За кого болеет «вся Украина»

Нарешті. Тепер аж до вересня ми не почуємо від телевізійних коментаторів слів про те, що «за «Шахтар» вболіває вся Україна».

Я не тому цим задоволений, що не вболіваю за «Шахтар». Просто відвертої маячні в нашому телеефірі вистачає і без цього. Бо під час матчу «Шахтаря» в Лізі чемпіонів «уся Україна» займалася дуже різними справами — працювала, відпочивала, вечеряла, дивилася серіали, сиділа в інтернеті, ходила на побачення, пила чай чи інші напої, закушуючи. Телевізійну трансляцію футбольного матчу з Риму дивилися в Україні, за найоптимістичнішими вимірами, не більше 400 тисяч людей. А це далеко не вся Україна, і навіть не «мільйони телеглядачів», як люблять казати ті ж самі телекоментатори.

Згадані фрази дійшли до нас із далекого радянського минулого, наскрізь просякнутого брехнею. Бо навіть за часів Щербицького, коли популярність київського «Динамо», порівняно з нинішнім часом, була воістину всенародною, вулиці міст і сіл не порожніли під час матчів команди. Більшість людей продовжували жити звичайним життям, ніяк не пов’язаним із показом футболу по телевізору. Навіть під час фіналу Євро-88, коли наші грали з голландцями, усе довкіл працювало у звичному режимі.

Мені порожнє місто, що масово дивиться футбол, пощастило бачити лише раз. Тоді був у Німеччині, чия національна команда саме грала у чвертьфіналі Кубка світу 2006 року. У тому районі Гамбурга, де ми перебували, навіть міські автобуси перестали ходити. Та навіть у Німеччині таке трапляється один чи два рази на кілька років і лише під час матчів національної збірної. Щодо поєдинків клубних команд, нехай і найкращих, їхні баталії ніде у світі не мають всенародної аудиторії.

То чому наші коментатори вже третій десяток років верзуть дурниці про те, що «вся Україна вболіває за «Шахтар», «Динамо», «Зорю», «Дніпро», «Карпати», хто там ще в нас грав у єврокубках? І за «Олімпік», який минулого літа грав відбір Ліги Європи на практично порожньому стадіоні, за версією коментаторів, теж уболівала «вся Україна».

Наперед знаю — й надалі нічого не зміниться. Тому тішуся з того, що матиму хоч декілька місяців перепочинку від отих дурниць із телеекрана.

Микола НЕСЕНЮК