Виталий Шумский: «Даже в российском «Уралане» я говорил по-украински»

Главный тренер «Львова» Виталий Шумский — едва ли не главный ньюсмейкер чемпионата Украины в последние дни.

«Український футбол потрібно «лагідно українізувати»

— Пане Віталію, ви опинилися в епіцентрі неординарної події. Давайте ще раз — як усе було?

— Я підійшов до четвертого судді Кривоносова, запитав його по грі за якесь порушення: чому у наш бік фіксують порушення, а у бік Колоса — ні. Спокійним тоном запитав, нормально. На що він мені відповів російською, і то таким, знаєте, тоном. «Чому ви зі мною спілкуєтесь російською мовою?» У відповідь Кривоносов рацією передав головному арбітру: «Тренеру дати жовту картку».

Зупиняється гра. Біжить Копієвський до мене і виймає «гірчичник». Запитав його: «За що ви дали мені жовту картку?» Відповіді я не отримав. Гра відновилася. Тоді я ще раз підійшов до четвертого арбітра і поцікавився: за що він сказав виписати мені жовту картку. Кривоносов не відповів нічого. Ось такий прецедент.

Є правила футболу. За мову там не дають жовтих чи червоних карток. При цьому, ми ж в Україні. Є закон 16 січня: у публічних місцях розмовляти державною мовою. І коли тобі за державну мову починають давати жовті картки, я цього не можу зрозуміти.

— У той момент ви відчули себе дискримінованим за мовною ознакою?

— Звичайно! Не тільки я, а й мої помічники. Думаю, якби це почули люди на трибунах, почувалися б так само. До того ж, це був День вшанування пам’яті героїв Небесної Сотні. Розумієте? І переддень Рідної мови.

— Дехто закидає, мовляв, мовний закон є, але де там записано, що арбітри в українському футболі зобов’язані спілкуватися українською? Його варто доповнити, конкретизувати?

— Звичайно. Але ж — публічні місця. Футбол — це публічне місце? Куди ще конкретизувати? Телебачення на матчі є, мікрофони, всі все чують.

— Український футбол потрібно «лагідно українізувати»?

— Тільки так. Бачив, як Коваленко летить літаком в Аталанту і в нього вже є італійський словник. А в Україні ми рідною мовою не спілкуємося. Як таке може бути?

— Наш футбол і справді переважно російськомовний. Чому за стільки років не можна було опанувати державну мову? Як ви це для себе пояснюєте?

— Значить, вони не хотіли. Значить, українська мова — не їхня рідна. Та й сама Україна — не їхня рідна держава, напевно. Я можу розмовляти російською так само, як українською. Вдома можу говорити, як хочу. Але в публічних місцях такого не може бути.

— УАФ вже зацікавилася цим епізодом. Вам телефонували, розпитували про нюанси?

— Ні (це інтерв’ю записувалося 22 лютого, в обідню пору — авт.). Ніхто не телефонував.

— Ви усвідомлюєте, що можете увійти в історію, як борець за українську мову в українському футболі, як би це парадоксально не прозвучало?

— Не ставлю перед собою цілі, щоб стати першим чи потрапити в історію. Просто мене цей випадок обурив. Моя громадянська позиція — ми повинні розмовляти українською мовою.

— Чи готові ви й надалі дотримуватися принципу і вимагати від арбітрів спілкуватися з вами державною мовою?

— Звичайно! У нашій команді багато іноземців, але я спілкуюся з ними українською мовою, є перекладач. Вважаю, що так повинно бути. Є багато бразильців, гравці із Люксембурга, Франції. Запитайте у них: якщо приїхати туди — потрібно вчити їхню мову, чи ні.

Це — націоналізм. Націоналізм — хороше слово. Це означає, що ти любиш свою державу. Це у Совєтському Союзі націоналізм прирівнювали до фашистів. Насправді, це два зовсім різні табори. Націоналісти борються за свою державу і люблять її.

— Чи відчули ви підтримку після суботньої пригоди?

— Підтримала моя сім’я — в першу чергу. Багато друзів, товаришів. Отримав чимало повідомлень з цього приводу. Кажу ще раз: не ставлю собі це за самоціль, мені не потрібно публічності, але обурює, коли арбітр тебе зневажає.

«На каком языке вы со мной разговариваете? Я не понимаю»

— У вас — багата ігрова кар’єра. Ви виступали не лише за клуби із Західної України — «Карпати», «Прикарпаття» і тернопільську «Ниву», а й за «Дніпро» у середині 90-х. Якою мовою ви спілкувались у цьому клубі?

— Хороше запитання. То був 1996 рік, і всі хлопці, з якими я грав, можуть вам підтвердити — вони розмовляли російською мовою, а я спілкувався з ними українською. Окрім мене, українську часто використовував головний тренер команди В’ячеслав Грозний. Він родом із Кам’янця-Подільського. Ніяких проблем не виникало.

Єдиний неприємний випадок запам’ятався. Зайшли ми з дружиною у дніпропетровський магазин, хотіли купити їй взуття. Дружина звернулася до продавчині українською мовою, а та відповіла: «На каком языке вы со мной разговариваете? Я не понимаю». Ми обурились: «Як не розумієте?! А ви де живете?».

Я завжди і всюди спілкувався українською. У моїй кар’єрі була ще одна команда — «Уралан» Еліста, з якою їздив на збори. Там виступало багато українців, а тренував Павло Яковенко. Тож я так само розмовляв українською. Звичайно, час від часу потрібно було по-російськи щось сказати, але загалом послуговувався українською мовою.

— Після закінчення кар’єри ви на кілька років відійшли від футболу і працювали у Бельгії. Які ще мови вдалося вивчити?

— Розумію і можу трохи поспілкуватися польською. Вивчав фламандську мову, але зараз призабув — 15 років минуло з того часу. Плюс-мінус розумію. А ще — трішки англійської. Мав би більше вільного часу — підівчив би.

У Бельгії одразу три мови — фламандська, французька і німецька. Я мешкав у фламандській зоні. Щоб порозумітися з місцевими, спеціально ходив у школу. Якби в Україні існували три офіційні мови — тоді цей арбітр міг би розмовляти зі мною російською. Натомість у нас офіційна мова — одна. Він зобов’язаний спілкуватися українською — і не тільки зі мною. Протокол матчу вони пишуть українською. То чому спілкуються російською?

«Динамо» дамо бій»

— У наступному турі до вас «Динамо» приїжджає. Нерядова, непересічна гра...

— У нас кожна гра — непересічна (усміхається).

— І все ж, до лідера чемпіонату — особлива підготовка?

— Працюємо в звичному режимі. Всі хлопці прекрасно розуміють, з яким суперником граємо. Попередній матч ми проводили з Колосом, хорошою командою, яка довела це в першій зустрічі із «Шахтарем». Скажу так: всі команди із верхньої половини таблиці — плюс-мінус рівні. Але, звичайно, «Динамо» — це особливий суперник.

— Четверговий поєдинок динамівців у Брюгге зіграє вам на руку? Команда Луческу матиме обмаль часу для відпочинку...

— Це палка з двох кінців. Усе залежить від того, як вони зіграють у Брюгге. Зараз важко сказати. Звичайно, певна втома буде присутньою, але залежатиме ще й від того, який склад виставить проти нас Луческу. Така команда, як Динамо, мусить мати два рівноцінні склади.

Очікуємо дуже тяжкої гри. «Динамо» бореться за чемпіонський титул, а ми — за збереження прописки у Прем’єр-лізі.

— Слабкі місця у грі киян ви для себе вже окреслили?

— Кожна команда має як сильні, так і слабкі місця. Звичайно, будемо намацувати їхні проблемні ділянки і сподіватися на власний успіх. Скажу так: бій ми Динамо постараємося дати — це точно. Люди прийдуть на цей матч, і ми не маємо права грати як-небудь. Дамо бій не тільки «Динамо», а й усім наступним суперникам.

— Справді, проти «Колоса» ви зіграли у присутності глядачів. На «Динамо» прийде в рази більша аудиторія...

— Ми граємо для вболівальників. Це — справжній 12-й гравець. Класу іноді може не вистачати, але трибуни самі понесуть тебе вперед.

Олег Бабий