Футбол — проста гра, яка завжди дарує безліч простих та не дуже тем для обговорення. Розібрана на молекули тактика Динамо, думки про провал Де Дзербі в «Шахтарі», перспективи Миколенка в «Евертоні», телепул, свіжі фото з відпочинку Довбика та навіть весільний танець Попова на тлі пісні з кримінального серіалу. Все це надзвичайно легко гуглиться — табуйованих тем, здається, взагалі нема, аж поки не йдеться про коментаторів.
У публічному полі не прийнято їх обговорювати — оціночні судження про колег вважаються моветоном, і це, мабуть, правильно. А ще це неабияк розслябляє, адже кому хочеться зайвий раз працювати над собою або принаймні нормально готуватися до матчу, якщо його до цього ніщо не спонукає?
Автор цих рядків не до кінця розуміє, чи може він вважатися колегою для футбольного коментатора, тому перед ним не постає жодної морально-етичної дилеми. А щодо його обізнаності та компетентності в темі... Він давно й украй багато дивиться різноманітного футболу, а відповідно, й чує стільки ж коментарю. Необов’язково бути шеф-кухарем, аби відчувати й розуміти смак їжі.
У титрах це однаково буде вказано, але варто про всяк випадок зазначити: усе написане — винятково особиста думка.
«Футбол»
Канал «Футбол» довгими роками фактично був монополістом в Україні, міцно тримаючи топовий європейський футбол (і клубний, і збірні) у себе. Вже встигло з’явитися ціле покоління вболівальників, яке й не уявляло, що подивитися матч збірної чи Лігу чемпіонів можна деінде.
Втім, монополія має й зворотний бік — вона створює відчуття оманливого спокою, а коли закінчується, то є ризик опинитися у ванній, що перестала бути теплою й до того ж знаходиться на морозі.
Щось, саме схоже на це, відбулося тут: права на показ вже всіх провідних чемпіонатів та єврокубків утрачено, а натомість тепер регулярно транслюються, хоч і досить цікаві, але все ж ліги другого ешелону (Нідерланди, Туреччина, МЛС, Аргентина). Із топпродукту залишилися тільки УПЛ (для України — це топпродукт) та матчі збірних (Кубок світу та Європи сюди, авжеж, входять).
Нині на каналі Футбол працюють двоє коментаторів високого рівня: Віктор Вацко та Олександр Михайлюк. Обидва вже мають великий досвід у професії та є чудовими оповідачами-співрозмовниками — необхідні вміння для даної роботи.
Вацко — це майстер правильного й ненаграного нагнітання та додавання нерву до майже будь-якого матчу (роки коментування збірної України даються взнаки), хоч збоку й здається, що часто він слабко готується до гри або йому банально не дуже цікаво те, що відбувається (відчувалося на поєдинках Серії А минулого сезону).
Михайлюк на 90 хвилин може стати для глядача приятелем, який ненав’язливо, але вкрай доступно та, коли потрібно, натхненно дасть уявлення про події на полі. Олександр не буде кричати, намагаючись штучно зробити футбол, на якому працює, цікавішим, ніж насправді. Його робота завжди є органічним продовженням матчу, а суттєві недоліки відшукати дуже складно.
Що ж до середнього класу на ТК Футбол — це розмите поняття, бо воно вкрай легко перетікає до класу нижчого й навпаки. Але, якщо спробувати когось виділити на цьому рівні, то це буде Андрій Столярчук, Владислав Шалота та Кирило Круторогов.
Столярчук на певний період (коли на каналі тимчасово вкотре був відсутній Вацко) навіть став головним коментатором — матчі національної команди України довіряли саме йому. Це той маркер, за яким слід визначати, кого керівництво даної медіагрупи вважає своїм голосом. Столярчука зараз вважають другим номером, адже він досі в половині випадків коментує збірну.
Андрій так само має неабиякий досвід у професії і його складно назвати поганим коментатором. У нього є рівень, нижче за який він точно не опуститься, але цей рівень не надто високий. Знання правил гри, тактики команд та прізвищ гравців — тут немає жодних запитань. Проблема полягає саме в манері роботи.
Стиль Столярчука більше пасує, наприклад, до біатлонного репортажу (на трансляціях цього виду спорту він якраз свого часу успішно працював). Починаючи від стартового свистка і до фінального, Андрій коментує в однаково швидкому темпі та з однаковою інтонацією.
Відволікшися від екрану і покладаючися лише на слух, ви навряд чи легко зрозумієте, коли потрібно повернути свій погляд, аби не пропустити небезпечний момент. Голос Андрія Столярчука завше ряснітиме канцеляризмами, словом «відповідно» (вживається протягом репортажу безліч разів, де потрібно й де ні), а також не дасть вам перевести подих через своє прагнення будь-що заповнити буквально кожну секунду.
Владислав Шалота зі свого боку є молодшим, але у нього схожа передісторія — він теж раніше коментував біатлон, а слово-паразит «відповідно» теж простежується. Манера роботи дещо нав’язлива, але в його випадку це радше питання особистого смаку кожного. Є потенціал для розвитку, тут головне — самому прагнути до цього.
Кирило Круторогов колись вважався дуже перспективним, але складно стверджувати, що він виправдав сподівання. Кирило є автором принаймні однієї книжки і, як годиться авторам, сам дуже любить читати. Про це повсякчас нагадує не лише його особистий Твіттер-акаунт, а й сам Круторогов у репортажах матчів. Якось під час гри Швеція — Норвегія він мало не половину етеру присвятив рецензії на книгу одного зі скандинавських письменників.
Підготовка до матчів також часто залишає бажати кращого, хоча чудово поставлений голос та вміння коментувати футбол у Кирила справді присутні (навіть встиг покоментувати збірну України). Головна проблема Круторогова в тому, що він ставить себе в центр уваги під час гри, хоча саме гра повинна бути в центрі. А ще недоречні метафори, багато недоречних метафор...
Роман Тимощук — досвід та голос є, але також є безліч русизмів та суржикових слів. Найгірше, що Романа дана обставина, схоже, не бентежить — для коментатора, який практикує вже досить давно і якого повинна слухати більш ніж одна людина, це несерйозно.
Микола Кравчук — на початках це було дуже погано, зараз стало значно краще, але досі недостатньо, аби бути хоча б середнім рівнем. Буває, здається, що Миколу тримають у заручниках і змушують коментувати нецікавий для нього матч — іноді навіть хочеться попросити, щоби він підморгнув або ж подав якийсь інший сигнал про допомогу.
Помилки у простих словах («генуеЖці») — це ще не все. Одного разу Кравчук у парі зі Столярчуком працювали на матчі Парма — Мілан і добрих дві третини першого тайму вели жваву бесіду про потенційне запровадження автоматичної системи фіксації офсайду в АПЛ, зрідка вимушено перериваючись на голи, які гравці россонері чомусь нахабно забивали.
Максим Гіленко дуже любить голосно радіти голам, але його, схоже, не сильно турбує, як це виглядає збоку. Інколи він просто починає кричати під час небезпечних моментів. Ще раз: він не просто проявляє емоції коментатора, а саме шалено кричить.
Натомість ретельна підготовка до матчів — не те, чому Максим приділяє багато часу (на жаль, поширена проблема для коментаторів каналу «Футбол»). «Зараз ми з’ясуємо, хто це такий», — сказав якось Гіленко про одного гравця під час поєдинку Верони.
Богдан Костюк — молодий і маневру для прогресу в нього ще вдосталь, проте поки що він є погіршеною версією Андрія Столярчука та розмовляє буквально набором фраз, немов у симуляторі.
«Мегого»
На даному медіасервісі нині можна побачити всі єврокубки та топчемпіонати (навіть ті, які не належать безпосередньо Мегого, — передаємо привіт Сетанті до наступного розділу). Втім, багато українських вболівальників у цьому сезоні були змушені вийти із зони комфорту, позаяк передплата коштує дорожче, ніж та, яка була на ТК «Футбол».
Коментатори Мегого, найчастіше, дуже детально готові до матчів у плані вивчення різноманітної статистики та навколоматчевих цікавинок, але також багатьом часто не вистачає розуміння, коли всю цю інформацію краще притримати, а коли — використати.
Яскравий приклад: Віталій Звєров, який на початку трансляції поєдинку Рома — Сассуоло безперестанку говорив замість того, щоби дати глядачеві насолодитися неймовірно красивою композицією-гімном клубу господарів та співом уболівальників. Таке неймовірно дратує і завжди псує враження від репортажу ще на самому його старті. На жаль, це стосується не тільки Звєрова, хоч коментує він все ж досить непогано.
Вадим Скічко — мабуть, найкращий коментатор даного медіасервісу просто зараз. Прогрес, що продемонстрував Вадим, як порівняти із часами його роботи на 2+2, дійсно вражає. Скічко не лише дуже ретельно готується до матчів, а й уміло грається інтонаціями, намагаючись таким чином правильно відчути та передати нерв конкретної гри.
Звісно, його теж часто не оминає загальна шкідлива звичка коментаторів Мегого — дуже багато слів на початку трансляції, коли краще зайвий раз помовчати та послухати стадіон. Втім, чесноти Скічка все ж легко нівелюють його недоліки. Мова, дикція, стилістика мовлення та увага Вадима до найменших дрібниць, пов’язаних із цим, якісно виділяють його на тлі всіх колег в Україні загалом.
Вадим Шевякін — точно один із найкращих. Автора цих рядків на початку сезону негативно вразили вельми поверхневі та навіть хибні пізнання Вадима про Кальярі, але, придивившись та постеживши далі, важко було знайти суттєві претензії. Справді сильний коментатор, який до того ж не заважає дивитися футбол. А головний здобуток Шевякіна— власний впізнаваний стиль.
Чого не можна сказати про Сергія Пейчева, Олександра Новака, Василя Пехня, Володимира Кобелькова (Володимир якось стверджував, що, аби бути добрим коментатором, потрібно дружити з гравцями — неймовірно недолуге твердження) та Віталія Кравченка. Жодного з них не назвеш поганим коментатором та не відмовиш у старанності, але ти можеш навіть не помітити, якщо під час репортажу вони почнуть одне одного змінювати по колу. Звісно, це трохи гіперболізована характеристика, втім, індивідуальності дійсно не вистачає. Міцні господарники професіонали, проте їхня робота не чіпляє, а іноді ще й заважає (Кравченко) насолоджуватися грою.
І тут варто відразу перейти до Сергія Лук’яненка. Він із тих, хто прагне багато сказати, нічого не залишити поза увагою та прокоментувати все, що надасть змогу телекартинка. До того ж робить це Лук’яненко в шаленому темпі (надто швидка дикція, яку слухачеві важко сприйняти на ходу), дуже рідко беручи паузи та майже не змінюючи інтонації протягом матчу.
З останніми двома пунктами справи віднедавна почали налагоджуватися, але досі є куди рости. Його фірмове зменшено-пестливе слово-паразит «красунчик», до речі, неймовірно дратує.
Потенційно Лук’яненко має шанс стати дуже сильним коментатором, позаяк у нього присутній приємний голос, відчутна любов до футболу (на початку трансляції нерідко дає послухати стадіон), непогане знання предмету та зародки власного стилю. Він є дуже молодим, а тому може і хоче (автор має досвід особистого листування із Сергієм) прогресувати.
Роберто Моралес — топкоментатор, якщо йому самому цікаво те, що він коментує, а коли не цікаво, то вже можуть бути різні варіанти. Роберто є одним із найдосвідченіших представників професії. Його чилійське коріння та досконале володіння іспанською зумовили неповторний для України стиль роботи: він розмовляє українською зовсім без акценту, але зберігає при цьому певний колорит.
Моралес часто відверто «засинає» на матчах, але принаймні ніколи не заважає їх дивитися. Якщо ж ви ввечері вихідного дня увімкнули поєдинок Ла Ліги, а біля мікрофону — Роберто Моралес, то вам дуже пощастило.
Володимир Звєров та Олександр Золотогорський — стара гвардія 2+2. Не заважають, завжди поважають особистий простір глядача, не позбавлені індивідуальності та ерудиції. Справжній середній клас у найкращому сенсі.
Роман Бебех колись вражав своїми децибелами під час забитих голів, і це аж ніяк не комплімент. Втім, роки не минули даремно — тепер навіть не хочеться вимикати звук, коли Роман коментує матч (а це вже комплімент). Робота над собою помітна.
Однак, іноді не полишає відчуття, що більш органічно Бебех виглядає в ролі кореспондента, інтерв’юера або ж суперпозитивного ведучого Ютуб-каналу, де можна жваво й не соромлячись закликати публіку тиснути на лайк та залишати коментарі під відео. Помітно, що Роман прагне бути своїм саме для масового глядача.
Віталій Волочай для багатьох є більш відомим як «V1lat» — під цим псевдонімом він зробив собі ім’я у коментуванні кіберспорту і там, кажуть, був абсолютним топом. Віталій є надзвичайно мультиспортивним (легше перелічити види спорту, якими він не цікавиться й не коментував, ніж навпаки). До професійних умінь, авжеж, не може бути суттєвих запитань, але є нюанси.
Темпи в Dota 2 та у футболі — це два різні види темпів, що, природно, накладає свій відбиток. А ще сила звички: Волочай, схоже, надто звик коментувати російською, тому, коли доводиться працювати українською, проскакують/проскакували дуже дивні слова на кшталт «вперід» (замість «вперед»).
Варто зазначити, з цього сезону на певних матчах Мегого іноді почали працювати деякі коментатори Сетанти, але їх все ж слід розглядати окремо.
«Сентанта» Україна
Цей телеканал є наймолодшим (почав мовлення 2019-го) із трьох флагманів українського спортивного телебачення, проте не все так просто. Сетанта Україна виросла із Сетанти Євразія — міжнародної телекомпанії, в якої вже давно була своя сильна база професіоналів. Середній рівень коментаторів (не лише футбольних) на Сетанті точно є найвищим у країні, тому що слабких там просто немає.
Відчутний ухил каналу на британський футбол дуже вдало збігся з підбором кадрів: Дмитро Джулай, Олексій Іванов та Ігор Бойко є співавторами тематичної книги «Бий-біжи», а Іван Громіков — знаний оглядач-автор текстів про Англію. Проте, крім цього, на Сетанті можна побачити ще й чемпіонати Німеччини та Бельгії.
Дмитро Джулай багатьма вболівальниками вважається найкращим коментатором України вже не перше десятиліття та викликає ностальгію за золотим часом телекомпанії «Поверхность». Що ж робить Джулая таким особливим?
З роками він навчився фантастичному володінню голосом та вмілій грі інтонаціями. І в Дмитра є самобутній стиль коментування — своєрідна суміш латиноамериканської-іспанської та британської шкіл. В останніх, таке враження, він запозичив крик, що плавно перетворюється в охриплість, яку Джулай активно та вдало використовує під час гольових моментів (спроби подібного прийому, до слова, спостерігаються і у Василя Пехня із Мегого).
Іноді коментар Дмитра може здатися надто нудним та монотонним. Це зворотний бік великої частоти матчів (після виходу АПЛ із локдауну 2020-го Джулай міг робити 3-4 гри на день) та вкрай відповідального підходу до етеру.
Дмитро Джулай чудово розуміється та любить футбол. Кожен його репортаж чітко структурований і включає в себе досконале знання, коли саме потрібно «поганяти м’яч», проаналізувати гру, дати статистику або ж віддатися емоціям та натхненню, спровокованим подіями на полі. А своєчасні сарказм та іронія є невід’ємними складовими образу Дмитра.
Олексій Іванов завжди асоціювався із російськомовним письмом та коментарем, але цього сезону довелося переходити на українську. Перехід Олексію вдався майже безболісно і з часом та практикою різниця повинна взагалі зійти нанівець.
Іванов має корисне вміння ставати немов частиною гри, на якій працює. Його стиль — виважений, він ніколи штучно не ліпить суперматч із відверто нудного поєдинку, але завжди може компенсувати нецікавий футбол власною невимушеною подачею матеріалу. Інтереси глядача для Олексія Іванова перебувають на першому місці. Це коментатор дуже високого рівня.
Ігор Бойко прийшов у професію в достатньо зрілому віці — десь на межі 30-ти. Кажуть, у більш молоді роки стати хорошим коментатором дуже важко. Неможливо перевірити, чи став би Ігор таким, якби почав коментувати раніше, але відомо, що нині він таким став.
Мабуть, саме великий досвід роботи Бойка в писемній журналістиці визначив його стиль і в усному виді.Мовні конструкції, які використовує Ігор у своєму мовленні, повсякчас є оригінальними та роблять його манеру коментування самобутньою, зовсім не схожою на інших. Він завзято уникає штампів.
Певним недоліком слід назвати неідеальну дикцію, через що іноді страждає динаміка, втім, це не сильно впливає на загальну картину. Ігор Бойко почав практикувати відносно нещодавно (здається, з 2017-го), але вже може вважатися одним із найсильніших коментаторів України.
Іван Громіков дуже глибоко занурений в англійський футбол, проте відпрацювати матч іншого чемпіонату йому не складе суттєвих труднощів.
Мистецтво не заважати — саме цей предмет повинні були б викладати коментатори Сетанти, якби їм довелося обирати іншу професію. Громіков — не виняток, коментує спокійно, але зі смаком. Важко уявити, щоб когось могла роздратувати подібна манера.
Його стиль поки видається незавершеним, додавати справді є куди в плані динаміки та жвавості репортажу, однак голос Івана та знання матеріальної частини не викликають запитань. Добрий коментатор.
Олександра Яременка теж не оминула любов до Англії, але, що важливіше, він має правильні орієнтири в професії. Помітно, що Яременко рівняється на Джулая — багато запозичень саме з його стилю (наприклад, манера привітання та те, як «ганяє м’яч»). Він є не дуже типовим коментатором-початківцем, адже його дійсно приємно слухати.
Іноді Олександр забагато використовує спеціальної тактично-статистичної термінології, надто ускладнюючи свою мову. Українська також потребує доопрацювання, позаяк зрідка виглипують дивні конструкції (наприклад, «скоріше за всього», а не «скоріше за все» чи «найімовірніше»).
Простору та можливостей для прогресу в Олександра Яременка вдосталь, тому що він молодий, але навіть зараз його вже можна назвати сильним коментатором, який ще й робить непоганий тактичний аналіз просто під час гри.
Юрій Кириченко є найбільш суперечливим коментатором Сетанти, якщо говорити про футбол (бо він активно працює і на інших видах спорту). З одного боку, шикарний тембр голосу та чудове вміння нагнітати, а з іншого — мінімальна кількість слів та абсолютне слідування течії матчу без якихось оригінальних думок чи бодай натяку на щось подібне.
Кириченко — герой того самого вірусного відео, де коментатор, працюючи на матчі молодіжних команд Динамо та Шахтаря, переплутав їхні форми та неправильно зрозумів, яка з них забила гол. Це лише епізод і таке, звісно, зі всіма може трапитися (надто, якщо це заштатний матч резервних команд і Шахтар вийшов на поле в білій екіпіровці).
Юрію, здається більше пасує робота диктора (анонси на Сетанті теж озвучує він, голос дійсно видатний). Попри це, Кириченка однаково не можна назвати поганим коментатором. Якщо він перестане сприймати футбольний матч як просто обов’язкову програму та обрамить свій стиль чимось більшим, ніж лише функцією перетворення очевидної інформації у вербальний варіант, то може стати одним із найкращих.
Висновок
Вмикаючи матч на Сетанті Україна, ви уникаєте ризику почути поганий або дратівливий коментар, вам ніщо не заважатиме дивитись гру. Про решту каналів такого не скажеш — це красномовно засвідчує про рівень, який у Сетанти дійсно є найвищим. На Мегого також є дуже якісні та просто добрі коментатори, присутній середній клас, але в багатьох бажання превалює над умінням. На каналі ж Футбол прірва між найкращими та найгіршими — найбільша, до того ж люди часто елементарно не готові до матчів.
Дана стаття була зумовлена не бажанням когось образити чи похвалити, а винятково егоїзмом автора. Йому банально подобається дивитися футбол, а надто — коли цей футбол коментують грамотно та не заважаючи, власне, дивитися. І він простодушно сподівається, що цей текст змусить окремих його героїв хоча б замислитися.
Андрій ДУНЕЦЬ
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
Лучший комментарий