Регистрация, после которой вы сможете:

Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог

Ставить прогнозы
и выигрывать

Быть участником
фан-зоны

Зарегистрироваться Это займет 30 секунд, мы проверяли
Вход

Динамівець Тарас Пінчук: «Алієв — нормальний пацан, Рома Зозуля — Людина з великої лiтери»

2022-04-08 18:17 32-річний Тарас Пінчук значну частину кар’єри провів у структурі київського «Динамо», навіть був у запасі на ... Динамівець Тарас Пінчук: «Алієв — нормальний пацан, Рома Зозуля — Людина з великої лiтери»

32-річний Тарас Пінчук значну частину кар’єри провів у структурі київського «Динамо», навіть був у запасі на офіційний матч «біло-синіх», проте реалізував себе в інших клубах: «Зірці», «Оболоні» та «Вересі». А з початком рашистської агресії став одним із тих, хто взяв зброю до рук і боронить Україну від нечисті.

Тарас Пінчук із сином

«У Бучі поруч з будинком мами розташована вулиця смерті»

— Чергування минуло спокійно, все гаразд. Зараз перебуваю у Вінницькій області.

У який момент вирішили приєднатися до лав Збройних Сил України?

— Коли все це розпочалося у нашій країні, ми перебували на зборах у Туреччині. Мої мама та брат мешкають в Бучі, яку окупували загарбники. Як тільки ми прилетіли в Україну, я постановив собі, що піду воювати. Але сильно переживав, щоб про це ніхто не дізнався. Якщо б цей факт став відомим, то мами і брата уже б не було на цьому світі. До ЗСУ я приєднався незадовго до звільнення Київської області.

Ваші рідні з Бучі не виїжджали?

— Так, увесь час просиділи там без води, електрики і газу. Їм просто пощастило — навіть будинок залишився неушкодженим. Це справжнє чудо. Поруч з ними розташована вулиця Кірова, це вулиця смерті. Мама з братом перебували на відстані 60 метрів від цього жахіття. Я не знаю, як їм вдалося вціліти. Просто диво.

У Бучі ви бували неодноразово?

— Це рідні для мене краї, я безліч разів проїжджав цими дорогами — від Академмістечка через Ірпінь на Бучу. Спостерігати за тим, у що перетворилися ці місця — найстрашніше, адже я неодноразово їздив там на велосипеді та автомобілі. Уявити не міг, що таке може трапитися. Не знаю, коли туди потраплю, але хотів би бути саме там. Мені здається, що на Київщині я був би кориснішим, адже я місцевий. Зрештою, час покаже.

«Лягаєш спати футболістом, а прокидаєшся новою людиною»

Чому ви зважилися на вступ до лав ЗСУ?

— Це мій громадянський обов’язок. Я люблю свою країну, хочу, щоб тут жили мої діти. Можливо, у мене немає особливих військових навичок, але всьому можна навчитися, якщо захотіти.

Ваша дружина та маленький син підтримали вас?

— Лілія спершу була шокована, але цілком схвалює мій вибір. Синові невдовзі виповниться 7 років — він ще не все розуміє. Син просто переживає, щоб зі мною нічого не трапилося, але також підтримує моє рішення.

Пригадайте, будь ласка, момент, коли усе розпочалося. Для футболістів збори — суцільний День бабака. На 24 лютого у вас теж були заплановані тренування?

— Так, ми отримували пристойні навантаження. Зранку почали читати новини, потім зустрілися колективом на зібранні. Спочатку ніхто не вірив, всі перебували у шоковому стані. А потім почали повертатися до жахливої реальності. Лягаєш спати футболістом, а прокидаєшся новою людиною. Я вирішив ще тоді, що візьму зброю до рук. Кожен робить свій вибір — я нікого не засуджую.

Клуб запропонував футболістам повернутися в Україну?

— Ми підготували два списки: в одному ті, хто повертаються, в іншому — ті, хто залишаються за кордоном. Усі дорослі люди, ніхто нікого не змушував. Деякі мої партнери теж хотіли піти у ЗСУ, але в кожного різні обставини.

Коли про ваш вчинок дізналися у команді?

— Мабуть, лише після того, як моя дружина опублікувала пост у соцмережах. Мені було соромно публічно оголошувати про збір коштів. Натомість люди казали, що не варто через це перейматися. На амуніцію грошей має вистачити, якщо буде надлишок — передам на потреби Збройних Сил.

«Така ціна свободи — треба йти до кінця і відрізати цю пуповину»

Ви є корінним киянином. Що відчували, коли бачили російські танки на мирних вулицях рідного міста?

— Спочатку дивився на усе це, як на фільм. Знаєте, як по телевізору. Думав собі — та ні, це неправда, не може такого бути. Це не в нас... Згодом повертався до реальності. Остаточно це відбулося, коли прилетів додому. Ти бачиш людей, які втікають з країни, багато переляканих людей на митниці. Усе було написано на їхніх обличчях.

Боронити землю зі зброєю в руках можуть лише хоробрі люди. Проте відчуття страху теж виникає?

— Страх завжди присутній. Навіть у дитинстві на контрольній роботі, якщо чогось не знаєш. Тут те саме, просто об’єм страху більший. Я не на передовій, але це може трапитися будь-якої миті. Якщо людина нічого не боїться, це дуже погано. Ти переживаєш, отже, ти живеш. Але я впевнений у своїх силах, у наших силах, у перемозі України. Така ціна свободи — треба йти до кінця і відрізати цю пуповину. Нехай і великою ціною.

Колеги по службі знають про вашу професію у мирному житті?

— Так, знають прекрасно. «Лівий берег» — доволі вікова команда, а тут ще більше (усміхається). Я вже звик навіть. Поруч хлопці віком під 60 років, але ми на «ти» спілкуємося. Атмосфера чудова, як у нашій футбольній команді. З цими людьми навіть не відчуваєш, що у країні зараз таке відбувається.

«Алієв показав, яким він є насправді»

Одне з найбільш яскравих відкриттів цієї війни вчинок Олександра Алієва. Ви здивувалися його вступу до територіальної оборони Києва?

— Саня — нормальний пацан, хоч і зі специфічним характером. Він завжди відстоював свою точку зору, молодець. Алієв зробив правильний вибір, він демонструє своїм прикладом. Нехай у нього щось раніше могло не вдаватися, але тут Сашко показав себе, яким він є насправді.

У «Динамо» ви грали разом із Романом Зозулею, символом патріотизму в українському футболі.

— Рому я знаю з дитинства. Недавно з ним спілкувався. Це Людина з великої букви. Якщо ж вести мову про його ставлення до України, то це взагалі... Навіть до 2014-го Батьківщина для Роми означала дуже багато. Потім він почав відкривати фонди, зараз віддає багато своїх коштів і бореться за Україну.

Ще один ваш екс-партнер, який воює на своєму фронті Андрій Ярмоленко.

— Ярмолу я знав не так добре, як Зозулю, однак він теж молодець. В Андрія був непростий період в клубі, та він знайшов у собі сили не лише грати, а й робити дуже багато корисного для України. Ярмоленко — людина такого масштабу, що з нього беруть приклад і до нього прислуховуються.

В основі «Динамо» ви тренувалися під керівництвом Юрія Сьоміна. У вас жевріла якась надія, що російський тренер висловить власну позицію і засудить злочинні дії своєї армії в Україні?

— Це не моя компетенція. Не знаю добре цю людину, щоб казати щось про неї. Ви ж бачите, що російські спортсмени... Я навіть не хочу про них говорити і про цю націю загалом. Бо не дуже хороші слова лізуть в голову.

Інший ваш екс-тренер Юрій Вірт відзначився особливим вчинком, коли виставив свою медаль переможця Кубка УЄФА на аукціон.

— Я не здивувався цьому вчинку. Це людина-патріот. У Вереса шалені вболівальники, величезні патріоти. Юрій Миколайович завжди і у всьому їх підтримує. У Рівному взагалі 99,99% людей, які готові віддати усе за нашу Україну. І Вірт один із них.

«Нас нереально зламати. Ні танками, ні «градами», ні ракетами»

Наприкінці квітня вам виповниться 33. За Лівий берег ви встигли зіграти на аматорському рівні, а першу частину дебютного професіонального сезону ваша команда провела чудово і має шанси на вихід у першу лігу. Мріяли про те, щоб знову зіграти у другому дивізіоні?

— Ми спокійно починали сезон, не концентрувалися на високих завданнях. Потім набрали хід, хоч і наприкінці року трішки змазали. Шанси все одно залишалися прекрасні. Ви самі розумієте — починали збори з думками про першу лігу, а передчасно закінчили з думками про перемогу. І це я кажу не про футбол. Важливо зберегти людські життя і почати відбудову країни. Відверто кажучи, думки про футбол і вихід у першу лігу з кожним днем віддаляються.

Усі ми знали, якою силою та незламністю володіють українці. Та все ж за минулі півтора місяці ви дивувалися вчинкам земляків?

— Я й іншого не очікував від нашої нації. У нас дійсно народ, нація, яку нереально зламати. Ні танками, ні «градами», ні ракетами. Наші люди дуже класні. Ця ситуація нас об’єднала. Люди усе віддають, останню сорочку. А волонтери — узагалі боги. Вони все привозять, усе дістають. Звідки? Ніхто не знає. Ворог перемогти нас не зможе. Просто він ще не розуміє цього. І нам доведеться це йому довести.

Любомир Кузьмяк

Реквізити для допомоги Тарасу Пінчуку:

5375 4114 0705 4217 Лілія Пінчук

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости

RSS
Новости
Loading...
Пополнение счета
1
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
2
Закрыть