Артем Франков: «Выполняя соответствующий закон Украины, перейдем на украинский язык. Государственный. Попутно удивляясь…»

я можу цілком правильно пояснити ситуацію з мовами в Україні, абсолютно аполітично, що стосовно мене особисто, що стосовно нації, народу, населення країни вцілому.
питання чи захоче Франков це почути, адже говорити любить кожен а от почути іншого - ніхто.

--

мені, як україномовному від народження, глибоко по барабану якою мовою говорить і пише сам Франков і всі його читачі. мені навіть все одно якою мовою говорять всі мої сусіди а тим більш люди в далекому від мене Києві чи тим більш Дніпрі або Донецьку.
хоч би й китайською.

але мені потрібне ЯКІСНЕ україномовне середовище.
щоб я міг не тільки сказати "дайте мені ковбаси" - а щоб я міг цитувати УКРАЇНСЬКОЮ мовою епізоди з фільмів, книжок, щоб я міг легко і невимушено згадувати анекдоти ПРАВИЛЬНОЮ українською мовою, вживати крилати вислови і прислівья; я хочу щоб моя мова не була мовою 1000 слів а щоб я на абсолютно будь-який випадок життя мав би мовний приклад, який би легко вживав. мені ж не тільки про їжу і роботу говорити треба, а й лаятись чи освічуватись в коханні і я хочу робити це мовою, якою розмовляю і якою говорили мої предки точно 300 років а може і 3000 років.
бо я МАЮ на це ПРАВО!

і я буду доступними мені способами захищати це своє право, яке, між іншим, задеклароване навіть в ООН серед прав людини.

і це право має кожен українець, як і кожен росіянин чи італієць, турок і хто завгодно ще.

-- росіянам це право реалізоване через державну політику. вони мають фільм, анекдот, книгу, журнал, інтернет - безліч мовних джерел, де вони можуть запозичити собі мовні блоки і вільно спілкуватись на абсолютно будь-які теми свого життя; завдячувати цьому вони мають своїм ДЕРЖАВАМ - всі російскі державні утворення докладали зусиль до того, щоб мова їхня була гегемоном: знищили всі діалекти в самій московщині і її окупованих землях а в Україні просто ввели примус: в державних органах і державних документах де-факто використовувалась російська; але не це головне;
головне було в тому, що НАВЧАННЯ молоді у вузах по всій Україні здійснювалось майже виключно російською мовою.
вийнятком були вузи аграрні (ну бо селюки ж!) та на території західної України (ну бо ж бандерівці, краще не чіпати) -
саме за це нині українці дякують Бандері - завдяки йому і його послідовникам совєти (москалі, росіяни, комуністи) побоялись перевести на російську невеличку частину вузів і як наслідок, невелика частина інтелігенції, розумної молоді, зберегла українську мову.

так, мову творять не орачі а люди, що мають розвинутий інтелект.
і цих українців совєтська ДЕРЖАВА примусово, через бажання знань, русифікувала.

тому сьогодняшні насильницькі дії держави щодо російської мови - це не ламання нинішніх російськомовних, а примусове ВИРІВНЮВАННЯ раніше штучно-викривленного мовного балансу.

хочеться щоб російськомовні хоч би трохи розуміли цю ситуацію, страшного тут нічого нема - трішки поваги до своїх сусідів і скоро всім буде добре.

--

а двомовності в Україні нема.
двомовність - це коли територіально, у нас же українська в селі є скрізь, навіть на території нинішньої московії,
тоді як російська - це мова міста.
чому? - див. вище.
і це не двомовність - це результат колоніальної політики.
адже 80% російськомовних - це етнічні і національні українці, чиї предки (навіть часто батьки) зроду-віку говорили не російською, а українською.

нема нічого страшного у тому щоб повернутись до своєї історії. є там і чим пишатись. і мовою - в тім числі.


у н