Справка от Тайсона

Малим я не завжди одразу розумів значення всіх слів, що звучали довкіл. Дорослих цим не турбував, тому часом помилявся. Так, наприклад, слово «росисти», яке півстоліття тому звучало по радіо й телевізору чи не щогодини, я спочатку розумів як «росіяни». І тому дивувався, за що московське радіо так тих «росистів» не любить, обзиваючи нехорошими словами. Згодом, навчившись читати, я дізнався, що то расисти, і живуть вони далеко від нас, жорстоко пригноблюючи негрів. Слово «негр» у ті часи було загальновживане, й на нього ніхто не ображався.

Минули роки. Слово «негр», яке я в дитинстві чув із телевізора щодня, стало непристойним, а слова «ж...па», «п...дарас» та інші, що були непристойні, навпаки набули найширшого і практично офіційного вжитку. Зокрема — на трибунах стадіонів. У роки мого дитинства за вигук «п...дарас!» із трибун одразу забирали в міліцію і давали 15 діб арешту «за хуліганство». Тому нічого подібного ніхто не кричав.

Тепер не те! Порівняно зі скандуваннями нинішніх «уболівальників», батальйон стройбату, де я служив, виглядав би інститутом благородних дівиць. Хоча ми в тому стройбаті теж слів не добирали. І, відповідно, не ображались. А коли ображалися, то били морди, а не плакали публічно. На сучасних стадіонах теж донедавна не плакали. Билися — так, але щоб ридати, та ще й публічно, такого не пригадаю.

Минулої неділі обставини змінилися. Бразильський футболіст «Шахтаря» Барселлос Фреда, він же Тайсон, розридався у телевізійну камеру, ледь не забризкавши об’єктив. Що саме йому так заболіло, не пояснив і досі. Кажуть, що расизм почув. У нас він тепер, виявляється, є, хоча раніше не було. Раніше, коли когось називали «чуркою», «хачіком», «хохлом», «жидом», «кацапом» чи ще як, це расизмом не вважали. Та й тепер українець Степаненко навряд чи заридає, коли його назвуть із трибун «хохлом», а грузин Хочолава не заливатиметься сльозами, коли його з тих же трибун обізвуть «чуркою». А могли б! Чим вони гірші за того бразильця?

Уявляєте? У розпал матчу хтось із футболістів починає показувати трибунам «факи», а потім плакати на камери, і клуб суперників отримує покарання «за расизм»! І не треба для цього бути бразильцем з африканськими предками! У нас усі раси — рівні, чи не так? Одна проблема — на більшості матчів нашої так званої прем’єр-ліги глядачів практично немає. Тож доведеться футболістам ображатися один на одного і потім дружно плакати. Чому ні? Тайсону можна, а іншим зась? А може, у того Тайсона є якась особлива довідка, що дозволяє міцною бразильською сльозою зупиняти вирішальні матчі в найважливіший момент? То нехай тоді покаже! А то виникають запитання.

Николай НЕСЕНЮК