Весь футбольный чемпионат можно провести в Киеве

Історія вітчизняного футболу наповнена безліччю подій та прецедентів. Нині наша футбольна влада ніяк не може визначитись із кількістю команд у чемпіонаті та схемою його проведення. Тому варто зазирнути в минуле: там було вже практично все, над чим розмірковують зараз футбольні організатори.

Візьмемо, наприклад, 1952 рік. Тоді спортсмени нашої колишньої Батьківщини вперше взяли участь в Олімпійських іграх. Заради високої мети — а місце на Олімпіаді нижче першого в сталінські часи вважалося провалом — футболісти почали свій чемпіонат аж 3 липня. Звісно ж, в інтересах збірної. Їй це, як завжди буває в таких випадках, не допомогло.

Однак не це має привернути нашу увагу. Цікаво те, що весь чемпіонат СРСР, за винятком двох ігор, був проведений у Москві. Чому? Запитати тепер немає кого, минуло 65 років. А досвід цікавий. Чому б і нам не спробувати? Усе одно майже половина команд чемпіонату, п’ять із 12, проводять домашні матчі не за місцем реєстрації. Коли б виключно представники окупованих територій — це можна було б зрозуміти. Але ж є дві команди, які не грають удома через відсутність відповідного стадіону — «Сталь» та «Верес». За півроку до них майже гарантовано приєднається «Арсенал». Клуб хоч і називає себе київським, теж не має власної арени.

То, може, не займатися дурницями? Не ганяти дарма за багато сотень кілометрів пересувні телевізійні станції, аби транслювати ігри з практично порожніх стадіонів, не возити ­команди туди-сюди, витрачаючи чесно зароблені їхніми власниками гроші. А зібратися на місяць у Києві, наприклад, у травні, та й зіграти половину матчів. Потім зробити те ж саме у вересні. Скільки б коштів зекономили. І скільки б часу звільнилося для підготовки національної команди та команд-учасниць єврокубків.

Скажете, що пропозиція безглузда? А хіба не безглуздо проводити в Києві матч між кам’янською «Сталлю» та донецьким «Олімпіком», в яких у столиці немає й сотні вболівальників на двох? Не безглуздо грати матчі лідерів першої ліги опівдні буднього дня на тренувальному полі під Борисполем?

То, може, подумаємо? Пошукаємо в історії футболу інші приклади проведення чемпіонату. Це ж легше, ніж дбати про те, щоб матчі футбольної першості України збирали на трибунах не лише «фанатів», родичів та знайомих футболістів.

Микола НЕСЕНЮК