Свободные агенты

Мені завжди було цікаво стежити за футболом нижчих ліг. Саме він визначає наші перспективи на найближчий час. Нинішній сезон характерний тим, що у складах команд першої та другої ліг велика кількість знайомих прізвищ. Ці гравці раніше виступали за команди елітного дивізіону, за юнацькі збірні, їх вважали перспективними. А тепер як «вільні агенти» шукають, де їм грати у футбол хоча б за якісь гроші. Звісно, амбітним власникам провінційних «футбольних клубів» це подобається — можна задурно підсилитися кваліфікованими гравцями, майже не взявши на себе зобов’язань. Але чи добре це для нашого футболу?

Аби відповісти на це запитання, слід зрозуміти, хто такі оці нинішні «вільні агенти». Це безробітні спортсмени, викинуті на узбіччя нашого «професійного футболу». Свого часу їх у юному віці «висмикнули» з рідних місць до футбольних шкіл кількох провідних українських клубів. Там вони провели свої найкращі роки, спочатку граючи за юнаків, потім за «­дубль», потім в оренді. Після чого з ними не продовжили контракти, відпустивши у віці 23— 25 років на всі чотири сторони.

Очевидно, що більшість цих хлопців навряд чи прогресуватимуть, аби повернутися до великих команд. Їхнього рівня вистачить, аби певний час бути корисними спочатку в коман­дах нижчих ліг, потім у аматорах, далі — як пощастить. У них немає конкурентів. Юні футболісти, які могли би ними бути, розібрані до шкіл багатших команд, аби в переважній більшості повторити шлях своїх старших колег від «перспективних» до «вільних агентів».

Чи могло би бути інакше? Чи могли би юні футбольні таланти зростати не у дублях та орендах, а в командах своїх міст? Щоб найкращі з них переходили зі слабших команд до сильніших, аж до тих самих лідерів нашого футболу? Завжди прагну побачити таких хлопців у складах команд нижчих ліг. І не бачу — суцільні «збиті льотчики», яких тепер звуть «вільними агентами».

Микола НЕСЕНЮК