«Аякс» заразил «Динамо» футболом

Перед грою в Амстердамі тренер київського «Динамо» сказав, що на полі змагатимуться дві футбольні філософії. Олександр Хацкевич мав на увазі атакувальну модель «Аякса» і систему «Динамо», яка полягає, насамперед, у міцній обороні, а попереду вже як пощастить.

На полі перемогла філософія нідерландської команди. Чи погано це для «Динамо»? Гадаю, що навпаки. Після того, як вже на другій хвилині Бойко заніс м’яч у свої ворота, динамівці просто вимушені були піти вперед. І сталося диво — наша команда почала грати у футбол. Не працювати на полі, «забезпечуючи результат», не «терпіти» атаки опонента у розрахунку на шалений шанс, а просто грати у футбол.

Із другої і до останньої хвилини гри на полі розкішної арени імені Йохана Кройфа була не боротьба за результат — був футбол. Команди по черзі атакували, помилялися, виправляли помилки і знову йшли вперед. Знаєте, я вже почав забувати, що у футбол можна грати саме так. Бо що ми бачимо у нашому благословенному чемпіонаті у всіх трьох лігах? Здебільшого боротьбу і практично без футболу, прагнення грати у який в наших юних футболістів відбивають ще у дитячому віці. А, виявляється, вони не забули!

Чи міг бути в Амстердамі інший результат? Авжеж! За певних умов «Динамо» могло і виграти, і програти із різницею у чотири м’ячі. Фортуна віддала команді Хацкевича борг. Команді перестало щастити і у першому таймі в наші ворота влетіло все, що лише могло. Нічого — у другій половині гри у відповідь на гру динамівців, удача знову їм посміхнулася. І тепер ми маємо певні надії на матч-відповідь наступного вівторка.

Та не це головне! 28 серпня ми точно побачимо у Києві футбол, а не те, що нам досі пропонували під цією назвою. Звісно, хочеться, щоб «Динамо» виграло і пройшло до Ліги чемпіонів. Але ще сильніше хочеться, аби команда і надалі грала у футбол, а не «терпіла» на полі дев’яносто хвилин.

Реально «Аякс» не сильніший за «Динамо». Разюча різниця в іншому — команда із славними традиціями, закладеними Йоханом Кройфом та його партнерами, продовжує сповідувати гру, яка вразила Європу понад сорок років тому, і яку у той же час показувало «золоте» «Динамо» 1975 року! І що з того, що «Аякс» вже кілька років не може виграти національний чемпіонат? Що з того, що найкращі гравці команди йдуть до сильніших та грошовитіших чемпіонатів? Що з того, що «Аякс» нині і не мріє, як і ми колись, про Кубок європейських чемпіонів? Зате на суперстадіоні в Амстердамі завжди є і завжди буде команда, яка грає у футбол! Грає для десятків тисяч вдячних глядачів, які ніколи не відвернуться від великого «Аякса»!

І яка різниця, чи пройде «Аякс» до Ліги чемпіонів, чи поступиться «Динамо»? Все одно в Амстердамі щотижня буде футбольне свято — матч «Аякса» на заповненому стадіоні! А у нас? Чому ми починаємо грати у футбол лише тоді, коли нас до цього змушують футбольні романтики із Амстердама? Чому ми не граємо у футбол завжди? Чому мучаємося самі і мучаємо ту рештку глядачів, які ще ходять на футбол? Хто нам заважає грати у футбол, як це робило «Динамо» у грі з «Аяксом»?

Отакі мої враження від гри у Амстердамі. Хотів був поділитися з ними із Михайлом Саакашвілі, зустрівши його під трибунами, але не наважився — ми ж із ним не знайомі.

Микола Несенюк