Цена медали

Я саме вчився у першому класі, коли новий керівник СРСР Леонід Брежнєв почав роздавати медалі та ордени направо і ­наліво, розпочавши процес знецінення урядових нагород. Тоді їх почали ­отримувати практично всі. Тож спортивні нагороди залишалися для мене єдиним взірцем заслуженої нагороди.

Я знав тоді, що для отримання медалі чемпіона СРСР із футболу або призера цих змагань слід було зіграти не менше половини матчів у чемпіонаті. Знав і про те, що, аби стати «майстром спорту», слід було виконати дуже серйозні нормативи. І навіть те, що «золоті» нагороди виявилися насправді зовсім не золотими, а в найкращому випадку позолоченими, не робило для мене спортивні регалії менш почесними.

Саме тоді запровадили нові нормативи «комплексу ГТО» («Готов к труду и обороне»). Порахувавши, я побачив, що не «тягну» навіть на «срібний» значок — не кажучи вже про «золото». Та вже на першій же шкільній лінійці побачив, що «золоті» значки роздають усім, кому хочуть.

Тому нормально сприймаю той факт, що медалі футбольного чемпіонату України видаються нині у кількості 40 штук, і клуб вільний дати ці медалі кому завгодно, хоч футболісту, хоч водію, хоч сторожу, хоч собаці сторожа. Врешті чи не будь-яку спортивну медаль можна купити в неділю на ринку біля метро Нивки. І не лише спортивну — державні нагороди, які кожен черговий президент України роздає оберемками за списком, там теж продаються.

Думав, що це лише у нас так. Аж почув, що український футболіст Мар’ян Швед, ставши гравцем команди «Селтік», одержав медаль чемпіона Шотландії, не зігравши у тому чемпіонаті жодної секунди. Купити і собі таку саму, чи що? Недорого вийде.

Микола НЕСЕНЮК