Президент СК «Чайка» (Петропавлівська Борщагівка) Олександр Нігруца розповів Fanday про колишнього футболіста їхньої команди, якого рашисти закатували до смерті, — Сашка Сухенка.
— Сашко був технічним футболістом із хорошою швидкістю. Завжди віддавався на полі, був дуже порядною людиною. Він грав за «Чайку» у другій лізі. Мені він не розповідав, що мріє про щось більше, наприклад, про УПЛ. Я думаю, йому загалом було комфортно на регіональному рівні, футбол приносив йому насамперед задоволення. Від нас він пішов через проблеми зі спиною: якось у розмові сказав, що його організм важко переносить тренувальний режим у професійному клубі. На аматорському рівні все ж таки легше. Тож Сухенко повернувся до чемпіонату Київської області, виступав за ФК «Кудрівка» (Ірпінь) та «Сокіл» (Михайлівка-Рубежівка). Разом із «Соколом» вигравав Кубок Київщини.
— Я був багато років знайомий із родиною Сашка, особливо добрі стосунки мав із його батьком Ігорем. Це були дуже порядні люди, які у своїй діяльності завжди дбали про інтереси громади. У дитинстві батько всіляко підтримував прагнення Сашка грати у футбол, возив його до школи київського «Динамо». У нього там непогано виходило, але сталася травма. Потім він почав грати за «Колос» (Мотижин) — команду, яку фактично утримував його батько. Ігор ходив на всі домашні матчі сина, а коли Сашко перейшов до нас, у «Чайку», досить регулярно відвідував і виїзні ігри. Ольга на футбол не ходила. Вона була спочатку головою, потім старостою села, ця робота забирала весь час.
— Мені здається, Сашко перш за все хотів бути з батьками, допомагати їм, рідному селу та громаді. Мотижин окупували ще 27 лютого. Вся сім’я залишалася там і нікуди не виїжджала. Я тоді спілкувався з Ігорем, питав, чому не їдуть? Він відповідав: Ольга — староста і вважає, що місцева влада має працювати та допомагати людям. Вона, її чоловік та син підтримували односельців. Я знав цю сім’ю багато років. Мені дуже важко пережити їхню втрату. Весь колектив СК «Чайка» співчуває рідним та близьким сім’ї Сухенкiв. Ми будемо вас пам’ятати...
Сергій Казимиров