Николай Несенюк: «Матч в Запорожье переиграли из-за арбитра»

Футбольні арбітри помилялися завжди. Від їхніх помилок залежали і продовжують залежати долі титулів — від місцевих і до найвищих.

Досить згадати Англію. Тамтешня збірна стала чемпіоном світу-1966 завдяки помилці судді. Він у фіналі зарахував переможний м’яч у ворота німців, якого не було. Або самих німців, які стали чемпіонами світу 1990-го завдяки 11-метровому у ворота Аргентини, вигаданому арбітром. Так було, так є, так і буде. Звісно, з упередженими суддями завжди намагалися боротися. Ось вигадали тепер відеоповтори, що теж не допомогло. Мені ж хочеться нагадати про забутий унікальний епізод боротьби з упередженими арбітрами, що стався влітку 1987 року у Запоріжжі.

Для початку слід згадати, що це був за рік. Влітку ­1987-го в СРСР вибухнула «гласність». Уперше за багато десятиліть стало можна говорити і писати практично все, що думаєш. Спочатку можна було не всюди і не всім. Але «процес пішов», як казав Михайло Горбачов — тодішній керівник СРСР, який і започаткував вищезгадану «гласність». Дійшла ця «гласність» і до футболу. Слід зауважити, що і до того футбол був чи не єдиною темою, в розмовах на яку в СРСР допускалися різні думки. Тоді не можна було критикувати начальство — хіба що з дозволу ще більшого начальства. І лише у футболі можна було безкарно написати чи сказати в ефірі щось критичне про футболіста, тренера чи арбітра. І навіть про Федерацію футболу.

Тож коли розпочалася «гласність», футбол був у перших рядах. Журналісти почали відкрито говорити про договірні матчі та про суддів, які могли «зробити» результат на замовлення. Одразу скажу, що в ті часи, власне, як і тепер, «договірняки» грали всі без винятку команди. Так само, як усі без винятку ­команди «працювали» з арбітрами. Просто тоді, на хвилі несподіваної свободи, багато хто повірив, що це зло можна перемогти і навіть намагався це зробити.

Справжнім приводом до скандальних ­подій у першій всесоюзній футбольній лізі став ганеб­ний «суддівський» матч ліги вищої. 13 ­липня у ­17-му турі чемпіонату СРСР московський «Спартак» приймав «Дніпро» із Дніпропетровська. «Спартак» на той момент ішов у чемпіонаті першим, а «Дніпро» відставав на чотири очки, маючи одну гру в запасі. Нагадаю, що за правилами того часу за перемогу давали два очки, а не три, як тепер. Отож, в разі перемоги українська команда за втраченими очками наздоганяла лідера. Гру показувало центральне телебачення, тож її бачив без перебільшення весь Радянський Союз.

«Дніпро» грав краще. У першому таймі забив Олег Протасов і в гостей ще були моменти. А у другому таймі почалося. Спочатку арбітр зарахував гол, якого не було — м’яч, як показав повтор, відлетів від поперечини в поле — 1:1. Далі був вигаданий пенальті у ворота «Дніпра» — 2:1. А потім, щоб мало не здалося, суддя вилучив із поля дніпропетровця Вадима Тищенка. І хоч на передостанній хвилині «Дніпро» зрівняв рахунок, скандал вийшов величезний. Причому першими його підняли вболівальники «Спартака», яким було соромно за свою команду. Плюс, як я вже казав, «гласність» допомогла.

Я забув, яким було прізвище того арбітра. Його тоді одразу тихо прибрали подалі, але скандал не стихав. За прикладом московських почали обурюватися вболівальники інших міст СРСР, де арбітри, подалі від всесоюзних телетрансляцій, майже в кожному турі «творили дива». Одне із таких «див» сталося в Запоріжжі за два тижні після московського скандалу.

Місцевий «Металург» робив того року чергову спробу піднятися в класі та вийти до вищої ліги. Міські керівники не хотіли поступатися сусідньому Дніпропетровську, чия команда боролася за першість у Вищій лізі. І робили все, аби «Металург» наздогнав сусідів. Але ані величезні «чорні» зарплати футболістам, ані тренерський «геній» Олександра Томаха не допомагали — команда тупцювала в середині таблиці першої ліги.

28 липня «Металург» приймав ризьку «Даугаву», яка на той час ішла в турнірі другою і мала всі шанси піднятися до вищої ліги. Гості грали краще і заслужено вели у рахунку — 3:2 після першого тайму. А у другому за справу взявся арбітр, який призначив на користь господарів одразу два пенальті поспіль. Їх забив Сергій Морозов — не той, який нині футбольний «експерт». «Металург» переміг. Обуренню гостей не було меж. Відеозапис гри повезли до Москви й показали всім охочим. Сумнівів в упередженості арбітра не було. Просто відсторонити арбітра було мало — рижани вимагали повернути втрачені через нього очки. І федерація не витримала.

Власне, у нас так робили і роблять завжди. Після скандалу з великим начальством намагаються показово покарати начальство поменше, аби зняти із себе підозри в зацікавленості. Переграти матч «Спартак» — «Дніпро» союзна Федерація футболу не наважилася. А щоб на них в «епоху гласності» не нападали, футбольні чиновники вирішили «розпочати» з першої ліги. Результат гри «Металург» — «Даугава» скасували і призначили перегравання.

Але щоб переграти матч навіть першої ліги, слід було знайти для цього час і місце. Їх шукали понад два місяці — поєдинок повторно відбувся 29 вересня. На той час скандал забувся, і федерація вже шкодувала про своє рішення. Справді — не будеш же перегравати всі футбольні матчі, в яких арбітр вигадав пенальті на користь господарів. На момент повторної гри деморалізована після липневої поразки «Даугава» вже безнадійно відстала від перших двох місць, що давали путівку до вищої ліги. А про «Металург» годі й казати — про липневі амбіції теж вже ніхто не згадував.

Перегравання закінчилося внічию 1:1. Можливо, матч був договірний, чому ні, можливо, навпаки. Усі учасники дійства розуміли його безглуздість — час назад не повернеш, надворі вже не літо, а осінь. І головне — що робити, коли суддя знову припуститься результативної помилки? Знову перегравати? Коли? Взимку?

Той випадок став для нашого футбольного середовища добрим уроком на майбутнє. В українському чемпіонаті теж була така спроба і теж не дала результату.

18 вересня 1994 року в Тернополі відбувся поєдинок чемпіонату України. Місцева «Нива» приймала донецький «Шахтар». По ходу гри господарі перемагали — 2:1. Наприкінці матчу після однієї з атак гостей захисник «Ниви» Ігор Біскуп вибив м’яч. На думку представників «Шахтаря», він зробив це за лінією воріт. Суддя поєдинку — Валерій Авдиш із Сімферополя — взяття воріт не зафіксував. «Шахтар» здійняв ґвалт. Донецький клуб та його тодішній очільник Олександр Брагін вимагали переграти матч, погрожуючи зняттям із чемпіонату і переїздом до Росії. Федерація футболу України пішла на поступки «Шахтареві». 1 грудня того року поєдинок переграли. «Нива» знову перемогла — 2:0 — ред.

Бо немає на тих арбітрів ради. І не буде.

Микола НЕСЕНЮК