Известный журналист Николай Несенюк — о великом итальянском футболисте Паоло Росси, который на днях ушел из жизни.
«Це було більше ніж диво — зіркова команда Бразилії, яку у червні 1982 року заздалегідь проголосили чемпіоном світу, несподівано програла тим, кого вдома вже збирались закидати тухлими яйцями. У чотирьох перших матчах Кубку світу в Іспанії бразильці робили із суперниками все, що хотіли. У першій грі вони програвали збірній СРСР, але та елементарно злякалась своєї нахабності і дозволила себе обіграти на останніх хвилинах.
Того року фінальний турнір проходив за чудернацькою схемою. Після першого групового етапу був другий груповий: чотири групи по три команди мали визначити півфіналістів. Бразилії було досить не програти італійцям, які перед тим ледь вилізли із групи.
Коли італійці забили першими, бразильці одразу відігрались. Коли забили вдруге — команда тренера Теле Сантани знову відповіла точним ударом і подумки вже були у півфіналі. Але ніби чортик із табакерки перед їхніми воротами знову вискочив Паоло Россі і забив втретє! Перші два м’ячі теж були на його рахунку! Потім Россі забив у півфіналі і фіналі — Італія стала чемпіоном світу!
Це сталося всупереч усім прогнозам фахівців — італійці грали досить посередньо і нічим не виділялися. Просто у них був Паоло Россі, який завжди опинявся у потрібний момент у потрібному місці. Дива та й годі. Коли ж згадати, що перед цим футболіст був дискваліфікований на два роки за участь у договірних матчах і взагалі не грав на офіційному рівні, диво стає абсолютним.
Жодних пояснень цьому не було. Після іспанського тріумфу чемпіони світу не зуміли пройти відбір на Євро-1984, а Россі знову став одним із багатьох і вже не творив дива на футбольному полі. А навіщо — того, що він зробив влітку 1982 року вистачило, аби італійський форвард назавжди увійшов до історії, зробивши це всупереч усім прогнозам та коментарям авторитетних фахівців та журналістів. Паоло Россі довів, що футбол — це насамперед гра, де завжди є місце для дива усупереч всьому, він дав надію усім, кого не визнають та недооцінюють. Диво можливе, головне — не зупинятися і шукати свій шанс у кожній грі, незважаючи на ранг суперника.
Сучасному футболу цього дуже не вистачає. Тепер не вистачатиме і самого, світлої пам’яті, Паоло Россі», — написал Несенюк в своей колонке на Gazeta.ua.
Несенюк перебарщивает говоря о последних минутах.
И никакого испуга в игре сборной не чувствовалось, просто бразилы были сильнее.
Про триумвират Бесков-Лобановский-Ахалкаци я думаю все слышали. Даже те, кто тогда не родились. И сумасшедший матч ФРГ-Франция и прыжок Шумахера в Батистона.
И конечно же Паоло, СуперПаоло", который за два месяца до чемпионата "откинулся с кичи". И он стал героем того чемпионата.
Светлая ему память.
Я больше никогда не видел такого яркого и страстного, непредсказуемого чемпионата мира.
Да, на том чемпионате играл в нападении посредственный Сержиньо.
А должен был играть молодой и талантливый Карека, но он сломался незадолго до ЧМ.
Будь ласка. Ваше право...
Но мне интересно за что в этом абсолютно невинном посту...
Или Вы считает Сержиньо Шулапу великим нападающим?...
Кабрини, Коловатти, Альтобелли...
Та збірна Італії була збірною костоломів.
До сих пір пригадую, як вони обіграли Бразилію на ЧС 1982.
Джентіле тоді так розпоясався, що кличка Вбивця була для нього лагідною посмішкою...
Він рубав Зіко раз за разом, навіть в карному. Хто бачив ту гру памятає, як Джентіле, збиваючи Зіко, порвав йому футболку, а арбітр з Ізраілю мовчав.
А як той же Джентиле гвалтував Марадону...
Для мене той чемпіонат, ЧС 1982, став найбільшим розчаруванням і не тому, що наша збірна, що грала ні шатко, ні валко, не вийшла в півфінал, а тому, що найкращу команду світу, як на мене, збірну Бразилії початку 80-их (Фалькао, Сократес, Зіко, Едер та інші, що на мою думку на голову кращі, ніж Роналдо, Рональдіньо, Кака, Неймар...), при потуранні арбітра обіграла команда костоломів на чолі з Джентіле і Россі.
Більше такої команди, як та збірна Бразилії - 1982, я не бачив.
Ще й як...
Тільки пізніше...