Збірна України з футболу перемогла на виїзді Литву — 3:0 — у матчі відбору до Євро-2020. 11 жовтня наші прийматимуть цього суперника в Харкові. Якщо виграють — забезпечать собі путівку до фінальної частини.
Перед грою національної команди України у Вільнюсі багато хто зауважував — коли не перемагати Литву, то що робити на Євро-2020? Справді, крізь очевидний майже на 100 відсотків позитивний для нас результат уже починає проглядати саме це запитання — що наша команда робитиме у фінальному турнірі європейської першості?
Але спочатку про матч у Вільнюсі. Перед грою не було куди дітися від спогадів 25-річної давнини. Саме 7 вересня 1994‑го національна команда України провела свій перший в історії офіційний матч і цей матч був проти Литви. Я був на тій грі, бачив напівпорожні трибуни не перейменованого ще на «Олімпійський» центрального стадіону Києва. Бачив безбарвну гру України, яка сенсаційно, як тоді вважали, поступилася — 0:2. Причина поразки була проста — наші тренери та федерація затіяли сварку, вважаючи, що Литву обіграють у будь-якому складі.
За ці чверть століття обидві країни змінилися. У нас завелися мільярдери й за збірну почали грати бразильці. Литва ж вступила у Євросоюз і НАТО й має, на відміну від нас, не лише вищий рівень життя, а й святий спокій, лише теоретично непокоячись загрозою з боку Росії. У Литві немає мільярдерів, за місцеві футбольні команди не грають бразильці із захмарними зарплатами. Зате тут легше дихати. Чи не всі старі автомобілі вивезли в Україну.
Футбол у Литві з часів пізнього СРСР, коли тут зростали олімпійські чемпіони, відчутно занепав — у публіки інші пріоритети. Досить сказати, що під час гри Литва — Україна більшість місцевих любителів спорту дивилася матч баскетбольного Кубка світу Литва — Франція. Тож співвідношення глядачів на крихітному стадіоні з газоном із штучним покриттям було приблизно 5:1 на користь українців.
Чи можна оцінювати потенціал нашої команди по грі з Литвою?
Гадаю, усім ясно — аби не виграти, нашим слід було дуже постаратися. Відзначити варто хіба що повернення до стартового складу Ярмоленка й Марлоса. І якщо обукраїненому бразильцю гра проти не дуже зграбних литовців була в радість — Марлос робив на полі все, що хотів — то Ярмоленко не вразив навіть на тлі такого суперника. Слід віддати належне нашим тренерам: випустити на поле ще й Коноплянку вони не ризикнули. У підсумку гру, як би антипатріотично це не звучало, «зробив» Марлос, який виглядав краще і за Малиновського, і за Зінченка. Наш захист теж не вразив. І якби на місці литовців були вправніші виконавці, то проблем би ми мали багато.
Казати щось про нашу збірну в контексті майбутнього Євро поки що дуже важко. Це підтвердив і Шевченко, який після гри відповів на моє запитання так само — рано думати про Євро, слід туди ще потрапити.
А мені все одно цікаво. З уболівальниками все ясно — українці показали, що здатні поїхати на будь-який край Європи, аби заспівати на трибунах усе, що треба аж до «Путін — х*йло!» У тому, що наступного року ця пісня не застаріє, сумнівів немає. Із футболом усе набагато складніше. Під час гри із Литвою наші інколи зупинялися і намагалися грати в майстерність. Після чого практично одразу втрачали м’яч і отримували контратаку. Тому що наші команди в останні 70 років успішно грали із сильними зарубіжними командами виключно за рахунок дисципліни та мобільності. І коли ми хочемо поїхати на Євро-2020, не лише аби поспівати пісень, слід уже моделювати потрібну гру із пресингом, підстраховкою та контратаками. Інакше буде так, як 2016-го — останнє місце серед 24 команд. Аби виступити краще ніж тоді, українцям буде досить забити у трьох матчах хоча б одного м’яча — це буде вже прогрес.
А як же хочеться, аби наші хлопці їхали на європейський чемпіонат не просто, аби там зіграти, а щоб виграти. Так, у нас немає гравців рівня топ-збірних. Але маємо приклад Греції 2004 року, яка за складом була ще гірша за нас. Ну не додумалися тоді греки натуралізувати бразильців. І все одно стали чемпіонами Європи. То чому нам про це не мріяти, коли ми маємо у збірній таких мегазірок як Марлос і Мораес?
Микола НЕСЕНЮК, із Вільнюса