Футбол — проста гра, яка завжди дарує безліч простих та не дуже тим для обговорення. Розібрана на молекулі тактика Динамо, думки про провал Де Дзербі в Шахтарі, перспективи Миколенка в Евертоні, телепул, свіжі фото звідпочинку Довбика та навіть весільний танець Попова на тлі пісні з кримінального Все це дуже легко гуглитися — табуйованих тим, здається, взагалі немає, аж поки не йдеться про коментаторів.
У публічному полі не прийнято їх обговорювати оцінкові судження про колег вважаються моветоном, і це, мабуть, правильно. А ще це неабияк розслябляє, адже кому хочеться лишній раз працювати над собою чи принаймні нормально готуватися до матчу, якщо його до цього ніщо не спонукає?
Автор цих рядків не до кінця розуміє, чи може він вважатися колегою для футбольного коментатора, тому перед ним не постає жодної морально-етичної дилеми. А щодо його знання та компетентності в темі... Він давно й дуже багато дивуватиметься різноманітного футболу, а відповідно, і відчуває стільки ж коментарю. Необов’язково бути шеф-кухарем, аби відчувати й розуміти смак їжі.
У титрах це однаково буде вказано, але варто про всяк випадок зазначити: все написане винятково особиста думка.
«Футбол»
Канал «Футбол» довгими роками фактично був монополістом в Україні, міцно тримаючи топовий європейський футбол (клубний, і збірні) у себе. Вже встигло з’явитися ціле покоління вболівальників, яке й не представляло, що побачити матч збірної чи Лігу чемпіонів можна деінде.
Втім, монополія має й зворотний бік — вона створює відчуття брехливого спокою, а коли закінчується, то ризик опинитися у ванній, що перестала бути теплою й до того ж знаходиться на морозі.
Щось, саме схоже на це, відбулося тут: права на показ уже всіх провідних чемпіонатів та єврокубків втрачено, а натомість тепер регулярно транслюються, хоч і досить цікаві, але все ліги іншого ешелону (Нідерланди, Турція, МЛС, Аргентина). З топпродукту залишилися тільки УПЛ (для України — це топпродукт) та матчі збірних (Кубок світу та Європи сюди, авжеж, входять).
Нині на каналі Футбол працюють двоє коментаторів високого рівня: Віктор Вацко та Олександр Михайлюк. Обидва вже мають великий досвід у професії та є чудовими оповідачами-співрозмовниками — необхідні вміння для даної роботи.
Вацко — це майстер правильного й ненаграного нагнітання та додавання нерву до майже будь-якого матчу (роки коментування збірної України даються взнаки), хоч збоку й здається, що часто він слабо готується до гри чи йому банально невідомо на поєдинках Серії А минулого сезону).
Михайлюк на 90 хв може стати для глядача приятелем, який ненав’язливо, але дуже доступно та, коли потрібно, вдохновенно дасть уявлення про події на полі. Олександр не кричатиме, намагаючись штучно зробити футбол, на якому працює, цікавішим, ніж насправді. Його робота завжди є органічним продовженням матчу, а істотні недоліки знайти дуже складно.
Що до середнього класу на ТК Футбол — це розмийте поняття, бо воно дуже легко перетікає до класу нижчого й навпаки. Але, якщо спробувати когось виділити на цьому рівні, то це буде Андрій Столярчук, Владислав Шалота та Кирило Круторогов.
Столярчук на певний період (коли на каналі тимчасово вкотре був відсутній Вацко) навіть став головним коментатором — матчі національної команди України довіряли саме йому. Це той маркер, за яким слід визначати, кого керівництво даної медіагрупи вважає своїм голосом. Столярчука зараз вважають іншим номером, адже він досі у половині випадків коментує збірну.
Андрій так само має великий досвід у професії і його складно назвати поганим коментатором. У нього є рівень, нижче за який він точно не опуститися, але цей рівень не дуже високий. Знання правил гри, тактики команд та прізвищ гравців — тут немає жодних запитань. Проблема полягає саме в манері роботи.
Стиль Столярчука більше пасує, наприклад, до біатлонного репортажу (на трансляціях цього виду спорту він якраз свого часу успішно працював). Починаючи від стартового свистка і до фінального, Андрій коментує в однаково швидкому темпі з однаковою інтонацією.
Відволікшись від екрану і покладаючись лише на слух, ви навряд чи легко зрозумієте, коли потрібно повернути свій погляд, аби не пропустити небезпечний момент. Голос Андрія Столярчука завжди ряснітиме канцеляризмами, словом «відповідно» (вживається протягом репортажу безліч разів, де потрібно й дені), а також не дасть вам перевести подих через своє прагнення будь-що заповнити буквально шкірну секунду.
Владислав Шалота зі свого боку є молодшим, але у нього схожа передісторія — він теж раніше коментував біатлон, а слово-паразит «відповідно» теж простежується. Манера роботи дещо нав’язлива, але в його випадку це швидше питання особистого смаку шкірного. Є потенціал для розвитку, тут головне — самому прагнути до цього.
Кирило Круторогов колись вважався дуже перспективним, але складно стверджувати, що він виправдав сподівання. Кирило є автором принаймні однієї книжки і, як годитися авторам, сам дуже любити читати. Про це повсюди нагадує не лише його особистий Твіттер-акаунт, а сам Круторогов у репортажах матчів. Якось під час гри Швеція — Норвегія він мало не половину етера посвятивши рецензії на книгу одного зі скандинавських письменників.
Підготовка до матчів також часто залишає бажати кращого, хоча чудово поставлений голос та вміння коментувати футбол у Кирила справді присутні (навіть усміг покоментувати збірну України). Головна проблема Круторогова в тому, що він ставить собі в центр уваги під час гри, хоча саме гра повинна бути в центрі. А ще недоречні метафори, багато недоречних метафор...
Роман Тимощук — досвід та голос є, але також є безліч русизмів та суржикових слів. Найгірше, що Романа дана обставина, схоже, не бентежити — для коментатора, який практикує вже досить давно і якого повинна слухати більш ніж одна людина, це несерйозно.
Микола Кравчук — на початку це було дуже погано, зараз стало значно краще, але досі недостатньо, аби бути хоча б середнім рівнем. Буває, здається, що Миколу тримають у заручниках і змушують коментувати нецікавий для нього матч — іноді навіть хочеться попросити, щоб він підморгнув або подавши якийсь інший сигнал про допомогу.
Помилки в простих словах («генуеЖці») — це ще не все. Одного разу Кравчук у парі зі Столярчуком працювали на матчі Парма — Мілан і добрих дві третини першого тайму вели жваву бесіду про потенційне введення автоматичної системи фіксації офсайду в АПЛ, зрідка вимушено перериваючись на голі, якіграві.
Максим Гіленко дуже любить голосно радіти голам, але його, схоже, не сильно турбує, як це виглядає збоку. Іноді він просто починає кричати під час небезпечних моментів. Ще раз: він не просто виявляє емоції коментатора, а найбезумніше кричати.
Натомість ретельна підготовка до матчів — не те, чому Максим приділяє багато годин (на жаль, поширена проблема для коментаторів каналу «Футбол»). "Наразі ми з’ясуємо, хто це такий«,— сказав якось Гіленко про одного гравця під час поєдинку Вероні.
Богдан Костюк— молодий і маневру для прогресу в ньому ще досить, проте поки що він є погіршеною версією Андрія Столярчука та розмовляє буквально набором фраз, мов у симуляторі.
«Мегого»
На даному медіасервісі нині можна побачити всі єврокубки та топчемпіонати (навіть ті, які не належить безпосередньо Мегого, передаємо привіт Сетанті до наступного розділу). Втім, багато українських вболівальників у цього сезону були змушені вийти із зони комфорту, оскільки передплата коштує дорожче, ніж та, яка була на ТК «Футбол».
Коментатори Мегого, найчастіше, дуже детально готові до матчів у плані вивчення різноманітної статистики та навколоматчевих цікавинок, але також багатьом часто не вистачає розуміння, коли всю цю інформацію краще притримати, а коли — використати.
Яскравий приклад: Віталій Звєров, який на початку трансляції поєдинку Рома — Сассуоло безперестанку говорив замість того, щоб дати глядачеві насолодитися неймовірно гарною композицією-гімном клубу господарів та співом уболівальників. Таке неймовірно дратує і завжди псує враження від репортажу ще на самому його старті. На жаль, це стосується не тільки Звєрова, хоч коментує він все досить неплохо.
Вадим Скічко — мабуть, найкращий коментатор цього медіасервісу просто зараз. Прогрес, що продемонстрував Вадим, як порівняти з годинами його роботи на 2+2, справді вражає. Скичко не тільки дуже ретельно готується до матчів, а й уміло грається інтонаціями, намагаючись таким чином правильно відчути та передати нерв конкретної гри.
Звісно, його теж часто не оминає загальна шкідлива звичка коментаторів Мегого — дуже багато слів на початку трансляції, коли краще лишній раз помовчати та послухати стадіон. Втім, чесноти Скічка все легко нівелюють його недоліки. Мова, дикція, стилістика мовлення та уваги Вадима до найменших дрібниць, пов’язаних із цим, якісно виділяють його на тлі всіх колег в Україні в цілому.
Вадим Шевякін — точно один із найкращих. Автора цих рядків на початку сезону негативно вразили дуже поверхневі та навіть хибні пізнання Вадима про Кальярі, але, придивившись та постеживши далі, важко було знайти суттєві претензії. Справді сильний коментатор, який до того ж не заважає дивитися футбол. А головний добуток Шевякіна— власний впізнаваний стиль.
Чого не можна сказати про Сергія Пейчева, Олександра Новака, Василя Пєхня, Володимира Кобелькова (Володимир якось стверджував, що, аби бути добрим коментатором, треба дружити з гравцями — неймовірно недолуге твердження) та Віталія Кравченка. Жодного з них не назвеш поганим коментатором та не відмовиш у старанності, але ти можеш навіть не помітити, якщо під час репортажу вони почнуть одне одного змінювати по колу. Звісно, це трохи гіперболізована характеристика, втім, особливості дійсно не вистачає. Міцні господарники професіонали, проте їхня робота не чіпляє, а іноді ще й заважає (Кравченко) насолоджуватися грою.
І тут варто відразу перейти до Сергія Лук’яненка. Він із тих, хто прагне багато сказати, нічого не покинути поза увагою та прокоментувати все, що надасть змогу телекартинка. До того ж робить це Лук’яненко в шаленому темпі (дуже швидка дикція, яку слухачу важко сприйняти на ходу), дуже рідко беручи паузі та майже не змінюючи інтонації протягом матчу.
З останніми двома пунктами справи віднедавна почали налагоджуватися, але досі є куди рости. Його фірмове зменшено-лагідне слово-паразит «красунчик», до речі, неймовірно дратує.
Потенційно Лук’яненко має шанс стати дуже сильним коментатором, оскільки у нього присутній приємний голос, відчутна любов до футболу (на початку трансляції нерідко дає послухати стадіон), непогане знання предмету та зародки власного стилю. Він є дуже молодим, а тому може і хоче (автор має досвід особистого листування із Сергієм) прогресувати.
Роберто Моралес — топкоментатор, якщо йому самому цікаво те, що він коментує, а коли не цікаво, то вже можуть бути різні варіанти. Роберто є одним із найдосвідченіших представників професії. Його чилійське коріння та досконале володіння іспанською зумовили неповторний для України стиль роботи: він розмовляє по-українськи зовсім без акценту, але зберігає при цьому певний колорит.
Моралес часто відверто «засинає» на матчах, але принаймні ніколи не заважає їх дивитися. Якщо ж ви ввечері вихідного дня увімкнули поєдинок Ла Ліги, а біля мікрофону — Роберто Моралес, то вам дуже пощастило.
Володимир Звєров та Олександр Золотогорський — стара гвардія 2+2. Не заважають, завжди поважають особистий простір глядача, не збавлені індивідуальності та ерудиції. Справжній середній клас у кращому сенсі.
Роман Бебех колись вражав своїми децибелами під час забитих голів, і це аж ніяк не комплімент. Втім, роки не минули даремно — тепер навіть не хочеться виключати звук, коли Роман коментує матч (а це вже комплімент). Робота над собою помітна.
Однак, іноді не полишає відчуття, що більш органічно Бебех виглядає в ролі кореспондента, інтерв’юера або ж суперпозитивного ведучого Ютуб-каналу, де можна жваво й не стеснячись закликати публіку тиснути на лайк таі за відео. Помітно, що Роман прагне бути своїм саме для масового глядача.
Віталій Волочай для багатьох є найбільш відомим як «V1lat» — під цим псевдонімом він зробив собі ім’я в коментарі кіберспорту і там, кажуть, був абсолютним топом. Віталій є надзвичайно мультиспортивним (легше перелічити види спорту, якими він не цікавитися і не коментував, ніж наоборот). До професійних умінь, авжеж, не може бути суттєвих запитань, але є нюанси.
Темпи в Dota 2 та у футболі — це два різні види темпів, що, природно, накладає свій відбиток. А ще сила звички: Волочай, схоже, надто звик коментувати російською, тому, коли доводиться працювати по-українськи, проскакують/проскакували дуже дивні слова на кшталт «вперід» (замість «вперед»).
Варто зазначити, що з цього сезону на певних матчах Мегого іноді почали працювати деякі коментатори Сетанті, але їх все ж слід розглядати окремо.
«Сентанта» Україна
Цей телеканал є наймолодшим (почавши мовлення 2019-го) із трьох флагманів українського спортивного телебачення, проте не так просто. Сетанта Україна виросла із Сетанти Євразія — міжнародної телекомпанії, в якої вже давно була своя сильна база професіоналів. Середній рівень коментаторів (не лише футбольних) на Сетанті точно є найвищим у країні, тому що слабких там просто немає.
Відчутний ухил каналу на британський футбол дуже вдало збігся з підбором кадрів: Дмитро Джулай, Олексій Іванов та Ігор Бойко є співавторами тематичної книги «Бій-біжи», а Іван Громіков знань оглядач-автор текстів про Англію. Проте, крім цього, на Сетанті можна побачити ще чемпіонати Німеччини та Бельгії.
Дмитро Джулай багатьма вболівальниками вважається найкращим коментатором України вже не перше десятиліття та викликає ностальгію за золотою годиною телекомпанії «Поверхня». Що ж робить Джулая таким особливим?
Зроками він навчився фантастичному володінню голосом та вмілій грі інтонаціями. І в Дмитра є самобутній стиль коментування — своєрідна суміш латиноамерикансько-іспанської та британської шкіл. В останніх, таке враження, він запозичив крик, що плавно перетворюється на охриплість, яку Джулай активно та вдало використовує під час голевих моментів (проби подібного прийому, до слова, спостерігаються і у Василя Пехня із Мегого).
Іноді коментар Дмитра може здатися надто нудним та монотонним. Це зворотний бік великої частоти матчів (після виходу АПЛ із локдауну 2020-го Джулай міг робити 3-4 гри на день) та дуже відповідального підходу до ефіру.
Дмитро Джулай чудово розуміється та любити футбол. Кожний його репортаж чітко структурований і включає в собі досконале знання, коли саме потрібно «поганяти м’яч», проаналізувати гру, дати статистику або віддатися емоціям та натхненню, спровокованим подіями на полі. А своєчасні сарказм та іронія є невід’ємними складовими образу Дмитра.
Олексій Іванов завжди асоціювався із російськомовним листом та коментарем, але цього сезону довелося переходити на українську. Перехід Олексію вдався майже безболісно і з годиною та практикою різниця повинна взагалі зійти нанівець.
Іванов має корисне вміння ставати мов частиною гри, на якій працює. Його стиль — виважень, він ніколи штучно не ліпити суперматч із відверто нудного поєдинку, але завжди може компенсувати нецікавий футбол власною невимушеною подачею матеріалу. Цікавості глядача для Олексія Іванова перебувають на першому місці. Це коментатор дуже високого рівня.
Ігор Бойко прийшов у професію в досить зрілому віці — десь на межі 30-ти. Говорять, у більш молоді роки стати хорошим коментатором дуже важко. Неможливо перевірити, чи став би Ігор таким, якби почав коментувати раніше, але відомо, що нині він таким став.
Мабуть, саме великий досвід роботи Бойка в письменній журналістиці означив його стиль і в усні виді. Він завзято уникає штампів.
Певним недоліком слід назвати неідеальну дикцію, через яку іноді страждає динаміка, втім, це не сильно впливає на загальну картину. Ігор Бойко почав практикувати щодо нещодавно (здається, з 2017-го), але вже може вважатися одним із найсильніших коментаторів України.
Іван Громіков дуже глибоко поринув у англійський футбол, проте відпрацювати матч іншого чемпіонату йому не складе суттєвих труднощів.
Мистецтво не заважати — саме цей предмет повинні були б викладати коментатори Сетанті, якби їм довелося обирати іншу професію. Громіков — не виняток, коментує спокійно, але зі смаком. Важко уявити, щоби когось могла роздратувати подібна манера.
Його стиль поки видається незавершеним, додавати справді є куди в плані динаміки та жвавості репортажу, проте голос Івана та знання матеріальної частини не викликають запитань. Добрий коментатор.
Олександра Яременка теж не минула любов до Англії, але, що важливіше, він має правильні орієнтири в професії. Помітно, що Яременко рівняється на Джула — багато запозичень саме з його стилю (наприклад, манера привітання та те, як «ганяє м’яч»). Він є не дуже типовим коментатором-початківцем, адже його справді приємно слухати.
Іноді Олександр багато використовує спеціальної тактично-статистичної термінології, надто ускладнюючи свою мову. Українська також потребує доопрацювання, оскільки зрідка виглипують дивні конструкції (наприклад, «швидше за все», а не «швидше за все» чи «найімовірніше»).
Простір та можливостей для прогресу у Олександра Яременка вдосталь, тому що він молодий, але навіть зараз його вже можна назвати сильним коментатором, який ще й робити негайний тактичний аналіз просто під час гри.
Юрій Кириченко є найбільш суперечливим коментатором Сетанті, якщо говорити про футбол (бо він активно працює і на інших видах спорту). З одного боку, шикарний тембр голосу та чудесне вміння нагнітати, а з іншого — мінімальна кількість слів та абсолютне слідування течії матчу без якихось оригінальних думок чи хоч натяку на щось подібне.
Кириченко — герой того самого вірусного відео, де коментатор, працюючи на матчі молодіжних команд Динамо та Шахтаря, переплутавши їх форми та неправильно зрозумів, яка з них забила гол. Це лише епізод і таке, звісно, зі всіма може трапитися (надто, якщо це заштатний матч резервних команд і Шахтар вийшов на поле в білій екіпірівці).
Юрію, здається, більше пасує робота диктора (анонси на Сетанті теж озвучує він, голос справді видатний). Попри це Кириченко однаково не можна назвати поганим коментатором. Якщо він перестане сприймати футбольний матч як просто обов’язкову програму та обрамити свій стиль чимось більшим, ніж лише функцією перетворення очевидної інформації у вербальний варіант, то може стати одним із найкращих.
Висновок
Вмикаючи матч на Сетанті Україна, ви уникаєте ризику почути поганий або дратівливий коментар, вам ніщо не важитиме дивуватися гру. Про решту каналів такого не скажеш — це червономовно засвідчує про рівень, який у Сетанті дійсно є найвищим. На мого також є дуже якісні та просто добрі коментатори, присутній середній клас, але в багатьох бажаннях превалює над умінням. На каналі ж Футбол прірва між найкращими та найгіршими — найбільша, до того ж люди часто елементарно не готові до матчів.
Дана стаття була зумовлена не бажанням когось образити чи похвалити, а винятково йогоїзмом автора. Йому банально подобається дивитися футбол, а надто коли цей футбол коментують грамотно та не заважаючи, власне, дивитися. І він простодушно сподівається, що цей текст заставить окремих його героїв хоча б замислитися.
Андрій ДУНЕЦЬ
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
Кращий коментар