Монзуль и граммофон

Гімназист Поползухін, герой оповідання Аркадія Аверченка, написаного 1906 року, вмів «грати на грамофоні». Цим він вразив сільського поміщика Плантова, який той грамофон бачив уперше в житті, тому не знав як до нього підступитися. Поміщик цілий тиждень бігав за гімназистом і просив того «трохи пограти». На що той інколи милостиво погоджувався. Так тривало аж поки до села не приїхав інший гімназист, який показав поміщику як вмикати грамофон і ставити голку на платівку. На цьому щастя Поползухіна закінчилося...

Комітет арбітрів Української асоціації футболу стверджує, що грати на грамофоні, перепрошую, працювати із системою VAR в Україні вміють лише чотири арбітри. Серед яких лише двоє — Монзуль та Романов не є киянами і можуть обслуговувати матчі «Динамо». І кого, даруйте, хоче надурити цей італійський гімназист, що очолює українських футбольних рефері? Якими такими особливими навичками слід володіти аби дивитися на телевізійний екран аби визначити чи було порушення правил, чи не було? Видається, що для роботи із системою VAR арбітрові треба лише дві речі — двоє його власних очей. Навіть і одного вистачить коли що...

Невже це не зрозуміло тисячам людей, причетних до українського футболу? Невже вони як той поміщик, який понад сто років тому не вмів «грати на грамофоні», вважають, що для перегляду повтору на телеекрані слід мати якусь особливу освіту?

Друзі! Нас просто дурять! Таких «гравців на грамофоні», як Монзуль та Романов, можна знайти сотню тисяч! Але ж тоді не можна буде витрачати на «навчання» арбітрів роботі з VARом мільйонні суми! Та й не кожний отак одразу погодиться відсудити матч «Динамо» на потрібному комусь рівні!

Николай НЕСЕНЮК