Є у Львові традиція — один-два рази на рік масово ходити на футбол. У такі дні до стадіону не пропхатися. Окрім львів’ян, повно людей із навколишніх міст і сіл у радіусі понад 100 кілометрів. Практично всі перед грою випивають та закушують, а під час матчу старанно розмахують на трибунах прапорами, співають національний гімн і гукають «Слава Україні!». На секторах вивішують стяги з різними написами, серед яких завжди є гасло «Коломия з вами!».
Хто саме і з ким саме грає, не має принципового значення. Частіше за все, це матчі національної збірної України зі слабкими суперниками. Нещодавно ще були ігри донецького «Шахтаря» в Лізі чемпіонів із знаменитими європейськими клубами. На цих матчах теж майорів прапор із Коломиї, що попервах трохи здивувало.
Згодом я збагнув, що дивуватися тут немає чому. Власне гра у футбол для тих 40 тисяч людей, що пару разів на рік заповнюють львівський стадіон, далеко не на першому місці. Інакше у Львові хоча б хтось, окрім купки «ультрасів», ходив би на матчі місцевих «Карпат». Хіба на грі команди зі Львова не можна співати гімн, махати прапорами й гукати «Слава Україні!»?
Але не йдуть львів’яни на матчі «Карпат». Не кажучи вже про гостей із Коломиї. І річ не лише в екстравагантному власникові місцевої команди, який нині переховується за кордоном. Просто Львів першим визначив загальну тенденцію: футбольні змагання, що проводяться вітчизняними «професіоналами», вже не цікаві майже нікому, окрім цих самих «професіоналів». Людям потрібен інший футбол. І за цим іншим вони готові їхати за сотні кілометрів. Не вболівати, а просто «відчути атмосферу».
І якби, наприклад, у Львові вирішили провести фінал одного з єврокубків, на трибунах точно були би всі, хто зміг прорватися. І прапор із написом «Коломия з вами!» теж висів би на видному місці — без різниці, команди яких країн вийшли б на поле. Тому що оті «коломийці», які раз чи двічі на рік їдуть до Львова на футбол, мають свої резони. Їх не зрозуміти нашим футбольним «професіоналам».
Микола НЕСЕНЮК