«Червона рута» і х…ло

Известный украинский журналист Николай Несенюк в своем Facebook прокомментировал раскрутку ФФУ песни «Червона рута».

Насправді першою була «Черемшина» — українська естрадна пісня яку всередині шістдесятих років минулого століття співав увесь Радянський Союз. Цього ніхто не очікував — пісню передавали по всесоюзному радіо і телебаченню в рамках «дружби народів» разом із азербайджанськими, казахськими, молдавськими та іншими, які нікого не «чіпляли». А «Черемшина» зачепила не на жарт — у кримському таборі туристів-«дикунів», де я опинився з батьками у ті часи, люди із усіх куточків «неозорої» одразу підхоплювали цю пісню і співали, знаючи слова! Була тоді така звичка — співати разом за столом після вечері, біля вогнища у поході, коротше, всюди, де збиралися люди. Співали різне, а вимога до пісні була одна — щоб усі присутні знали слова.

А потім з’явилася «Червона рута» Володимира Івасюка, яка була ні на що не схожа — сучасна, оптимістична і загадкова! Успіх пісні був приголомшливий! Але недовго грала музика талановитого музиканта. На початку сімдесятих влада у Москві із новою силою взялася за русифікацію. Усім національним проектам слід було стати «інтернаціональними» або зникнути. Білоруські «Пісняри» заспівали по-руськи про Вологду, українка Софія Ротару теж по-руськи " про «родіну» і так далі. На той час Володимир Івасюк жив безбідно — щедрі гонорари за виконання його пісень та продані диски доповнилися квартирою у центрі Львова. Так могло тривати і далі — треба було лише написати щось про «родіну» чи «комсомол». Або що-небудь аби по-руськи. А Володя, ніби не розуміючи прозорих натяків, продовжував співати про кохання та рідний край рідною мовою. Для нього закрили радіо і телебачення, перестали запрошувати на концерти та видавати диски. Згодом його знайшли повішеним у лісі — похорони Івасюка стали у Львові першою масовою антирадянською демонстрацією. Хоча той всього лише співав про «червону руту»...

Ті, хто нині співає «Червону руту» на стадіонах України та світу, тоді ще не народилися або були дуже малі. За півстоліття, що пройшли з часів її написання, забулися модні пісні сімдесятих, вісімдесятих, дев’яностих, які живуть лише у спогадах тих, хто був тоді молодим. А «Червона рута» жива! Як і півстоліття тому її підхоплять всюди, заспівають молоді і дорослі. Я завжди вважав, що гімни на замовлення не пишуться. Гімни взагалі не пишуться — гімнами стають! Одним із таких українських гімнів є «Червона рута», яка належить нам усім! І дуже добре, що ця пісня звучить над стадіонами під час футбольних матчів. І не лише вона — у Києві уболівальники співають «Як тебе не любити, Києве мій», у Рівному віднедавна на трибунах затягують «Два кольори»... Все більше українських пісень звучить на футбольних матчах і це прекрасно!

Звучить на стадіонах і «Путін — Х...ло!» — цілком інтернаціональна пісня, мелодія якої сягає американського хіта 60-х «Спіді Гонсалес». Сьогодні «Червона рута» і «Путін — х...ло» звучать на трибунах разом, органічно доповнюючи одна одну і викликаючи безсилу лють серед численних «ватників», яких у нас ще вистачає. Але це не надовго. Рано чи пізно ми переможемо і «х...ло» забудеться як кошмарний сон. А «Червона рута» житиме вічно!

Микола НЕСЕНЮК