Чому «Динамо» програло «Аяксу» і що треба робити далі

Позаминулої осені юнацький склад київського «Динамо» став першим у груповому турнірі Юнацької ліги УЄФА, що проводиться паралельно з груповим етапом Ліги чемпіонів.

На відміну від першої команди, 19-річні динамівці впевнено випередили тоді однолітків із турецького «Бешикташу», італійського «Наполі» та португальської «Бенфіки». Одразу ж сотні моїх колег почали хором возносити цих хлопців до небес, передбачаючи їм зіркове майбутнє.

Все закінчилося вже у наступному раунді турніру, де наші хлопці зіграли із амстердамським «Аяксом». Команда із столиці Нідерландів тоді ніби не помітила наших юних «зірок», забивши 3 мячі та при цьому не особливо взопрівши. Команди ніби грали у різний футбол. Хоча чому ніби? Так воно і було. Юнаки із «Аякса» переважали юнаків із «Динамо» в усіх без винятку компонентах футболу.

Минуло півтора роки. Один із юнаків, що тоді обіграли «Динамо», тепер капітан першої команди «Аяксу». У нас же лише Шапаренко та Русин потрапляють в заявку основного складу, інколи з’являючись на полі.

Не хотів нагадувати про той матч напередодні поєдинків із «Аяксом» у відборі до Ліги чемпіонів. Але гра, особливо у другому матчі, що пройшов у Києві, змусила все-таки звернутися до подій півторарічної давнини. Занадто вже схожими були ці матчі. «Аякс» невимушено грав у футбол, ніби запрошуючи до цього «Динамо». Наші у київському матчі підтримали гостей лише у перші 15 хвилин. А потім на полі були команди ніби із різних видів спорту. Гості грали за правилами футболу, згідно до яких м’яч розігрується швидко, партнери відкриваються під точні передачі, атаки завершуються ударами по воротах. Наша ж команда дотримувалась правила не робити передачі доти, поки усіх партнерів надійно не прикриють, віддавати м’яча здебільшого назад, аби чого не вийшло і бити по воротах лише з кількох метрів.

Це були два різних футболи. Чи могло «Динамо» перемогти? Теоретично — так. Аби «влетіло» у перші хвилини, і потім суперник би розгубився. Але вийшло навпаки. Немає сил переповідати те, що було на полі. Гості були швидші, технічніші, тактично грамотніші на усіх ділянках поля. Було видно, як вони «читають» дії господарів на два кроки наперед, без проблем перехоплюючи практично усі передачі. Статистика ударів по воротах взагалі вбиває наповал: 27 ударів у «Аякса» і 7 у «Динамо». За статистикою часів Лобановського, коли вважалося, що 10 ударів — це практично завжди щонайменше 1 забитий м’яч, можете самі вирахувати вірогідний результат. Добре, що не пропустили, погано, що не забили.

Що робити далі? Відповідь проста — вчитися грати у футбол. Не в те, у що грають у нашому благословенному чемпіонаті, а в те, у що грає «Аякс». Чи здатні на це наші тренери та футболісти?

Будемо оптимістами. Як казав герой старого кінофільму: «Про це думати нікому не зарано і ніколи не запізно». Тож і ми будемо сподіватися на те, що гра, в яку грає «Динамо», буде нехай і повільно, але наближатися до футболу в європейському, а не нашому його розумінні.

Микола НЕСЕНЮК