«Динамо» и «Шахтер» проведут последний бой за 30 миллионов

Известный журналист Николай Несенюк — об ожиданиях от второго круга чемпионата Украины.

Українською футбольною «прем’єр-лігою» не передбачені жодні призові для переможців та призерів чемпіонату України. Лише перехідний кубок та комплекти із сорока медалей з дешевої латуні. В останні роки призові за успіхи у вітчизняному чемпіонаті українським футбольних командам виплачує Європейський союз футбольних асоціацій — УЄФА. Ці гроші є виплатами за участь у європейських клубних турнірах. Учасник групового турніру Ліги чемпіонів гарантовано отримує близько тридцяти мільйонів євро плюс має нагоду заробити ще по ходу турніру. Учасник групового турніру Ліги Європи отримує набагато менше — близько п’яти мільйонів, але й це дуже великі гроші для усіх українських команд, окрім «Динамо» та «Шахтаря».

Нинішній футбольний сезон останній, за підсумками якого чемпіон України автоматично потрапляє до Ліги чемпіонів і одержує згадану вище «тридцятку». Все йде до того, що наступного року цього призу в нашому чемпіонаті не буде. Це залежить від тих самих «Динамо» і «Шахтаря», які ще теоретично можуть навесні витягнути український коефіцієнт до місця, яке дозволить чемпіону-2022 автоматично кваліфікуватися до Ліги чемпіонів.

То за що нашим лідерам боротися? За гарантовані мільйони від чемпіонського титулу поточного року, зосередившись на чемпіонаті України? Чи за більш високе місце в рейтингу, поклавши всі сили на матчі Ліги Європи?

Відповідь очевидна — титул чемпіона дає величезний грошовий приз вже тепер, а боротьба за підвищення у клубному коефіцієнті — справа майбутнього, яке ще невідомо яким буде. Ясна річ, що ніхто у «Динамо» та «Шахтарі» не скаже вголос про бажання швидше позбавитись Ліги Європи, аби зосередитись на головному завданні. Але та обставина, що граючи «на два фронти», можна недорахуватися вирішальних очок у чемпіонаті, є занадто промовистою, аби на неї не зважати. З іншого боку, зосередитись — не означає виграти! Поточний чемпіонат України вже довів, що несподіванки не просто можливі — вони неминучі! То хто ж таки має більше шансів виграти чемпіонат України, здобувши, можливо, останній у сучасній історії грошовий приз від УЄФА із сімома нулями?

Формально кращі шанси у «Динамо», яке стартує цієї суботи із гандикапом у один бал. Насправді ж тут діє інша математика. Пригадуєте дитячий анекдот про два плюс два? Отримавши таку задачу, син торговця перепитав у вчительки — а ми купуємо чи продаємо? Так само і в українському футбольному чемпіонаті звичайна математика не працює. Досить лише згадати останній тур першого кола, коли «Шахтарю» просто записали три пункти до таблиці, зарахувавши виїзну перемогу над «Інгульцем» з причини «неготовності поля»!

Уявляєте, що може бути тепер, коли чемпіонат з волі наших футбольних очільників поновлюється серед сніжної та морозної зими, аби завершитися у травні! Де гарантія, що коли буде дуже треба, поле, на якому «Шахтар» матиме грати виїзний матч знову виявиться в останню мить «неготовим»? А є ж іще арбітри із ВАРом, які здатні коли що залишити ту чи іншу команду у меншості чи дати у її ворота потрібну кількість одинадцятиметрових! І не треба про честь, совість чи репутацію! Я не ризикну назвати в нашому футболі таку репутацію, яка варта згаданих тридцяти мільйонів від УЄФА!

Водночас ніхто не заважає нам бути ідеалістами і вірити в те, що доля титулу чемпіона України вирішиться у чесній боротьбі на футбольному полі без жодних сумнівних домішок. Тоді давайте прикидати потенційні можливості головних конкурентів. Поки що ці можливості виглядають приблизно однаково. З одного боку, перспективна молодь «Динамо» поки що зірок з неба не хапає. З іншого — бразильці «Шахтаря» лише фрагментами виглядають «чарівниками м’яча», показуючи свій клас здебільшого тоді, коли суперник цьому не заважає. Коли заважає — починаються проблеми. Те ж саме можна сказати і про тактичні побудови обох лідерів. Те, що ми побачили у їхньому виконанні під час контрольних матчів на зимових зборах, зовсім не переконує у можливості раптового злету.

Точно стверджуватиму лише одне: «Динамо» може стати чемпіоном лише у тому випадку, коли у кожній грі буде вище за суперника на голову як за майстерністю, так і за бажанням! Це не є фантастикою, враховуючи, що усі без винятку суперники в чемпіонаті, окрім «Шахтаря», укомплектовані гравцями, які або не підійшли свого часу комусь з наших грандів, або підійшовши, виявилися згодом цим командам непотрібними. Є припущення, що саме згадана вище перевага лідерів у класі буде навесні доповнена максимальною мотивацією. Як би ми не поважали роботу, проведену тренерами «Зорі», «Десни», «Ворскли», «Колоса» та інших, їхні успіхи у матчах з двома лідерами є більше «заслугою» самих лідерів, а не навпаки.

Залишається особиста зустріч «Динамо» та «Шахтаря», яка теоретично мала би об’єктивно вирішити долю титулу чемпіона. Але цього не станеться. І я би з цього приводу не засмучувався. Чемпіоном є не той, хто переміг в одному, нехай і надпринциповішому поєдинку, а той, хто підтверджував свій рівень упродовж усього сезону. Неважко згадати зовсім нещодавні приклади, коли чемпіон програвав головному конкуренту, але це вже не мало значення.

Можна було би ще порозмірковувати над новими іменами, які може подарувати нам український футбол цієї весни. Але і це, нажаль, маловірогідно. Настільки різний у нас за класом гравців склад «Динамо» /«Шахтаря» та решти команд. З одного боку, двом лідерам так ніби зручніше — немає зайвих конкурентів у боротьбі за багатомільйонний приз. А з іншого із такими призерами не бачити Україні найближчим часом високого місця у таблиці коефіцієнтів УЄФА. Позаминулого року в Лізі Європи з тріском провалилася «Олександрія», минулого так само безнадійно виглядала «Зоря». А значить не бачити нам додаткових балів до таблиці. «Динамо» і «Шахтар» удвох не витягнуть!

У підсумку нинішній двобій за чемпіонство із шаленими призовими може стати останнім. То може після цього наш чемпіонат перестане бути змаганням двох команд? Та це навряд. Давайте радіти хоча б тому, що нині в чемпіонаті України ми маємо двох претендентів на титул, а не одного.

Микола Несенюк