону: на поле летіли пляшки та насіння. А що відбувалося після матчу в роздягальні?
— Якщо чесно, панувала гнітюча тиша. Зараз я працюю з дітьми, і от коли вони програють несправедливо — через якісь зовнішні фактори чи незабитий гол — то щиро розчаровуються, навіть плачуть. Вони ще по-дитячому вболівають за гру. І тоді серед нас панувала така сама тиша, як після поразки дітей.
Звісно, ніхто з дорослих не плакав, але ми мали відчуття повного емоційного спустошення. Наче з тебе вичавили все до краплі. Після цього дуже важко знову повертатися до роботи. Наступного дня вже треба виходити на тренування і знову доводити свою профпридатність. Це не фізична травма, яку видно. Це психологічна. І це набагато важче.
— Ви згадували, що «Металіст» працював із суддями. А хто ще?
— Щодо «Таврії» — усе спокійно. Не можу сказати, що нам допомагали або особливо заважали. Особливо вдома — все було більш-менш чесно. Можливо, іноді судді помилялись, але не пам’ятаю нічого кричущого. Коли команду очолював Фоменко, то, гадаю, його авторитет також давав свій ефект — грали без скандалів.
— В «Арсеналі»?
— Схожа з «дніпрянами» ситуація. Цей клуб мав спільну структуру з «Дніпром» — як їх тоді називали, «однокласники». Там суддів не підкупляли, з ними взагалі не контактували. Судили «Арсенал» приблизно так, як і «Дніпро».
При тому рівень команди був дуже гідний — особливо при Кучуку. Арсенал тоді міг нав’язати боротьбу будь-кому.
— «Металіст»?
— Інша історія. Коли я туди перейшов, вже пішов Ярославський, хоча Красніков ще залишався. І, мабуть, якась лояльність із боку суддів усе ж відчувалась — особливо в домашніх матчах.
Вона не впадала в око, бо мав свій вплив дуже високий рівень гравців «Металіста». Це вже не ті роки, коли вони просто «мали» посідати призові місця і все поза полем для цього робилось. Гравці харківської команди дійсно сильно грали.
«Динамо» приїжджало — програвало 0:3 без шансів. «Шахтар» теж. Команда вибудувалась настільки потужна, що вона не потребувала більше суддівської допомоги.
Ігор Лисенко