Сергій Стаховский: «Москаля я ще не бачив»

Кращий український тенісист та давній шанувальник «Динамо» Сергій Стаховський розповів про службу і дивно тихий нічний Київ; про підтримку України тенісною елітою, а також про те, чому Путін точно залишить Україну переможеним.

— Сергію, для тих, хто не в курсі, де ти зараз і що робиш?

— Я в Києві, в територіальній обороні. Несу службу, патрулюю.

— Який твій статус в лавах тероборони? Чим займаєшся, коли патрулюєш вулиці Києва?

— Ми несемо відповідальність за певний квадрат, який і патрулюємо. Я стрілець, мене приквартирували до частини, в якій я і несу безспосередньо службу. (Звісно, локацію я розкривати не буду). Все як у всіх, з тією лише різницею, що я маю бонус: великий вихід на місцеві ЗМІ. То мені дозволяється 6 годин пересуватися у вільному графіку.

— Правильно дозволяється, адже твої інтерв’ю розповідають світові правду. В тебе є ще й другий, інформаційний, фронт, і ти — корисний боєць на цьому фронті.

— Окрім цього, ми тут намагаємося щось перевозити, когось з’єднувати. От зараз намагаємося частково врятувати винну індустрію.

— Про це я тебе ще запитаю, а зараз скажи, якісь нові воєнні звички ти за собою помічаєш?

— Ну, є нова звичка менше спати (сміється).

— А скільки спиш в середньому за добу?

— Години 4,5-5. Бо ці проміжки по 6 годин такі: вдень спати якось не дуже виходить, а ввечері виходить поспати годину перед чергуванням — і потім досипаєш ще 4,5 години після нічного.

— Які умови у тебе і побратимів? Годують гарно, помитися є де?

— В цьому плані мені дуже пощастило; у нас все нормально і з їжею, і з забезпеченням. Ми розквартировані в будинку; все більш-менш класно.

— Звичка гостро реагувати на кожний звук у тебе з’явилася?

— На вулиці — так, але на вулиці в Києві безспосередньо вночі так тихо, що чується просто все. До такого дійсно я не звик. А прослуховуються, звісно, сирени. Хоча нам і помідомлення про них надходять.

— Несподіванок під час твого патрулювання не було?

— Такого чогось кардинального — ні. Москаля ще не бачив. Я поки що, як дехто каже, в нашому тилу. Що ж, кожен робить свою справу. А наші ЗСУ роблять їхню справу не те що майстерно, а прям суперово!

— Друзів або знайомих у лавах тероборони зустрів?

— Оскільки я маю змогу пересуватись, я зустрічався з людьми. Окрім цього, у нас є окремий чат спортсменів — як тих, хто зараз з військовими, так і тих, хто просто намагається робити інформаційний опір, тиснути на свої і міжнародні федерації з тим, аби з систем міжнародних змагань видаляли росіян. Тобто кожний веде опір на своєму фронті.

— Скажи, а у контексті реагування на війну хто з колег-спортсменів тебе здивував у гарному сенсі цього слова? І від кого ти, навпаки, очікував більшого?

— Якщо чесно, мене максимально здивував ВЕСЬ український люд, який одразу став діяти. Перше здивування було, коли я заїжджав у Київ. До того три дні був в Інтернеті, телефоні і невідомості, адже коли почалася війна, був у Дубаї. І коли заїжджав в Україну, усієї картини не знав: де є Росія, наскільки вони просунулись? А по телебаченню, в Інтернеті картина була така: повномасштабна війна, але не знаєш, де вони є, а де їх немає.

І от спочатку доїхали до першого блокпосту — а там вже і другий, і в кожному селі блокпости, стоять люди з мисливськими рушницями... І коли бачиш оцю безпосередню готовність людей захищатись — звісно, настрій піднімається! Тому що розумієш: цю націю не здолати!

— Крила виростають, правда?

— Ну, да. Просто щоб цю українську націю здолати, треба всіх повбивати. А це дуже багато людей, і у росіян немає стільки не те що патронів-вояків, аби цю націю покорити.

— Сергію, відомо, що легендарний Роджер Федерер передасть гроші для постраждалих українських дітей. Усі бачили теплий коментар великого Новака Джоковича на твою адесу. А що інші? Як взагалі тенісна еліта сприймає цю війну? Хто підтримує Україну?

— Насправді мені легше буде сказати, хто не підтримує.

— А хто не підтримує?

— Ну, якщо чесно, у мене була тільки одна суперечка — з Шаповаловим— це канадець, який народився в Ізраїлі, але жив в Україні. Суперечка ця була непрямою. Я був на взводі: другий день війни; він грав матч в Дубаї, здається, і після матчу виставив таку собі фотографію. І у мене до нього будо питання під фотографією: і що, це все, що ти хочеш сказати про сьогоднішній день? А це був, здається, день початку війни, під вечір.

— Цілком розумію твою реакцію.

— Ну, і люди почали коментувати на підтримку мого коментаря. Він же спочатку мій коментар видалив. А коли я його запитав (теж в Інстаграмі), чому він так зробив, він мене заблокував. З тих пір ми не спілкувались.

— Ну, і нехай собі йде за російським кораблем...

— Хоча мені навіть росіяни писали про те, що їм прикро; мовляв, вони, звісно проти цього всього...Але при цьому я розумію рівень їхньої вразливості у контексті нещодавніх звинувачень Путіна. Тому що у них у всіх є родини; вони живуть комфортним життям і їм би дуже не хотілося ставати для цих родин загрозою. Це їхнє рішення.

— А писали тобі досить відомі тенісисти?

— Да, да.

— Добре, а решта елітних світових тенісистів як відреагували?

— Дуже багато хто підтримав. По-перше, отримав близько двох сотень повідомлень від тенісистів — колишніх, теперішніх, функціонерів з Туру. А ще ж було декілька тисяч повідомлень з підтримкою від простих людей. Дуже складно на всі відписатися — просто не встигаєш...

Тому насправді підтримка України за кордоном неймовірна. Це я кажу стосовно безпосередньо людей; звичайно, політично вона трохи слабкувата, тому що всі бояться Путіна, його зброї, і так далі. Але все ж таки: всі нам давали 2 дні. Але йде вже 23-й день. І я не просто вірю в перемогу— я у ній впевнений; хотілось би тільки, щоб вона була якомога швидше, бо життя жінок, дітей і цивільних людей, які ми зараз втрачаємо — твони дуже дорого коштують.

— Отже, Федерер-за нас, Джокович, нехай і серб, тебе підбадьорив. А що ж Рафа Надаль?

— Рафа мовчить, скажімо так.

— А з яких країн ти відчув найбільшу підтримку?

— Найбільша підтримка надійшла від тенісистів з країн, які є нашими сусідами. Тобто Угорщина, Словаччина, Польща, Чехія. Причому це не тільки підтримка у sms; я з ними комунікую; домовляємося, аби вони або їхні друзі прийняли ночувати знайомих, які виїздять. І таких запитів багато, тенісисти дуже допомагають своїми знайомими в прикордонних регіонах. Реально я отримую від своїх знайомих в тих країнах дуже багато повідомлень: якщо треба десь когось прихистити, допомогти-всі готові; всі цим займаються.

— Сергію, а як справи з твоїм винним бізнесом? У країні війна, на неокупованій частині — сухий закон...

— (Після дещо нервового сміху.) Насправді, проблема в тому, що дуже багато наших виноробів базуються в Одеській області — і зараз вони заблоковані. А дехто вже і зруйнований. Курінь, наприклад, спалили; заїхали, все випили, розбили; те, що могли вивезти — вивезли. А потім залили бензином і спалили все. Це були люди з «ДНР-ЛНР» зі словами «ви тут 8 років гуляли, а ми 8 років голодали — так ось вам за це».

(Зітхає.) Тобто є проблема з логістикою. Мені пощастило, що мій бізнес — в Закарпатті. Але проблема є і з тим, щоб вивезти вино. Справа в логістиці. Зараз до України їде дуже багато гуманітарної допомоги-а на виїзд ідуть тільки люди. І логістика там працює тільки гуманітарна або спеціальна. Тому зараз намагаємося все це прорахувати; збираємо виноробів, які мають якусь продукцію по Києву (або розкидану по Україні), щоб зібрати в одне місце — і продавати її за кордон. Тому що люди за кордоном готові купляти українське вино. Будемо зараз проштовхувати це питання.

— Сергію, попри всі ці важкі проблеми, ми звикли отримувати від тебе позитивні емоції — як на корті, так і в інтерв’ю. Побажаєш чогось нашим читачам?

— Я впевнений, що, по-перше, ми переможемо. По-друге, весь світ нас підтримує. І я впевнений, що на відбудову нашої країни нам весь світ допоможе. Це правда. А головне для нас сьогодні — вистояти. Звісно, нам дуже хотілося б, щоб нам закрили небо. Але навіть якщо не закриють, в Росії цих орків вже менше. І моралі військової в них вже немає. Вони вже розуміють, що тут їх будуть вбивати. І їм цього не дуже хочеться, тому що ніякої переваги над нами вони не мають. Великі міста вони взяти не можуть, кожне місто чинить неймовірний опір — як цивільне населення, так і військові. Нам треба протриматися, поки не трапляться дві речі: або вони як держава збанкрутують, і в них почнеться путч всередині, — або хтось це питання вирішить за нас, і, все ж таки, Х#йлу, я вибачаюсь, підріжуть горло або вистрілять в голову.

Євген Кузьменко