Сборная Украины после Шевченко — на грани катастрофического падения

На Євро Шевченко мав у своєму повноцінному розпорядженні лише 12-14 гравців. Вибору, ротації, конкуренції не було. Тренеру збірної належало думати, як використовувати наявний кадровий потенціал. Звідси тактична побудова у три захисники, яку ми бачили у матчі проти Швеції та іграх відбору на ЧС проти Франції, Казахстану і Фінляндії. Не думаю, що це було бажанням тренера, бо наші клуби не грають за такою моделлю, тож перехід мав ризики. Тут скоріше бажання хоч якось нівелювати проблему вінгерів.

Багато пишуть про причину відходу Шеви зі збірної, вказуючи на фінансове питання. Гадаю, Андрій Миколайович вже заробив свої статки і не торгуватиметься за зайві сотні чи тисячі. Просто він зрозумів, що подальші перспективи роботи зі збірною — невтішні. Фактично потрібно награти та сформувати нову команду, а вибір гравців — обмежений.

Офіційно з «синьо-жовтими» попрощався капітан Андрій Пятов. Голкіпер, який майже 10 років захищав ворота національної команди. Є величезні сумніви, що Євген Коноплянка та Жуніор Мораєс ще можуть хоча б чимось допомогти через постійні травми, погану ігрову форму та вік. На останній фазі у збірній перебувають Ярмоленко, Степаненко, Кривцов та Сидорчук. У кожного з них є своя історія травм та 30-літній рубіж. Ярмоленко видав сильний виступ на Євро, але до цього не грав чотири місяці. Як би він виглядав після такого сезону, як у Маліновського чи Зінченка?

Степаненко теж багато пропускає через травми та, судячи з усього, вже не може грати двічі на тиждень, щоб не поглиблювати проблеми з коліном. Минулий сезон вийшов слабким для Кривцова, плюс — додалися проблеми зі здоров’ям. Динамівському капітану Сидорчуку вже 30 років. Його позиція вимагає серйозної інтенсивності та витрати сил. Недама у Динамо шукають якісь варіанти заміни, переглядали Андрія Коробенка. Не варто забувати, що й Караваєву — вже 29. Було б добре, якби ці гравці допомогли збірній у відборі на чемпіонат світу в Катар. А от подальші перспективи виглядають дуже туманно.

Пройдімося усіма позиціями.

Воротарі. Втрата Пятова не стане проблемою. Бущан та Трубін постійно грають у Динамо та Шахтарі. Між ними має існувати конкуренція за місце в складі. Є надія, що Лунін почне грати. Можливо, в оренду піде Нещерет.

Правий захисник. Караваєву наразі альтернативи немає. Тимчик вже багато часу ходить у перспективних, але поки так і не заграв (Кендзьора легко не віддасть свою позицію, підписав новий контракт із Динамо). У Тимчика, звісно, є великий потенціал, але він нестабільний, нестійкий психологічно. Конопля матиме статус дублера Додо і примарний шанс стати основним після продажу бразильця. Юний Скорко — це дуже далека перспектива.

Центр оборони. Тут наче більш-менш усе в порядку. Найближчим часом може піти Кривцов. Але є прогрес у Забарного. Попов має на щось претендувати. Основним гравцем Шахтаря повинен залишитися Матвієнко. Сподіваюся, прогресуватиме Сирота. Не варто забувати про Качарабу зі Славії. Тримаємо на думці Бондаря, Бурду.

Лівий захисник. Тут теж усе ОК. Є Миколенко при підтримці наших бельгійців Соболя та Михайліченка. У Шахтарі може отримати імпульс Корнієнко.

Опорна зона. А тут усе погано. Заміни чи альтернативи Степаненку просто немає. Сидорчук — гравець іншого формату, до того ж немолодий. Збірній потрібен виконавець для підтримки креативних лідерів Зінченка та Маліновського. Єдиний гравець, який підходить за стилем, — Харатін — не поїхав на Євро. Ігор успішний, коли команда грає другим номером.

Перспективи Білошевського, Алібекова чи Чеха — дуже туманні. Не дуже віриться, що вони зможуть дійти до національної команди. Іванісеню не захотіли серйозно розглядати. Схоже, він не вразив, коли його викликали. Сумніваюся у Батагові, якщо чесно. Або ж потрібно переходити на нову схему гри, де опорник буде не таким важливим.

Центральні півзахисники. Тут у нас є лідери Зінченко та Маліновський. Вони ще можуть грати не один відбір при підтримці Шапаренка. Вірю в талант Артема Бондаренка. Сподіваюся, що Коваленко таки знайде себе в Італії, розкриється Лєднєв, урешті покаже клас та стабільність Шепелєв, проявить себе Судаков, який їздив на Євро.

Вінгери. Найбільша проблема для збірної. Марлос, Коноплянка та Ярмоленко не мають довгострокової перспективи. Зубков та Циганков схильні до травм. Сподіваємося на талант Мудрика та Назаренка. Віримо, що Мірча попрацює з Антюхом та, можливо, розкриє Назара Волошина. Цітаішвілі вже отримав грузинський паспорт.

Форварди. Роману Яремчуку ще тільки 25 років. Поки незрозуміло, як у нього піде в Бенфіці. Шкурін чудово почав у Динамо. Хоча це були тільки товариські матчі, за майбутнє Бєсєдіна трохи неспокійно. Аванси, видані Супрязі та Сікану, не виправдовуються. Можливо, щось вийде у Кухаревича. Можливо, ще хтось із молодих вистрелить. Але великого підкріплення чекати не доводиться.

Зараз багато критикують Руслана Ротаня. Але подивіться на його склад! Перспективу потрапити в національну команду із «молодіжки» мають не так багато людей. У тренера «горять» окремі позиції та багато чого іншого.

Виходить плюс-мінус така ситуація, як зараз, тільки ми ризикуємо втратити досвід і клас. Де Дзербі прийшов у Шахтар за результатом та Лігою чемпіонів. Навряд чи він буде «паритися» з молодими. У першому матчі проти Генка вийшли тільки два українці у старті... Питання ліміту може дати можливість проявити себе Мудрику, Бондаренку чи Корнієнку.

Натомість Луческу у Динамо минулого сезону багато довіряв молоді. Зараз настав час стабілізувати ситуацію і очікувати прогресу.

Немає сумнівів, що наступного сезону Металіст зайде в УПЛ із чималими амбіціями. Вже зараз, на рівні Першої ліги, бачимо прихід легіонерів. В еліті ситуація тільки набере обертів. Безперечно, Євген Красніков обере латиноамериканський вектор селекції. Купувати українців за великі гроші не будуть, а виховувати — процес довгий.

Знаємо ситуацію, яка виникла в країні після 2014 року. Великі проблеми з економікою, війна, тимчасова втрата території — це все призводить до зменшення інтересу до футболу, розмивання талантів, людської міграції. У нас був певний підйом завдяки тому, що у 2005-12 роках здійснювалися великі інвестиції у футбол. Це все дало спадщину, яка ще дозволяла підтримувати рівень після 2014 року. Зараз ми отримаємо наслідки періоду війни, ситуація буде непростою. Втрата Металіста, Дніпра, переїзд академії Шахтаря із Донецька у Щасливе і тому подібне.

Раніше наші гранди могли збирати дуже сильні покоління. Шахтар провів просто феноменальну роботу із вихованцями 1996 року народження, які дійшли до фіналу Юнацької Ліги УЄФА. Зінченко, Коваленко, Матвієнко зараз у національній команді. У Динамо сильним вийшло покоління 1998/99 років — Миколенко, Шапаренко, Попов, Лєднєв. Зараз про таку ситуацію можна тільки мріяти. У кожній віковій категорії обмаль талановитих футболістів. Невідомо, скільки з них дійде до професіонального футболу.

Ситуація могла бути ще гіршою, якби не Мірча Луческу. Досвідчений румунський тренер за рік роботи зробив з Іллі Забарного основного захисника клубу і, як потім виявилося, збірної. З приходом Луческу розкрився Шапаренко, додали Попов, Бущан.

Проблеми збірної зрозумілі. Тепер потрібно думати над їхнім вирішенням. Тут потрібен комплекс методів для покращення ситуації.

Певні заходи вже застосовуються. Скасували першість дублерів — я підтримую це рішення. Чемпіонат молодіжних команд майже не давав розвитку. Багато футболістів Динамо і Шахтаря просто пересиджували там замість того, щоб йти у дорослий футбол. Для інших клубів ліга дублерів була тягарем, адже на неї доводилося витрачати гроші. При цьому склад першої команди однаково формувався з інших гравців.

Але скасування першості дублерів — замало. Потрібні й інші кроки — вони будуть дієвими, хоча вимагають вольових рішень.

1. Власні вихованці у заявці. Свого часу у нас була ціла дорожня карта з лімітом. Зараз ситуація багато в чому змінилася. Тільки в однієї команди стоїть питання чотирьох українців у складі — мова йде про Шахтар. Залізними у складі стають Матвієнко та Трубін. На два інших місця будуть претендувати Кривцов, Марлос, Мораєс, Степаненко + молоді Конопля, Мудрик, Бондар, Бондаренко. «Гірники» провели активну трансферну кампанію, запросивши коштовних легіонерів. Я не впевнений, що рішення зі збільшенням кількості українців суттєво щось змінить. При цьому всі розуміють: що більше українців буде в Шахтарі, то сильнішою буде збірна. Рівень донецької команди високий і це дозволяє гравцям розвиватися.

Гадаю, варто заходити з іншого боку. Мати певну кількість власних вихованців у заявці. Умовно кажучи, із 25 гравців 5-7 мають бути своїми. Бо сьогоднішній український футбол — це коли під певну зарплату чи можливості беруть вільних гравців. Виховувати своїх — довго та дорого. Якщо ж буде прописаною норма про власних вихованців, це змусить власників клубу інвестувати не тільки у першу команду, але й в інфраструктуру, розвиток тренерів, молодіжний футбол загалом.

Я розумію, що це болісний процес. Але він має бути поступовим — щоб клуби крок за кроком розвивали власні школи. Особливо непросто доведеться клубам, які представляють маленькі містечка. Команди, які тільки створені або починають свій шлях, повинні мати гарантію певних поступок протягом обмеженого часу.

На рівні Першої чи Другої ліги варто задуматися над тим, щоб узагалі відмовитися від легіонерів. Очевидно, що на такому рівні іноземець не буде сильнішим від місцевого гравця. Плюс — серйозно нарощувати кількість власних вихованців. Щоб футбол не ставав змаганням гаманців, а був боротьбою тактик, стратегій.

От зараз багато розмов про житомирське Полісся. Що пов’язує клуб із регіоном, окрім грошей? Мені важко відповісти. Грають футболісти за хороші особисті контракти. Мені здається, це не дуже правильно. Коли в інвестора та влади закінчиться бажання займатися футболом — буде пшик. З усіх гравців житомирської команди місцевими є тільки Максим Андрущенко та Андрій Сахневич. Один виховувався у системі Шахтаря, інший — Динамо. При тому, що Житомирщина дуже багата футбольними талантами — Зінченко, Маліновський, Кащук, Сікан, Вакула, брати Блізніченки, Оріховський та інші. Збільшення власних вихованців у Першій та Другій лігах суттєво змінить футбол, змусить його переорієнтуватися. Клуби будуть зацікавлені в талантах та їхньому пошуку, а не просто набиратимуть гравців пачками, виходячи з фінансових можливостей.

Потрібно у такому випадку серйозно захищати клуби на законодавчому рівні — щоб забрати гравця було важко. Я спілкуюся із батьками, діти яких займаються футболом в Італії. Там дуже серйозна система, яка захищає маленькі клуби від крадіжок талантів. Гравець фактично залишається в системі на 5 років — від 14 до 19. Якщо все ж таки змінює команду — процес непростий. Доволі тривалий термін такий футболіст не може грати в офіційних матчах.

2. Боротьба із фарм-клубами. Це велика ганьба українського футболу, що є команди, які діють в інтересах інших клубів. Це нічого не дає жодній зі сторін. Молоді футболісти почуваються непотрібними, потім погано адаптовуються в інших командах тощо.

Ми ж знаємо, що між Шахтарем та Маріуполем — дуже тісний зв’язок. Скільки гравців отримав Шахтар у першу команду? Отримали тільки фінансові дивіденди за Зубкова. В іншому — талановиті футболісти втрачають віру та мотивацію. Мені дуже імпонує Артем Бондаренко. Він себе гарно проявив минулого сезону. Реально йому боротися з Аланом Патріком в опорній зоні чи з Педрінью на позиції під нападниками? Шансів не так багато. Дуже не хочеться, щоб Бондаренко просто просидів сезон — краще вже нехай грає у Маріуполі. За потенціалом цей гравець не гірший від Маліновського. Що світить Сікану з приходом Траоре? Вони майже однолітки. Очеретька взагалі не будуть використовувати.

У Динамо така сама ситуація із Чорноморцем. Коли просто не хочуть втратити гравців і дають їм ще шанси. Що це змінить? Тупцювання на одному місці. Невже не зрозуміло, що Цітаішвілі варто йти своєю дорогою? Його шляхи із Динамо вже розійшлися. Період невизначеності не йде на користь футболісту. Перехід у дорослий футбол, звикання до конкуренції, нових партнерів, спільної роботи з іноземцями — ось що потрібно. Наші гранди просто продовжують для власних вихованців дитинство, даючи їм можливість перебувати зі звичними партнерами, тренерами, умовами. Як потім цих хлопцям проявляти себе в нових командах? У них просто немає досвіду.

У Яремчука не вийшло з Динамо. Шахтар продав Маліновського та Зубкова. Своя історія в Зінченка. Кожен із них сьогодні є важливим футболістом для збірної України. Вони спробували вийти зі стану «теплої ванни» та змогли досягти успіху. Я розумію, що клуби не хочуть втрачати талантів, бо вклали у них великі кошти та зусилля. Але сидіти на кількох стільцях — неможливо. Така практика призводить до втрати талановитих футболістів.

3. Створення відділу пошуку футболістів українського походження. На наших очах глобалізується світ. Люди виїжджають закордон, шукаючи кращого життя. У них з’являються діти, які залишаються українцями. Потрібно це використовувати.

Я знаю, як цей процес налагоджено у Хорватії. Це така ж небагата країна, громадяни якої проїхалися по всьому світу. Є чудовий приклад Івана Ракітіча, який народився у Базелі, грав за молодіжну збірну Швейцарії, але потім обрав Хорватію. Наведу ще один приклад — Дані Ольмо. Скаути Динамо Загреб привезли його із Барселони, коли він там був не вельми потрібен. Мама Дані має хорватське походження. До Загреба приїхав його старший брат Карлос, який теж займався футболом. Питання виступів Ольмо за Хорватію не дотисли зовсім трішки. Він в останній момент обрав Іспанію, розуміючи більші перспективи.

У Динамо Загреб та місцевій федерації є цілі департаменти, які працюють над пошуком гравців хорватського походження. Це все дуже непросто. З 20 дітей у професіонали переходить один, причому невідомо, як складеться його кар’єра.

Не варто думати, що талант Аталанти, Ювентуса, Барселони чи Баварії легко відгукнеться на пропозицію грати за Україну. Якщо хлопчак на виду, висмикнути його вже важко. Сам клуб робитиме все, щоб він мав місцеве громадянство, а не представляв країну з-за меж ЄС. За прикладами ходити далеко не потрібно. Тільки-но справи у Шуранова пішли вгору, він відмовився грати за збірну України.

Намагаюся за змогою висвітлювати цю тематику. Допомагають різні люди, бо самому впоратися нереально. Намальовуються певні контакти. Наприклад, на Влада Руснака вийшов тільки тому, що раніше познайомився з родиною Ігнатових.

Я ні на що не претендую. Але цим потрібно займатися. Переді мною список з 20 прізвищ українців із Португалії, Чехії, Аргентини, Німеччини, Іспанії, Італії. У кожного з них — своя історія. Виклик у юнацьку збірну України міг би розкрити їхній потенціал. Потрібно щомісяця стежити за їхніми виступами, бути на контакті з батьками і багато іншого. На мою думку, Едуард Ігнатов, Владислав Руснак, Владислав Нагрудний та Андрій Фірман вже зараз заслуговують на увагу. Кожен із них може розкритися. Питання тільки в тому, за яку збірну вони будуть грати.

Сергій Тищенко