Що робити з Ярославом Ракицьким?

25 лютого, наступного дня після масованого нападу Росії на Україну, Ярослав Ракицький не потрапив до заявки на матч Ліги Європи між «Бетісом» та «Зенітом». Через кілька днів захисник розірвав контракт із російським клубом.

Ракицький мав неоднозначну репутацію в Україні. Його не любили за небажання співати Гімн. Вважали прихильником сепаратистських ідей на Донбасі, хоча сам Ярік ніколи нічого політичного не говорив.

Він був символом «Шахтаря». Якби не конфлікт із тодішнім тренером Паулу Фонсекою, то мав би всі шанси досі захищати кольори донецької команди. Поки бігав в УПЛ, був одним із лідерів національної команди. Брав участь у Євро-2012 та Євро-2016. Зате після переїзду в «Зеніт» Ракицький, що логічно, втратив можливість грати за збірну України, а всі його невдалі виступи в новому клубі набирали багато радісних лайків.

У поточному сезоні справи Ракицького у Пітері йшли не кращим чином. З літа циркулювали чутки, що він не отримає новий контракт або й покине клуб. Вже називали потенційних кандидатів на заміну українському футболісту. Через вік Ярослав суттєво втратив у швидкості та різкості. Програний домашній матч проти «Бетіса» багато в чому на совісті саме Ракицького. Від двох до трьох результативних помилок у його пасиві. Поповзли чутки, що Рак може перейти до «Рубіна» чи «Спартака».

Все змінила війна. Ракицький дійсно пішов. Зайняв свою позицію відразу після початку Росією воєнних дій у сусідній країні. У Ярослава залишався контракт із чемпіоном РПЛ до літа. За повідомленнями ЗМІ, у Пітері він отримував близько 2,5 млн євро за рік. Тобто, майже від половини цієї суми відмовився. Коли тобі вже 32 роки, ти розумієш, що кожен сезон може стати останнім. Тож гроші явно не будуть зайвими.

Якби не було війни, Ракицький точно не отримав би нову угоду із «Зенітом». Матчі єврокубків показали всю слабкість гри росіян на серйозному рівні. А після вторгнення Рак міг би стати таким собі «політичним символом», який заперечує поняття війни, не коментує напад на Україну і просто заробляє свої гроші. Щоб склалося враження, що не всі українці засуджують початок воєнних дій росіян. На жаль, тут є свої приклади — волинянин Тимощук та уродженець Волновахи Ордець.

Як виявилося, Ракицький асоціює себе з Україною. Він розірвав контракт відразу після початку війни, коли ще було незрозуміло, чи наша держава вистоїть взагалі. Зрозуміло, що при будь-яких варіантах дороги назад у російський футбол для Ракицького вже не було. Пішов у нікуди. Враховуючи вік та ігрові проблеми, «світили» турецькі чи грецькі клуби зі суттєвим зменшенням зарплатні.

Для того, щоб добре влаштуватися десь у Європі, потрібно мати хороше агентське лобі, якого у Ярослава ніколи не було. Із «Шахтаря» він поїхав не в Європу, а тільки в РПЛ. Хоча за потенціалом — це дуже сильний та сучасний захисник, який міг грати у провідних лігах світу. Тепер Ярік із «Шахтарем» — у найскрутніший період для клубу проводить серію товариських матчів. У час, коли розбіглися легіонери, Ракицький погодився грати за рідний клуб безкоштовно.

Кожна людина може помилятися, може змінювати погляди з віком. Важливо, що у кризовий момент вона проявила свою позицію. Ракицький прокричав своїм вчинком на всю Росію, що він не підтримує дії рашистської влади. Прес-служба Зеніта намагалася знайти пояснення, вигадувала якісь історії про сімейні проблеми і т. д., але насправді всі знають та розуміють, чому пішов Рак. Якщо після переїзду в РПЛ для мене Ракицький був футболістом з України, то після 24 лютого він став українським футболістом у повному значенні цього слова.

Чи потрібно повертати в збірну України?

Я вважаю, що це питання закрите. Збірна вже навчилася жити і грати без Ракицького. У команді сформувалися нові лідери, завершується зміна поколінь. Остаточно відходить плеяда футболістів, народжених у 1989/1990 роках, які були кістяком націоналки у 3-4 відборах.

На цій позиції є Микола Матвієнко. Він — один із провідних гравців «Шахтаря». До нього проявляли інтерес італійські та англійські клуби. Головне — він швидший та різкіший за Ракицького. При тому, що має вже доволі серйозний досвід. Якщо порівнювати Ракицького та Матвієнка на позиції лівого центрального захисника, то повну перевагу має уродженець Криму.

У «Динамо» здобуває ігрову практику Олександр Сирота. Поки це більше гравець «молодіжки», але його прогрес та розвиток можливі. Луческу на цій позиції награвав Попова. Зараз Денис уже відновився від травми, тому може скласти пару у центрі оборони із Забарним або Кривцовим. Ні для кількості, ні для якості Ракицький збірній України не потрібен. Його могла б врятувати хіба що тренерська філософія, коли наставник підбирає гравців під певне бачення гри.

Петраков дотримується принципів простоти в оборонних діях. Є Маліновський, Зінченко, Шапаренко, які беруть на себе початок атак та, відповідно, відходять за м’ячем на власну половину поля. У команді — багато молодих гравців. Вони вже стають лідерами, беруть відповідальність на себе. Дуже важливо не перешкоджати розвитку їхніх лідерських якостей. Тут Ракицький точно буде зайвим.

Ідеальний для «Шахтаря»

У плані клубу все набагато зрозуміліше. Ракицький — ідеальна опція для «Шахтаря». Донецька команда буде змушена робити ставку на українізацію, відмовляючись від легіонерів. Політичні та економічні обставини не дозволятимуть купувати нових гравців. Щоб утримати клуб на плаву, належить продавати навіть наявних зірок, бо вони мають завелику зарплату. Курс — на власну молодь.

Я не бачу тут проблеми. Цікавий юнацький склад «Шахтаря», де 3-4 футболісти здатні заграти у першій команді. У системі перебувають таланти, які в оренді — Сікан, Криськів. Плюс — майже вся орендована команда «Маріуполя». Де Дзербі допускав частину молоді — Бондаренка, Судакова, Мудрика. Цій молоді потрібні харизматичні дядьки, які дозволять тримати рівень команди. Кривцов грав уже не так часто. У Степаненка теж свої проблеми із коліном. Тому вкрай потрібен досвідчений виконавець. Не забуваймо, що Ракицький для «Шахтаря» — не чужа людина.

Я вже писав вище, що Ярік серйозно здав в ігровій формі. На рівні єврокубків все було погано. Але повоєнний рівень українського футболу дозволятиме Ярославу триматися доволі впевнено. Зрозуміло, що загальна сила ліги впаде. Рак зможе побігати на досвіді ще 3-4 сезони.

Позиція центрального захисника є проблемною для «Шахтаря». Марлон особливо не підсилив. Незрозуміло, чи захоче бразилець залишатися в команді, особливо якщо піде Де Дзербі. Сам клуб продаватиме гравців, щоб фінансово не впасти. Матвієнком цікавилися ряд команд Серії А та АПЛ. У Кривцова проблем зі здоров’ям стає тільки більше. Бондар продовжує результативно помилятися. Тож для «гірників» камбек Ракицького буде корисним в усіх сенсах. Сам футболіст повернеться у рідний клуб, рідну країну. Це набагато краще, ніж якісь незрозумілі та далекі команди з Туреччини чи Греції.

Сергій Тищенко