Миф о Лобановском нужен всем

З роками знамениті люди обростають легендами, які часто не зовсім відповідають дійсності або зовсім не відповідають. Та нема на це ради. Коли людина стала загальнонаціональною легендою, вона має відповідати всім рисам, що потрібні людині-легенді. І, відповідно, не мати тих, яких легенді мати непотрібно.

Валерій Лобановський — єдиний український діяч минулого століття, який не викликає у суспільстві жодних протиріч. Великого тренера шанують старі й молоді, ліберали й консерватори, націоналісти й навпаки. Перемогами його «Динамо» пишаються і пишатимуться нові й нові покоління, а його досягнення у футбольній тактиці згодом прирівняють ледь не до теорії Ейнштейна. Постать Лобановського щораз вище підніматиметься над його сучасниками і ставатиме все більш міфічною.

Про що це свідчить? Про те, що футбол є тим, що насправді об’єднує націю. Лише у футболі Україна змогла не віддати свою історію північному сусіду. І це винятково завдяки Лобановському, проти якого навіть у Москві ніхто не скаже поганого слова.

Що з цим усім робити? Гадаю, нам слід постійно доповнювати міф про Лобановського, наділяючи його новими рисами, роблячи тренера ідеалом і носієм усіх найкращих людських якостей. І це буде правильно — хто ще приніс Україні славу, яку ніхто й ніде не насмілиться заперечувати?

Щороку з’являються нові ­спогади про Лобановського. Про нього пишуть і знімають фільми навіть ті, кому він сказав колись два слова, а може, і не сказав. Я теж колись розмовляв із Лобановським. Тому теж можу написати про нього книжку спогадів. Але краще нехай це роблять інші. Міфи — не мій профіль.

8 титулів чемпіона Радянського Союзу з київським «Динамо» виграв Валерій Лобановський як тренер. Більше в СРСР не вигравав ніхто

Тренер мусить вчитися все життя. Якщо зачерствів, перестав учитися — тоді перестав бути тренером. Час не обдурити. Акценти розставляє він. І вчить теж Валерій Лобановський.

Микола НЕСЕНЮК