В чемпионате должны быть только матчи между «Динамо» и «Шахтером»

У 1970— 1980-ті чемпіонат Німецької Демократичної Республіки з хокею розігрували дві команди — «Динамо» із Берліна і «Динамо» із Вайсвассера. 20 років грали між собою по 12 разів за сезон.

В останні п’ять років футбольний чемпіонат України проходить за подібною формулою — за титул сперечаються київське «Динамо» і донецький, а насправді вже теж київський, «Шахтар».

Запитаєте, чому тільки п’ять років? Бо ж «Динамо» та «Шахтар» були незмінними переможцями всіх чемпіонатів України, окрім першого. Тому що раніше були хоча б надії на «третю силу», якою намагалися в різний час стати «Дніпро» й «Металіст». Тепер же це неможливо навіть теоретично. Переважна більшість перспективних українських футболістів — на контрактах у «Шахтарі» й «Динамо». Ті, хто не проходить у склад, ідуть в оренду без права грати проти «материнських» клубів.

Тому решта команд може лише «зіпсувати настрій» одному з фаворитів без надій на успіх. Коли таке трапляється, переможець, отримавши заохочення від конкурента переможеного лідера, зазвичай «відпочиває» в наступних матчах. А двоє лідерів змагаються між собою за титул чемпіона. Він тепер, окрім задоволення, приносить клубу великі гроші від УЄФА за потрапляння в груповий турнір Ліги чемпіонів.

Фактично у нас є не один, а два чемпіонати. В одному, як колись у східнонімецькому хокеї, за титул сперечаються «Шахтар» і «Динамо». В другому — решта команд розігрує місця, починаючи з третього. Матчі лідерів не поміж собою не мають ані видовищності, ні інтриги, ні користі для самих лідерів, проти яких у єврокубках ніхто так не грає. Справжній футбол у нас є лише у поєдинках між «Динамо» й «Шахтарем». І саме на ці поєдинки і ходить публіка.

То, може, не займатися дурницями, а скористатися досвідом НДР і зробити так, щоб лідери грали лише між собою? З точки зору УЄФА та інших футбольних інституцій, це погано. А з погляду здорового глузду — навпаки.

Микола НЕСЕНЮК