Милевский в «Минае»: почему переход легенды в команду Кобина рискует закончиться провалом для всех

Я абсолютно не розумів хайпу, який виник навколо переходу Артема Мілевського у «Минай». Бо вважав, що цей трансфер не був потрібним ані гравцеві, ані, тим паче, клубу. Стартові матчі другої частини чемпіонату тільки підтвердили це.

Спочатку закарпатці поступилися вдома конкуренту за збереження елітної прописки — ПФК «Львів», потім були розгромлені в Олександрії. Перемога над «Олімпіком», який змінив тренера, та фінальний погром від «Динамо» без Циганкова за кілька днів до важливого матчу киян проти «Вільярреала», коли їм потрібно було приберегти сили.

У дебютному поєдинку Міля відіграв годину, у наступній грі взагалі просидів у запасі. Було це наслідком невдалого дебюту, чи просто якісь тактичні моменти Кобіна? Абсолютно нічого у матчі проти «Олімпіка» і... тільки жовта картка у принциповій зустрічі з «Динамо», де гості не спромоглися створити небезпеки біля воріт Бущана.

Сьогодні виглядає так, що перехід Мілевського у «Минай» робить команду одним із головних претендентів на виліт і стане серйозним ударом по й без того не бездоганній репутації гравця.

Чому Мілевський повернувся в Україну

Я не вірю в сентименти, мовляв, він хотів завершити кар’єру в УПЛ, побити якісь рекорди і тому подібне. Все криється у площині пропозицій. Якщо є хороші умови та варіанти за кордоном, то навряд чи гравець буде серйозно розглядати виступи в УПЛ.

Справи «Динамо» Брест йдуть зовсім кепсько. Недавній чемпіон Білорусі переживає скрутні часи. Пішли гравці, які здобували чемпіонський титул-2019. Брест втратив усіх своїх лідерів та орієнтується на молодь. Футбольною мовою це означає, що у клубу немає грошей.

Не так давно «Динамо» ставило амбітні завдання стати грандом місцевого футболу, вони вкладали гроші в інфраструктуру та розвиток, запрошували футболістів з іменем. БАТЕ перервав свою багаторічну чемпіонську гегемонію і здавалося, що отримав серйозного конкурента. Але у 2020 році амбіції почали падати. З’явилися розмови про фінансові проблеми. Після президентських виборів у Білорусії ситуація стала вкрай складною. Власник клубу Олександр Зайцев — це один із соратників Лукашенка. Він мав усі шанси потрапити під санкції, тож припинив витрачатися на футбол.

Вийшла рокіровочка: головним клубом Бреста став «Рух», куди перевели більшу частину основних гравців. Команду очолив колишній тренер БАТЕ Кирило Альшевський, іменитий за мірками Білорусі тренер.

Наскільки розумію, тих, хто погодився на менші контракти, перевели в «Рух». Серед них Савіцький, Печенін, Юзепчук, Лаптєв. Футболісти із найбільшими контрактами — Хачеріді, Нойок, Мілевський — повинні були шукати собі нові клуби.

Якби у «Динамо Брест» все було добре, то Мілевський навряд чи кудись захотів би їхати. Ми всі минулої весни бачили рівень чемпіонату Білорусі. Навряд чи це можна співставити навіть із середняками УПЛ. Звичайно, що такий футбол прикривав багато проблем Мілевського. Його рівень та майстерність дозволяли заплющувати очі на рухливість і роботу в пресингу. Клуб мав гравця з іменем, який додавав уваги. А гравець мав хороший контракт. Усіх влаштовувало все.

Після розвалу «Динамо Брест» належало кудись їхати. У Білорусі ситуація вкрай плачевна. Влада навіть обмежила закордонні збори для спортсменів. БАТЕ тільки у лютому вперше виїхав за кордон, а матч проти київського «Динамо» став для них дебютним міжнародним спарингом. До цього команда готувалася у Борисові. Незрозуміло було, чи випустять «Шахтар» Солігорськ в Емірати. Клуби зав’язані під державне фінансування, а у держави грошей зараз небагато.

Для Мілевського на батьківщині існували тільки два реальні варіанти — БАТЕ та «Шахтар». Але у Романа Григорчука — своє бачення футболу. Там місця для Мілевського немає. БАТЕ відпустив лідерів Філіпенка та Стасевича до Солігорська, зробивши ставку на молодших гравців.

Мілевський асоціюється виключно з успішною грою в київському «Динамо». У всіх інших своїх клубах він провалився. У Туреччині надовго не затримався. Перебування у Хорватії завершилося скандалом. Грав у посередній команді чемпіонату Румунії, не забив жодного м’яча за рік у російській ФНЛ. В Угорщині теж нічого не вийшло. Тільки посередній чемпіонат Білорусі...

Мілевського не запрошували як футболіста. Скоріше його брали, як гравця з іменем екс-зірки «Динамо». Виходить, що він просто спекулював на тому, що колись грав за київський клуб. Це додавало уваги його новій команді, але до футболу не мало майже ніякого стосунку.

Ще восени 2020-го стало відомо, що Міля покине Брест. Ходили розмови про якісь екзотичні чемпіонати. Називалися азійські ліги. Були чутки про кіпрський «Пафос», де тоді працював український тренер Дмитро Михайленко і виступають Артур Рудько та Орест Кузик. Наскільки мені відомо, за переходами цих гравців стоїть агент Мілевського — Олександр Панков. Але результати команди погіршилися, що коштувало Михайленку посади. Відповідно, про Мілевського не могла йти мова.

Позаяк ковід вдарив по футболу, кожен клуб почав економити. Навіть у Казахстані, Азербайджані чи Туреччині важко отримати хороший контракт лише завдяки імені. Тож залишалося повертатись в Україну.

У вересні 2017-го я був свідком товариського матчу між київським та брестським «Динамо». Тоді у паузі між збірними провели товариський матч. Кияни без більшості основи та з футболістами дубля не помітили суперника — 7:0. Частина глядачів, які прибули у ранній час на стадіон «Динамо», зробили це заради Мілевського.

В Україні Мілевський — зірка. У нього були два сильних сезони, коли він реально став лідером, а також усі позафутбольні історії. Це створило його репутацію в українському просторі. Переходи в зарубіжні клуби чи успіхи в Білорусі не залишалися без уваги. Потрібно було знайти тільки відповідний варіант.

У цьому сезоні існує певний тренд на повернення колишніх зірок в УПЛ. Кравець на місяць заїхав у «Динамо». Гладкий повернувся до «Зорі». Селезньов першу частину сезону відіграв за «Колос». Повернення Мілевського не виглядало чимось неординарним чи сенсаційним.

Ходили розмови про «Колос». Але там вже був Селезньов. «Рух» обрав стратегію зі ставкою на молодих гравців. А от «Минай» вирішив підняти увагу до свого клубу. Якщо футболіст хоче ще пограти, відчуває сили та має бажання заробити, то для нього це був, напевно, єдиний варіант продовження кар’єри.

В Україні Артем — впізнавана особистість. Його присутність приверне більшу увагу до футболу взагалі і до чемпіонату зокрема. Це, в першу чергу, вигідно букмекерським конторам. Мілевський, до слова, активно рекламує одну з них. Тут суто маркетинг, піар, а до футболу це має непряме відношення.

«Минай» та Мілевський не підходять один одному

Минулого сезону «Минай» виграв першу лігу. Команда не мала найсильнішого складу, а клуб не володів найбільшими можливостями. Головна деталь успіху — тренер Василь Кобін. 35-річний наставник побудував цікаву і, головне, конкурентоздатну команду.

Сила «Миная» у пресингу та швидкому переході з оборони в атаку. Команда руйнувала гру суперника, а при перехопленні м’яча намагалася швидко переходити до чужих воріт. Такий футбол потребує величезної мотивації та працездатності. Гравець за матч виконує дуже багато чорнової роботи. Форварди шукають помилки суперників, перешкоджають захисникам розігрувати м’яч, відходять в середину поля, де теж мають свою роль у побудові оборони. Напевно, найкраща ілюстрація цього — матч першого кола проти «Олександрії» та домашня гра з СК «Дніпро-1».

Мілевський зовсім не гравець такого типу. Його фішка — це вміння прикрити м’яч корпусом, віддати тонкий, часто результативний пас. Артем хороший для позиційної атаки. Він може відчути епізод, впевнено поводиться у штрафному суперника. Але він не буде пахати в пресингу чи виконувати чорнову роботу. Навіть у найкращі свої роки він такого не робив. А у 36 просто не вистачить фізичних сил.

Минулого року я робив інтерв’ю з колишнім наставником «Динамо Брест» — чехом Марцелом Лічкою. Він — дуже щира людина. Марцел прямо сказав, що звільняв Артема від чорнової роботи. Він був йому потрібен у креативі. Щоб футболіст не витрачав сили, його фактично усували від гри у пресингу.

Вважаю, що за ігровими якостями Мілевський найбільше підходить СК «Дніпро-1». Вони намагаються грати через короткий пас, домінувати на полі. Така команда має потребу в десятому номері, який розташовується під форвардом та здатен загострювати. Міля вміє віддати останній пас, ефективно діяти при позиційній атаці. Його досвід міг би принести багато користі для молодих гравців. Але чомусь навіть не було розмов про можливий переїзд у Дніпро.

Зараз «Минай» опинився у ситуації, коли команда не може похвалитися захистом, але й в атаці нічого не змінилося. Я так розумію, що Кобін на зборах намагався перебудувати гру в бік атаки. Роль Мілевського мала стати якщо не ключовою, то точно важливою. Футбол довгих передач, забігань, пресингу — не для Мілі. Потрібна компактна гра першим номером, активність флангів і тому подібне.

Наслідки наразі жахливі. Бажання грати із високим захистом призводить тільки до провалів. Клас оборонців не такий високий, щоб вони могли надійно діяти, маючи позаду простір. Для більшості команд в Україні — дуже зручно, коли суперник має прогалини за спиною.

«Минай» — молодий клуб. Він повинен розвиватися крок за кроком. Той багаж, який вони здобули у першій лізі, потрібно доповнювати. Послідовно вибудовувати стратегію розвитку команди. Футболісти мають довершувати існуючу систему, а не кардинально її ламати під себе. Це може мати дуже серйозні наслідки і перекреслить всі попередні здобутки.

Команда із Закарпаття може дати футболістам можливість засвітитися на рівні УПЛ. Тут на перше місце повинне виходити бажання самих гравців, а не зірковий статус чи гроші. Найкращий приклад — Анатолій Нурієв, який став лідером та найкращим бомбардиром команди. На таких хлопців потрібно робити ставку. А ставка на колишніх зірок не має перспективи для розвитку. Це призведе до вильоту якщо не у цьому сезоні, то в наступному.

Мілевський — не той гравець, який може повести за собою або зробити різницю. Це не зброя в боротьбі за виживання. Скоріше елемент, який при командній грі спроможний давати певні якості. Це якщо говорити про суто футбольну складову. Медійна сторона теж важлива. Але в реаліях України вона не принесе ніяких фінансових дивідендів.

Питання форварда не стояло для закарпатців гостро. Був Шиндер для центрального нападника, він доволі ефективний у штрафному суперника та здатний боротися за довгі передачі. Належало думати про посилення захисту, середини поля. Саме тут найбільші проблеми «Миная». Але клуб вирішив спробувати досягнути успіху через атаку. Це все може призвести до повного дисбалансу гри, коли атака не забиває достатньо для перемог, а захист провалюється майже у кожному матчі.

Не менш цікаве тренерське питання. Мілевський — непроста особистість. До нього потрібно шукати підхід. Той же Лічка розповідав, що у потрібний момент він заплющував очі на певні речі. Розумів, що змінити їх не може, а конфлікти ні до чого хорошого не призведуть. Наставник «Миная» Кобін на рік молодший від Мілевського. Зрозуміло, що в кожній команді тренер має бути головним авторитетом для всіх гравців. Чи зможе Міля стати частиною колективу без висловлювання власного бачення гри команди? Питання.

У матчі проти «Олександрії» він просидів увесь матч на лаві запасних. Схоже, що це — принципове рішення Кобіна після першої гри проти «Львова». Зрозуміло, що такі речі неприємні. Особливо для гравця у 36 років, який є головною зіркою команди.

Не секрет, що від’їзд Мілевського до Угорщини у 2018-му році став наслідком того, що у нього не склалися відносини з тодішнім тренером команди Олексієм Шпілевським. Наставник отримав команду у 28 років. До цього працював в академіях німецьких «Штутгарта» та «Лейпцига». Олексій Миколайович не хотів робити винятків для окремих гравців, до всіх ставився однаково.

«Коли людина не дотримується пристойності, ні крапельки поваги і респекту не тільки до мене, а й до партнерів, то треба приймати для всіх правильне рішення, в першу чергу — для команди», — прокоментував ситуацію Шпілевський.

Як показало життя, молодий тренер мав рацію. Зараз Шпілевський став чемпіоном Казахстану із «Кайратом», перервавши гегемонію «Астани». Думаю, його чекає велике тренерське майбутнє.

Як побудує відносини з Мілевським Кобін? Від цього багато чого залежить. Поблажки можуть мати наслідки для атмосфери в колективі. А серйозні вимоги Міля навряд чи витримає надовго. Потрібно шукати компроміс. Компроміс, у якому тренер залишиться головним у всьому та не втратить ні краплі авторитету. Історія Колоса та Селезньова багато в чому не склалася через відносини наставника команди Костишина із зірковим форвардом. Ігрова та командна дисципліна — одні з найголовніших критеріїв, які мають допомогти «Минаю» у боротьбі за виживання.

Не варто забувати: «Минай» базується в селі під Ужгородом. Чи витримає Артем тривале перебування на периферії, де розваг, як таких, немає? Потрібно концентруватися тільки на футболі, вести абсолютно спокійне, врівноважене життя.

Як би там не було, а Мілевський — серйозна фігура для українського футболу. Він був лідером «Динамо». Він розбивав «Спартак». Грав за збірну України, зокрема на чемпіонаті світу-2006 та домашньому Євро-2012. Якщо «Минай» все-таки вилетить, це буде вкрай кепське завершення кар’єри.

Сергій Тищенко