Ігор Циганик: «Історія з Луческу і «Динамо» тривала довгий період.…»

Відомий журналіст, коментатор та головний інсайдер українського футболу Ігор Циганик дав відверте інтерв’ю Fanday.

Перша тривога. Ми втікали зі студії. Як в кіно!

— Ігоре, як ви дізнались про початок війни, де вона вас застала?

— Війна мене застала вдома 24 лютого. Зранку мені прийшло СМС від головного тренера «Дніпра-1» Ігора Йовічевіча: «Ти де? Ти чуєш теж саме, що і я?». Я трохи розгубився і не зрозумів, що сталося. Діти у цей час спали. Я зателефонував Йовічевічу, він каже: «Я зараз у підвалі, лунають вибухи».

Вже через п’ять хвилин мені подзвонили друзі і стало відомо, що розпочалася війна. Я відразу почав писати повідомлення знайомим. Розбудив сім’ю, хотів, щоб вони швидко виїхали із Києва у безпечне місце.

Також мені подзвонив Андрій Шевченко: «Ігоре, у вас що, війна? У мене родичі під Києвом. Ти як?». Я кажу: «Нормально. Збираю сім’ю, щоб виїхали у Львів. Я прийняв рішення залишитись у Києві».

— Ваша перша реакція, коли дізнались про початок війни? Очікували, що таке безумство взагалі може статись?

— Ні. Я ніколи не міг уявити, що таке може статись. У мене навіть до сьогоднішнього дня це не вписується в голові. Я розумів, що ситуація напружена останні кілька тижнів, але не вірив у повномасштабне вторгнення. Думав, що нас просто лякають. Нам не звикати.

Якби я міг уявити таке, то відправив би сім’ю до Львова значно раніше. В перший день війни вони навіть не змогли виїхати. За п’ять годин проїхали триста метрів, розвернулись і поїхали назад. Такі були затори при виїзді з Києва. Лише на наступний день вночі вони змогли проїхати блокпости. Вже була введена комендантська година, багато людей боялися їхати вночі, але моя сім’я встигла проскочити і через 19 годин була у Львові.

— Як думаєте, коли це все закінчиться?

— Зараз я вже про це не думаю. Можу сказати лише про мій перший стан. Зранку подзвонив наш продюсер Макс Шиленко, спитав, чи не збираюсь я виїжджати. Я відповів, що залишаюсь у Києві. Він сказав тоді їхати на роботу, будем працювати. В перший же день війни 1+1 започаткував телевізійний марафон «Разом до перемоги». І вночі я вже працював у прямому ефірі с Євгенієм Плінським.

Перша тривога. Ми втікали зі студії. Як в кіно. На другий день ми також виходили в ефір вночі. І так воно пішло, пішло, пішло...

Я хочу, щоб воно закінчилось якнайшвидше, але я розумію, що для нас важливо відчути себе переможцями. І ми в будь-якому разі будемо переможцями!

Нас всі лякали, що Київ захоплять за два дні, у росіян є розстрільні списки, будуть відловлювати журналістів. Зараз все відчувається набагато спокійніше, але я злукавлю, якщо скажу, що страху зовсім немає. Все одно ти постійно переживаєш, думаєш про це. Але зараз я розумію, що ми сильні, змогли відстояти і показати себе.

Мені дуже сподобалась фраза нашого головнокомандуючого Залужного, який сказав: «Нам буде дуже важко, але в будь-якому разі вже не буде соромно».

Я дуже хочу, щоб було якнайменше смертей. Я переспілкувався з багатьма людьми, які виїжджали з окупованих територій. Бачив їх трагедії в прямому ефірі. Це просто страхіття, що виробляли окупанти на нашій території. Ми повинні цінувати кожне життя нашого громадянина. Ми вже відстояли свою ідентифікацію, як нації.

Перші ефіри телемарафону ми робили із бомбосховищ

— Ви загадали телемарафон, це єдина українська телепрограма під час війни. Відчуваєте певну відповідальність?

— Не те що відповідальність. Я просто хотів залишитись у Києві і бути корисним у цій ситуації наскільки це можливо. Я зателефонував своєму товаришу, який був близький до організації тероборони, щоб записатися в їхні ряди. Він каже: «До тероборони зараз дуже багато бажаючих, ти будеш стояти в черзі. Краще роби те, що ти вмієш». Я зрозумів, що буду кориснішим у телемарафоні.

Не можу сказати, що відчуваю велику відповідальність, але для людей по той бік екрану наша робота дуже важлива, особливо, в перші два дні. Важливо, що хтось є на зв’язку. Важливо, що хтось щось говорить. Важливо, що ми не програли і не здались.

— Чи бувало таке, що ви потрапляли під обстріли під час ефірів, чи спускались у бомбосховища?

— Наша студія знаходиться в двох кілометрах від лінії бою. Перші ефіри ми робили із бомбосховищ. У другу ніч у прямому ефірі ми розказуємо, що у Києві йде бій. А цей бій іде в кількох кілометрах від нашої студії і ніхто не знає чим він закінчиться.

В той момент ти не думаєш про паніку, а просто намагаєшся робити свою роботу. Я вів цей ефір із Катею Нестеренко. Вона поводила себе дуже виважено і спокійно. Ми всі повинні себе так вести, тим паче чоловіки.

Після того ефіру я вирішив пішки пройтись по Києву до дому, а місто порожнє. Настільки порожнє, аж до страху. Коли про це сказав на роботі, мені відповіли, що я ненормальний і більше не треба так робити. Але в той момент ти не усвідомлюєш, що може бути якась небезпека. Це приходить з часом. Найголовніше було, щоб цей ефір йшов і люди бачили, що з ними хтось спілкується і розповідає про події, як вони відчувають. Якби не було живого ефіру, то у людей почалась б паніка.

У нас було включення із Василькова. Мер міста вийшла в ефір і каже, що п’ять хвилин тому закінчився бій. В той момент ти ще не усвідомлюєш наскільки це страшно. А через кілька днів вже показують кадри із жертвами і ти розумієш, який це жах.

— Найстрашніший момент, що ви побачили під час війни?

— У мене навертаються сльози на очі за кожну історію і родину. Буча, Маріуполь, Харків, Охтирка... Найстрашніше — це смерті дітей, маленьких янголяток, які полетіли на небо. Таке могли зробити тільки нелюди.

Зараз страшно всюди. Страшно за Маріуполь, Ірпінь, Гостомель, Миколаїв, Харків. На третій день війни я подзвонив Краснікову, з яким я дружу багато років, а він не бере трубку. Він був за містом, а якраз в тій місцевості йшли бої. Немає ні зв’язку, нічого. Коли на сьомий день Красніков зі мною зв’язався, виліз десь на дерево, щоб піймати зв’язок, це був для мене найкращий дзвінок із можливих. Страшно переживати такі моменти. Ти хвилюєшся за рідних, як вони себе там почувають.

— Як проходить ваш робочий день?

— Не можу сказати, що у мене є чіткий графік. Окрім телемарафону, можу страхувати своїх колег, час від часу працюю на «Сніданок з 1+1», також у мене є своя місія на телеканалі «FREEDOM». Тобто постійно знаходжусь у процесі роботи. Перший місяць пролетів досить швидко, у робочому графіку. Іноді доводилось залишатись на роботі, тому що не встигав приїхати додому через комендантську годину.

Лише через місяць я зміг вирватись до Львова, щоб побачити свою сім’ю. Побув там два дні і повернувся до Києва. Тут мій дім і моя місія. Я прожив у Києві 20 років, сформував своє життя, тож чому я повинен кудись їхати.

Наскільки я зрозумів зі слів Малиновського, Міранчук усвідомив, що відбувається, але продовжує мовчати

— З ким із українських легіонерів ви спілкувались під час війни?

— Мені дзвонило багато футболістів: Яремчук, Зінченко, Миколенко, Малиновський, Ярмоленко, Шевченко, Ребров та інші. Питали, чим вони можуть допомогти Україні. Я їм сказав, щоб вони виходили на всі майданчики і висловлювали позицію, розказували, що у нас коїться. Просив їх, щоб вони вмикались в ефіри. Це також моя робота. Для мене було важливо, щоб в перші дні якомога більше людей в світі дізналось подробиці про війну в Україні. Безмежно вдячний кожному футболісту, хто це зробив. Також вони допомагали волонтерством.

— А є такі футболісти, що вам відмовили?

— Я таких не знаю. Усі футболісти, з якими я йшов на контакт, відгукнулися. Вони хотіли бути корисними для нашої країни.

— Ви казали, що багато українських футболістів зверталися до російських колег, щоб ті висловилися про війну, але вони впали на «мороз». Що це за гравці?

— Я не думаю, що взагалі потрібно називати прізвища російських футболістів. Ми ж бачили, як Миколенко звертався до Дзюби. Були й інші звернення. Зінченко, Нойок, які раніше грали у Росії, також пробували достукатися до росіян.

Там повальне обдурювання народу, вони дуже агресивно на все реагують. Вони навіть виключають українських футболістів із чатів. Наприклад, українські футболісти, які пограли у Росії, залишалися у спільних групах Вайберу чи Телеграму, спілкувались там зі своїми колишніми партнерами. Почалися сварки і їх просто викинули із чатів. Соромно за таке.

— До них не достукатися.

— Ні, ні, ні. До них можна достукатися. Футболісти, з якими я спілкувався, кажуть, що деякі росіяни пишуть їм в приватні повідомлення: «Я все розумію, але вибач, ми нічого не можемо сказати. Нас можуть посадити і ми втратимо кар’єру». І ти розумієш, що це реально боягузи.

Наші футболісти вже припинили спроби якось на них вплинути, тому що розуміють, це безперспективно. Живіть там у своєму Мордорі і грайте з Еритреєю.

— З тими, що грають у Росії зрозуміло, а як же Міранчук, що виступає з Малиновським в одній команді?

— На третій день війни ми говорили з Малиновським. Руслан чесно сказав, що намагається пояснити йому, що відбувається насправді. Наскільки я зрозумів, Міранчук усвідомив, що відбувається, але продовжує мовчати, як і всі. Вони сцикуни. Саме тому у них такий боягузливий футбол, тому що вони по натурі такі. Вони не воїни.

Хоча що говорити про них, якщо Тимощук мовчить. Людина народилася в Луцьку, все життя говорила українською мовою, всюди вішала жовто-блакитні стрічки, але побоялась висловитись. Для нього гроші все визначають. Він продав свою батьківщину, так само як і Ордець.

Не хочу більше про них говорити. Давайте краще про тих, ким пишаюсь.

У Шевченка постійне бажання приїхати в Україну, просто в нього там є свої моменти, які відволікають

— Давайте.

— Я пишаюся нашою збірною, пишаюся нашими футболістами, пишаюся нашими тренерами, які висловили свою позицію. Пишаюся Віктором Скрипником, який залишився в Україні, хоча мав можливість виїхати. Пишаюся Юрієм Вернидубом, який вступив до лав ЗСУ, та багато іншими достойними людьми. Десять років тому ми навіть уявити не могли, що відомий тренер може зі зброєю в руках піти захищати батьківщину від ворога. Ось це повинно буди прикладом.

Ребров у перший місяць війни сказав, що як закінчиться його контракт, він готовий взяти в руки зброю. Він мені каже: «Коли я чую російську мову в ОАЕ, в мене відразу прокидається агресія. Хочу полізти в бійку, нахамити тощо».

У Шевченка постійне бажання приїхати сюди, просто в нього там є свої моменти, які відволікають. Я впевнений, як тільки він організує роботу гуманітарного фонду, проведе зустрічі, він обов’язково повернеться в Україну.

— Ломаченко та Усик здивували вас, коли вступили в тероборону?

— Взагалі ні. До війни їх часто хейтили за зв’язок з РПЦ та висловлювання «спорт поза політикою». На них це також впливало. Вже зараз я розумію, що це була частина інформаційної зради. Знаючи їх особисто, я не уявляв, що вони поведуть себе по іншому, коли біда прийшла в наш дім. І вони це зробили. Також вони багато допомагають фінансово ЗСУ. Рома Зозуля підтвердить.

Дозвіл на виїзд «Динамо» і «Шахтаря» — це дуже суперечливе рішення по відношенню до інших команд та футболістів, які залишаються в Україні

— Давайте поговоримо про футбол. Ви казали, що чемпіонат України дограти нереально і підтримуєте ідею зафіксувати результати, виходячи із поточної таблиці. Чи не буде «Динамо» проти, що чемпіоном стане «Шахтар»?

— Не думаю, що зараз важливо, хто стане чемпіоном. Головне, — правильно все зробити. ФІФА та УЕФА визнають результати, якщо зіграно більше половини турів. У нас зіграно 18. Треба зупиняти УПЛ на такому рівні, визнавати чемпіоном «Шахтар», срібним призером «Динамо», бронзовим — «Дніпро-1», і далі за турнірною таблицею.

— Що робити з Кубком України?

— От його треба дограти, якщо буде спокійніша ситуація. Чвертьфінали, півфінали та фінал — це сім матчів. Їх можна зіграти за кілька днів.

— За кордоном?

— Ні. У нас за регламентом заборонено грати за кордоном. Я розумію, що можна змінити регламент при форс-мажорних обставинах, але я проти. Матчі Кубка можна зіграти, наприклад, у Львові при спокійнішій ситуації. Взагалі б було класно один чвертьфінал зіграти у Львові, другий — в Хмельницькому, третій — в Тернополі, четвертий — в Вінниці. Дай бог, щоб до цих міст приєдналися Одеса, Київ, Харків.

— А легіонери не побояться повертатися?

— Треба звикати, що найближчим часом легіонерів у нас не буде. Думаю, нашим клубам потрібно вже продавати легіонерів або відпускати, щоб вони могли продовжувати кар’єру. Грати потрібно тими українськими футболістами, що в нас є.

— «Динамо», а слідом «Шахтар», отримали дозвіл на виїзд із країни для проведення благодійних матчів проти європейських клубів. Як вважаєте, це правильно? Чи не буде це негарним вчинком щодо клубів та футболістів, що залишилися в Україні, наприклад, Богданов у теробороні?

— Чесно скажу, приклад буде не дуже хороший. Але з іншого боку, вони заробляють гроші для України. Якщо вони зароблять два мільйони і відправлять їх сюди, це буде добре. Наскільки я знаю, «Динамо» і «Шахтар» вимагають від футболістів написати підписку, де вони зобов’язуються після турне повернутись в Україну.

Хоча рішення дуже суперечливе по відношенню до інших команд та футболістів, які залишаються в Україні. Тоді потрібно давати дозвіл усім нашим клубам виїжджати і заробляти гроші для країни. Можливо потрібно зібрати збірну із українських клубів. Це повинно бути системно, а не так, що дозволили виїхати одному-двом клубам.

Розформування «Динамо» і «Шахтаря»? Не можна виключати такого варіанту

— В мережі з’явилась неофіційна інформація, що «Динамо» вивозить своїх футболістів для продажу. Це правда?

— Трансферне вікно відкрите до 7 квітня. Я сумніваюсь, що «Динамо» зможе когось продати до цієї дати. Я ще не аналізував цю ситуацію з різних боків, але можна вважати також, що вони світять футболістів, щоб потім їх продати у майбутньому.

— Ви дружите з братами Суркісами. Не говорили з ними на цю тему?

— На цю тему ще не говорив. З Ігорем Михайловичем останній раз спілкувався тижнів два тому, спитав, чи правда, що вони вивезли через кордон гроші. Він відповів, що брехня. Тоді в нього вже була ідея організувати благодійне турне, але вона була ще ефемерна. Зараз ця ідея реалізовується.

— Де зараз знаходяться брати Суркіси?

— За кордоном, але в якій країні — я не питав.

— Чому вони виїхали з України?

— Зараз багато людей залишило Київ. Хтось поїхав на захід України, хтось — за кордон. Ми не обговорювали з ними цю тему.

— Юхим Конопля в інтерв’ю сказав, що «Шахтар» припинив виплати зарплат футболістам у зв’язку з агресією Росії. Чи це не є тривожним дзвіночком для клубу?

— Зараз до кінця не зрозуміло, як будуть функціонувати клуби після війни, скільки в них буде фінансових можливостей. У нас 90% клубів дотаційні.

Я так розумію, що деяких футболістів «Шахтар» збирається зберегти. Я думав, Конопля входить в цей список. Треба зрозуміти, що означає призупинення контракту. Це тільки на час війни, чи взагалі розторгнення договору?

Зараз всі клуби перебувають у стані, де немає системних рухів. Ніхто не розуміє, дасть власник грошей, чи ні.

— Чи немає загрози, що «Шахтар» і «Динамо» розформують?

— Не можна виключати такого варіанту. Може статись все, що завгодно. Але все ж не думаю, що клуби повністю можуть припинити існування. Можливо, зменшиться бюджет, зменшиться рівень команди, будуть грати молодими гравцями.

Наскільки я знаю, «Шахтар» зараз відпускає бразильців, але залишає молодих українців. Значить, потрібно виконувати перед ними ті умови, які прописані в контракті. «Шахтар» тримає в голові молоду команду, яку потрібно награвати на перспективу, щоб з часом зменшити бюджет.

Так само зменшиться бюджет і в «Динамо». Що робити з футболістами, які отримують велику зарплатню? Доведеться їх продавати, або відпускати. Клуби не можуть зникнути просто так. У них немає боргів. Вони можуть бути продані, комусь передані або функціонувати з меншим бюджетом.

Після війни відпаде відсотків 30 клубів

— З «Динамо» і «Шахтарем» зрозуміло. А правда, що вже більшість половини клубів УПЛ розпустили?

— За моєю інформацією, в УПЛ зараз немає клубів, які б офіційно заявили, що припиняють діяльність. Всі чекають і шукають можливості для подальшого існування.

— Наскільки я знаю, в «Зорі» і «Десни» все зовсім печально по фінансах.

— Зараз у всіх печально. Але якщо війна закінчиться у найближчій перспективі, то відкатати історію буде значно простіше. Якщо ж військові дії будуть довготривалими, то з кожним днем для клубів буде важче.

— Яким буде український футбол після війни?

— Буде нормальний футбол, 11 на 11. У нас що, футболістів нема? Я вас прошу. У нас був невеликий провал після 2014 року, але збірна вийшла на чвертьфінал чемпіонату Європи, клуби грали в Лізі чемпіонів. Нормальний у нас футбол. Ми зможемо зібрати хороших футболістів, щоб грати. Я в цьому не сумніваюсь.

— Як думаєте, всі клуби УПЛ збережуться після війни?

— Думаю, що ні. Відсотків 30 відпаде, тому що будуть тяжкі фінансові навантаження для власників клубів. Ще зарано говорити, які саме клуби припинять існування. Припустимо, війна закінчиться завтра, то відпаде п’ять відсотків, якщо через тиждень — ще п’ять, і так далі. Але я не бачу в цьому нічого поганого. З’являться інші клуби та власники. Буде інша історія. Футбол — це футболісти, а їх у нас багато. У нас є хороша і талановита молодь. Я з перспективою дивлюсь в український футбол. Можливо, у нас буде не 16 клубів в чемпіонаті, а вісім. Нічого страшного, відкотимось трохи назад, будемо грати у чотири кола. Потім команд стане більше і потроху ми повернемось до звичного рівня.

Луческу було боляче їхати з України, він хотів залишитись і працювати на базі «Динамо»

— Ви сказали, що поговорили з Луческу щодо його висловлювання про російських спортсменів і він зрозумів, що не мав рації. Відкрийте секрет, що ви сказали?

— Я з ним не часто спілкуюсь. Ми з ним говорили в перший день, коли він виїхав. Хочу сказати, йому було боляче їхати, він хотів залишитись і працювати на базі «Динамо». Він мені пояснив, що війна коли-небудь закінчиться і треба буде вийти з якимось футбольними дивідендами. Його вмовили поїхати до Румунії в останній момент. Луческу дуже сильно допомагав виїхати легіонерам, сім’ям футболістам. Це був досить емоційний момент.

Коли я прочитав те його інтерв’ю, воно мені відверто не сподобалось. Хоча першоджерело я так і не знайшов. Це якийсь турецький сайт. Луческу сказав, що у спортсменів дуже короткий вік, і не можна позбавляти їх можливості грати.

Я пояснив Луческу, що так не може бути. Це неправильно. Для Росії спорт — це пропаганда, і вони не цураються ніяких методів. Я йому привів приклад допінгу на Олімпіаді в Сочі, коли російські спортсмени приймали заборонені препарати задля великої кількості медалей, і не важливо, що їх потім заберуть. В той момент в Росії мав бути спалах патріотизму за рахунок спортсменів. Луческу мене зрозумів. Після того він більше не висловлювався в такому дусі.

— Луческу розуміє, що Росія ворог України?

— Звичайно. По-моєму він це сказав у першому інтерв’ю після початку війни — Росія ворог, це війна, Путін вбивця. Луческу прекрасно розуміє, що коїться в Україні.

Луческу міг опинитись в «Динамо» ще раніше

— Ігор Суркіс розповідав, що запросив Луческу в «Динамо» завдяки вашій пораді. Розкажіть цю історію.

— Не хочу акцентувати на цьому увагу. Ігор Михайлович це сказав, і коли в нього буде настрій, розкаже подробиці. Єдине, що можу сказати, історія з Луческу і «Динамо» тривала довгий період. Це не було спонтанним рішенням в один момент.

— Як вам прийшла в голову ідея із запрошенням легенди «Шахтаря» в «Динамо»?

— До чого тут легенда «Шахтаря»? Я дивлюся з точки зору, що він хороший тренер, який знає український футбол і давав результат. Іноді у футболі не повинно бути емоційного сприйняття. Футбольні люди повинні мати холодний розрахунок. Холодний розрахунок у цьому випадку те, що Луческу прекрасно знає наш футбол, провів чудову роботу в «Шахтарі», вигравав чемпіонат. Це людина, яка могла без розкачки, швидко, взятися за цю роботу.

У президента «Динамо» до Луческу було лише єдине питання: «Ви будете працювати з тими футболістами, що у нас є?». Він сказав: «Так, буду. Я дуже добре знаю футболістів «Динамо» і готовий з ними працювати». Ось і все.

— Ультрас «Динамо» до цих пір не прийняли Луческу.

— Має бути певна градація в індустрії футболу. Вболівальники повинні вболівати, тренер — тренувати, футболісти — грати. Можливо, у стані вболівальника я сприймав би це так само, але я передусім журналіст.

Звичайно, мені приємно, що Ігор Михайлович згадав цю історію, але рішення все одно приймав він один. Ця історія тривала дуже довго і не була спонтанною. Луческу міг опинитись в «Динамо» ще раніше. Було багато обговорень, спілкувань, сам Луческу сумнівався.

— А ви брали участь у трансферах «Динамо», радили Суркісу придбати якихось гравців?

— Ні. Я ніколи нікому нікого не раджу. Я не хочу брати участь в таких процесах, тому що для мене це не прийнятно. Я журналіст, а не агент. З Луческу вийшло несподівано. Ми сиділи з Ігорем Михайловичем, спілкувалися. Він запитав, кого я бачу тренером «Динамо». Я відповів: «Вважаю, що Луческу зможе дати хороший результат». Ось і вся історія.

Стосунки з Ігорем Михайловичем за 20 років нашого спілкування були різні. Як у тому жарті: «Від Едіти Пьєхи — до іди ти нафіг». Він мене і комсомольцем обзивав, і я з ним сварився по різних приводах і кидав слухавку.

— Чому комсомольцем?

— Напевно тому, що я був тоді молодим. У нас із ним часто досить емоційне спілкування, але я до нього добре ставлюся.

Якщо Ракицький підходить по ігрових якостях Петракову, то, звичайно, він повинен бути в збірній

— Уявімо, що ви зараз в ефірі програми «Циганик LIVE» і глядачі просять вас розповісти про можливі найближчі трансфери українських футболістів. Які переходи нам варто очікувати в цей непростий для країни час?

— Та які зараз переходи. Нам потрібно чекати кінця війни, після того будемо говорити про якісь трансфери. Ні один вітчизняний футболіст, який грає зараз в Україні, нікуди не перейде, тому що всі вони військовозобов’язані. Будь-який трансфер, що зараз відбудеться, буде порушенням Закону України.

— Але роблять же винятки для виїзду за кордон для «Шахтаря» і «Динамо».

— Я вважаю, що в квітні повинні дозволити виїхати і збірній України для підготовки до матчу з Шотландією. Але наскільки я розумію, там є умова, що всі футболісти обов’язково повернуться до України після поєдинків. Не може бути так, щоб вони виїхали, а їх там продали. Наскільки я знаю, голова УАФ Андрій Павелко зараз займається питанням виїзду збірної України для підготовки до стикових матчів. Ніяких подачок від ФІФА нам не треба. Ми повинні виборювати путівку на чемпіонат світу на футбольному полі.

— Які в нас зараз шанси вийти на Мундіаль, зважаючи на те, що багато гравців знаходяться без ігрової практики?

— Це палка з двома кінцями. З одного боку у нас мало ігрової практики, з іншого — у шотландських футболістів у червні буде втома після важкого сезону. Наші хлопці можуть навпаки вийти голодними до результату. Статися може все, що завгодно. Це лише два матчі. Я вірю у збірну України. Впевнений, що футболісти, які вийдуть на поле, будуть мати заобрійну мотивацію. Вони кістками ляжуть задля перемоги. Я дивлюсь з перспективою на стикові матчі.

— Як думаєте, Ракицький заслужив своїм вчинком виклику до збірної України?

— Я вважаю, що заслужив. У нього чітка позиція та історія. Він не тягнув і не чекав, чим все закінчиться, а в перший же день розірвав контракт с Зенітом і висловився про війну. Більшість почали висловлюватися після п’яти днів, а він не побоявся відразу все сказати. Так само, як і Воронін. Якщо Ракицький підходить по ігрових якостях Петракову, то звичайно він повинен бути в збірній.

ООН, ФІФА, НАТО — це консервативні, застарілі, геронтологічні організації

— Чому ФІФА не виключила Росію зі своєї організації?

— Знаєте, яка у ФІФА була мотивація?

— Яка?

— Вони сказали: «ООН же не виключило Росію, чому тоді ми повинні виключати». Я взагалі вважаю, що світ зараз повинен бути іншим. ООН, ФІФА, НАТО — це консервативно застарілі, геронтологічні організації. Повинен бути новий поділ світу і нові організації, які моментально реагують на події. А не так, що чиновники 30 років нічого не роблять, курять цигарки та їздять по конгресах.

— Яку альтернативу ви бачите ФІФА?

— Придумати альтернативу можна дуже швидко. Подивіться, Суперліга і досі воює з УЄФА. Я впевнений, що з часом вони доб’ються свого. Є молоді менеджери, які готові шукати нові рішення. А хто сидить у ФІФА? По-моєму, менше 60-ти років там нікого нема. Це люди, які вже влаштували своє життя і на все спокійно реагують. Шкода, що вони не дали можливість Павелку показати відеоролик зі злочинами російських окупантів. Вони боягузи, які знаходяться в комфортних умовах. Це їхня справа, а нам потрібно далі робити своє.

Ні разу такого не було, щоб Коломойський мені подзвонив і сказав: «Скажи в ефірі так, або зроби так»

— Хочу поговорити про Ігоря Коломойського. У 2014 році він був дуже активним у боротьбі за цілісність України, створював добробати. Чому він зараз публічно не висловився щодо війни?

— Це особиста справа кожної людини — висловлюватися публічно, чи ні. Наскільки я знаю, Коломойський знаходиться в Україні, так само як і Ринат Ахметов. Вони в тих містах, де були перед початком війни і не збираються нікуди переїжджати. А це вже позиція. Також вони суттєво допомагають українському народу й армії.

— Ви працюєте на каналі «2+2», що належить Коломойському. Як він ставиться до телеканалів, чи з’являється він там взагалі, чи втручається в роботу, чи дає якісь вказівки?

— Я можу говорити тільки за себе. Ні разу такого не було, щоб він мені подзвонив і сказав: «Скажи в ефірі так, або зроби так». Я завжди робив, як вважав за потрібне. Зараз я перебуваю в інформаційному просторі телемарафону. Ми завжди у прямому ефірі. Там ніяк не можна вплинути на дії журналістів.

Коломойський — дуже глибока та інтелектуальна людина з фантастичною пам’яттю. Він може цитувати цілі блоки фільмів та книжок. Спілкування з ним збагачує. Ігор Валерійович дуже добре розбирається в історії, політиці, економіці, спорті. Дуже цікава людина.

— Правда, що він тіньовій власник «Дніпра-1»?

— В мене немає доказів цьому. Наскільки я розумію, «Дніпро-1» — це Юрій Береза, і все.

— Нам треба чекати повернення Коломойського у великий футбол?

— Думаю, так. Він був на матчі «Динамо» — «Бенфіка» і дуже радів, коли Шапаренко забив гол. А коли взяття воріт скасували, то дуже засмутився. Він емоційно сприймає футбол, баскетбол. Для нього це вища точка задоволення.

— Яким ви бачите його повернення: «Дніпро-1», «Дніпро» або якийсь інший клуб?

— Зараз я не можу дати відповідь на це питання. Важко щось передбачити в тих умовах, у яких ми зараз перебуваємо. Чи повернуться футболісти, які залишились на зборах, до України, яке буде ставлення до власників клубів? Після війни на поверхню вилізе дуже багато історій: хто де був, що робив, допомагав, чи ні. Зараз не потрібно шукати зраду, треба сконцентруватись на тому, що є ворог, а вже потім розберемось.

Єдиний телепул? Прем’єр-ліга повинна сама займатись виробництвом ТВ-продукту

— Хочу зачепити тему єдиного телепулу.

— Я не думаю, що після війни буде актуальна ця тема. Вважаю, що буде зовсім інша позиція і сприйняття. Що, по-вашому, єдиний телепул?

— Медіаплатформа чи телеканал купляє права на трансляцію всіх матчів УПЛ, робить якісний продукт, продає його глядачам, а дохід ділить між усіма клубами.

— Приведу приклад. Всі клуби об’єдналися, але отримали лише одну пропозицію, телеканал готовий заплатити за весь телепул лише сто доларів. Звісно, його не продадуть за таку ціну, а більше немає ніяких пропозицій. Більшість неправильно розуміють поняття єдиного телепулу. Телепул створюється виключно для рекламодавців, щоб вони мали змогу викупити трансляцію всього чемпіонату, а не окремо клубів.

Також потрібно розуміти, куди розвивається телебачення, а воно розвивається зараз як платформа, наприклад, MEGOGO чи OllTV. Вони напряму пропонують глядачам свої послуги.

Тут потрібно дуже чітко працювати, щоб єдиний телепул був вигідний всім. Наскільки я знаю, існує варіант, щоб телепул був на різних платформах. Це також буде єдиний телепул, просто всі зароблені гроші йдуть в загальну касу і діляться між командами.

Якщо говорити про теперішній стан, то телепул і так був, всі матчі УПЛ транслювались. Єдина відмінність, що гроші йшли не в спільний кошик.

— Але УПЛ зараз активно просуває ідею єдиного телепулу якраз для того, щоб гроші йшли у спільну касу.

— Тут треба визначитися з головною метою: щоб гроші просто йшли в єдиний кошик, чи щоб клуби заробляли більше. Напевно, другий варіант. Хочу сказати, що «Динамо» і «Шахтар», підписуючи напряму контракти з телеканалами заробляли досить великі гроші. Інші клуби заробляли набагато менше. Відповідно меншим клубам це не подобалось, а великі клуби були задоволені. «Динамо» і «Шахтар» розуміють, якщо гроші підуть в єдиний кошик, то вони зароблятимуть менше. Тому Прем’єр-ліга повинна не тиснути на клуби, а знайти можливість задовольнити великі клуби і переконати їх, що вони будуть отримувати не менше.

— Сергій Мохник казав нам, що Ігор Суркіс готовий піти навіть на фінансові поступки заради єдиного телепулу.

— Це вже реальний крок вперед. Але потрібно розуміти наскільки серйозними будуть поступки. Якщо «Динамо» заробляло два мільйони, а зараз їм запропонують сто тисяч, навряд чи Суркіс погодиться.

Прем’єр-ліга говорила, що дуже легко зробить єдиний телепул і продасть його. А я не впевнений в цьому. Тут треба шукати компроміси між усіма сторонами.

— Який ви бачите вихід у цій ситуації?

— Я вважаю, що Прем’єр-ліга повинна сама займатись виробництвом ТБ-продукту, відкрити свою Pay-платформу і напряму продавати футбол глядачам. Тоді буде об’єктивна картина — скільки глядачів купить трансляцію, стільки клуби і зароблять. Прем’єр-лізі потрібно брати на себе відповідальність.

Для ТК «Футбол» і «2+2» з кожним роком стає все важче змагатись за телеправа на УПЛ. Це дотаційна історія. Наші телеканали не заробляють гроші на українському футболі.

Одна трансляція матчу УПЛ обходиться в середньому в десять тисяч доларів

— Наскільки реально зробити, щоб УПЛ займалась трансляцією матчів?

— Насамперед, це прогресивно і правильно. Зараз до цього приходить УЄФА, який буде відкривати свою Pay-платформу і не думати про те, щоб продавати трансляції на телеканали різних країн. З часом до цього прийдуть всі футбольні організації. Тоді Прем’єр-ліга буде зацікавлена в тому, щоб продукт був набагато якіснішим. Просто вони не хочуть цим займатись і брати на себе відповідальність, тому що це дуже складна історія.

А зараз Прем’єр-ліга віддала права на трансляції: ви там робіть з футболом що хочете, а нам віддайте гроші, ми візьмемо собі певний відсоток, а іншу суму поділимо між клубами. Ні! Для того щоб отримати гроші, ви повинні щось зробити. Попросіть кредити у Асоціації європейських ліг, я впевнений, що вони не відмовлять. У нас 16 клубів, за рік виходить 200 матчів. Одна трансляція матчу обходиться в середньому в десять тисяч доларів. Тож, щоб запустити цю історію, потрібно два мільйони доларів. І потихеньку продавайте глядачам, рекламуйте продукт, займайтесь маркетингом.

— А скільки об’єктивно коштує український футбол?

— Сказати, скільки людей готові заплатити хоча б сто гривень, щоб подивитись «Олександрія» — «Ворскла»? Це десь приблизно 30-40 тисяч. 100 тисяч — це вже фантастика. Помножте цю кількість на сто і ви дізнаєтесь суму за один матч.

— «2+2» планував брати участь у тендері єдиного телепулу, запропонованим УПЛ ще до війни?

— Наскільки я знаю, футбол підпадав у сферу інтересів групи каналів «1+1». Вони не відмовлялись від футболу і збирались його показувати. Думаю, що планували боротись у тендері.

— Де ви отримуєте більший кайф від роботи: на ТБ чи Ютубі?

— Мені було цікаво зайти на Ютуб, зрозуміти тамтешню аудиторію. Я однаково кайфую, працюючи і на ТБ, і на Ютубі.

— Де у вас вищий дохід?

— Він був приблизно однаковий, але зараз вже немає такого доходу, як до війни.

Я дивлюся нормально «Великий футбол», мене нічого не дратує

— Ви не думали якось змінити формат «Циганик LIVE», може запросити ще одного ведучого або в кожен випуск запрошувати людей зі світу футболу?

— Ми багато про що думали, але розпочалась війна і говорити про це вже немає сенсу. Давайте дочекаємось закінчення воєнних дій, подивимось, як буде розвиватись рекламний ринок, чи буде популярним футбол. Я впевнений, що після війни інтерес до футболу впаде і треба буде знову його підіймати.

— Як ви вибираєте питання для «Циганик LIVE», у прямому ефірі чи заздалегідь?

— Мені редактори підбирають питання, я навіть їх не дивлюсь. До ефіру я знаю тільки два питання, щоб було з чого стартувати, все решта — під час ефіру. «Циганик LIVE» — жива історія.

— Чи можете ви уявити себе в одній студії у програмі з Денисовим, Вацком та Леоненком?

— Легко. Не бачу в цьому ніякої проблеми. Я дружу з Денисовим 20 років, з Вацком — 25 років. Леоненка я також знаю багато років і вважаю його дуже сильним експертом. З Денисовим ми постійно зідзвонюємося, вітаємо один одного з днем народження. Нам є про що поговорити. Ми 20 років граємо в одній команді, травимо один одного.

— Тобто ви могли б піти працювати у програму «Великий футбол»?

— Ні, там є кому працювати (сміється).

— А якщо б вас запросили?

— Я готовий з ними легко працювати, але не обов’язково на «Великому футболі». Може, вони перейдуть на «2+2» (сміється, — авт.).

— Ви дивитесь «Великий футбол»?

— Так, іноді дивлюсь, але не кожної неділі. У нас, буває, співпадають ефіри. Але мені цікаво подивитися їхню програму. Також я дуже добре знаю Володю Крамара. Ми з ним дружимо з того часу, як я переїхав у Київ.

— Багато хто звинувачує експертів ТК «Футбол» в упередженості щодо «Динамо».

— Головне, що немає упередженості у коментаторів. Звинувачують, в основному, вболівальники киян. Я дивлюся нормально «Великий футбол», мене нічого не дратує.

Зеленський мені каже: «Я хотел домой поскорее, но ты так орешь, что я должен был дослушать эти 15 минут»

— Хотів ще спитати за Володимира Зеленського. Ви знайомі особисто із нашим президентом?

— Так, ще з часів моєї роботи на телеканалі «Інтер». Це був 2009 рік. Не можу сказати, що знаю його близько, я більше знайомий із Євгенієм Кошовим. Він вболівальник, дуже добре розбирається у футболі. Ми спілкувалися сьогодні зранку на «Сніданку з 1+1» (інтерв’ю записувалось 1 квітня — авт.).

— Розкажіть історію або розмову з Зеленським, що найбільш вам запам’яталася?

— На той момент він був головою правління групи, куди входив «Інтер». Пам’ятаю, я у студії коментував товариський матч збірної України зі Швейцарією у 2010 році. Ми тоді зіграли 2:2, голами відзначились Алієв і Коноплянка. Матч відбувався пізно, а студія на «Інтері», де я коментував, знаходилась на першому поверсі. Охоронці біля виходу дивилися цей поєдинок. А я ж дуже емоційно коментую, кричу: «Гоооооол! Алієв! Коноплянка!».

В цей час Зеленський якраз спускався зі свого офісу, щоб їхати додому. Краєм ока бачу, що він залишився біля охоронців і також дивиться футбол. До кінця матчу залишалось хвилин 15. А охоронці йому показують на мене, ось той коментатор матчу. Зеленський дочекався кінця гри, підійшов до мене і каже: «Я хотел домой поскорее, но ты так орешь, что я должен был дослушать эти 15 минут». Ми трохи поспілкувались, він віджартувався, сів у машину і поїхав додому.

Ця історія мені запам’яталась найбільше. Хочу сказати, що Зеленський — футбольна людина. На рівні вболівальника він добре розбирається у футболі. Знає команди, прізвища футболістів.

— Як вам його дії як президента під час війни?

— Він зробив те, що мав зробити, але й те, чого від нього ніхто не сподівався. Коли президент сказав, що залишається в Києві, то я зрозумів, що також нікуди звідси не поїду.

Бліц з Ігорем Цигаником

— Коломойський чи Ярославський?

— Коломойський.

— «Дніпро-1» чи «Металіст»?

— «Металіст».

— Суркіс чи Ахметов?

— Суркіс.

— Які Карпати справжні?

— 1963 року народження.

— Найкращий український коментатор?

— Назву двох. Джулай і Вацко.

— Ви більше дивитесь ТБ чи Ютуб?

— Ютуб.

— Найкращий український Ютуб-канал про футбол?

— Я дивлюсь «Football Hub», «Бомбардир», Вітю Вацка і «Трендець».

— Найкраща українська ТБ-програма про футбол?

— «Футбол від УТН».

— Топ-3 найталановитіших молодих футболістів України прямо зараз?

— Мудрик («Шахтар»), Назаренко («Дніпро-1»), Забарний («Динамо»).

— НАТО чи нейтральний статус?

— Той варіант, що пропонують зараз. Нейтральний статус з країнами-гарантами безпеки. Скажу чесно, я розчарувався в НАТО. Думаю, вони розпадуться з часом, як і ФІФА та ООН. Кожна війна дає людям можливість зрозуміти, які організації застаріли. А коли щось не працює, треба це відрізати і ставити нове. Не може Феррарі їздити на двигуні 73-го року виготовлення.

Андрей Пискун