Тренер дитячої футбольної команди з Херсоншини розповів про життя регіону в окупації. Ім’я та прізвище наставника UA-Футбол не називає, враховуючи триваючі репресії в регіоні, але відразу ж після після перемоги українських сил на півдні обіцяє підписати матеріал.
— Ми не чекали війни. Ми були на карантині, а 24 лютого планували вийти на перше тренування після нього. Але вранці прокинулися від вибуху: прилетіло на аеродром «Чорнобаївка». Вийшов на вулицю, побачив, що все горить, валить чорний дим. Паніка була спочатку. У жінок особливо. Було незрозуміло, що далі, як воно буде. Багато хто з Херсона почав виїжджати у приватні будинки, в села.
У нас теж були думки їхати. Але куди їхати? На скільки? Та й небезпечно було. Плюс немає транспорту. Це треба шукати машину, людей. А зараз вже небезпечно виїжджати.
Стрілянина йде постійно. У нас сьогодні цілий день виходи і прильоти — ми вже орієнтуємося, де вихід або приліт, та приблизно з чого стріляють. Кожен день бухають. І багато.
Бойові дії стоять на місці. Уже десь місяць-півтора. Росіяни продовжують спроби прорватися на Олександрівку в бік Миколаєва, але, наскільки я розумію, безуспішно. Пару днів тому їм нормально так дали по зубах в районі Чорнобаївки-Киселівки. Тому трошки вщухло. А сьогодні знову відновилося: тривають обстріли. І, мабуть, щось важке летить в бік Миколаєва, Одеси.
Спочатку всі спускалися в підвали. Страшно було. Але зараз ми розуміємо, що наші хлопці із ЗСУ по нам стріляти не будуть. Ми, скажімо так, в тилу ворога і сидимо по домівках.
Перед Херсоном поставили блок-пост. Перевіряють в основному чоловіків: паспорт, можуть телефон. Спочатку роздягали, татуювання дивилися, атошників шукали. Зараз, буває, ставлять прямо в якомусь селі блок-пост і перевіряють машини, велосипедистів зупиняють, дивляться документи. У них все під настрій: є настрій — можуть пропустити, а якщо немає, то починається шмон. Росіян багато.
Про «референдум» я нічого не чув. І скільки знайомих, ні у кого паспортні дані не переписували. Чутки, зрозуміло, ходять і про референдум, і лякають мобілізацією чоловіків. Але тут абсолютно всі проукраїнські, і навряд чи у них щось вийде. А якщо і так, то чисто для їхньої картинки: зберуть групу акторів. Не більше.
У нас телебачення російське. Десь через тиждень після окупації вони наш сигнал перекрили і увімкнули свої російські канали. Але їх ніхто не дивиться. У мене телевізор навіть з розетки вимкнений. Є інтернет-телебачення, де працюють українські канали. Люди отримують інформацію в основному через інтернет.
Слава Богу, світло, газ, вода є. Спочатку були зі світлом перебої. Ті села, де продовжуються бойові дії — Олександрівка, Станіслав, Широка Балка, Киселівка — там взагалі катастрофа. Там по два місяці люди живуть в пеклі.
Продукти… Я б не сказав, що їх багато. У нас організувався ринок немов з 90-х: люди на машинах забирають залишки — я так розумію, це ті товари, які ще на херсонських базах залишилися — і привозять на продаж. М’ясо і сало по 250-260 грн. Півторалітрова пляшка мінералки коштувала 10-12 грн, зараз — 40. Дуже дорого все. Ковбаса, крупи. Правда, цукор і борошно трохи впали в ціні. Але зараз овочі можна купити: огірки, редис, капуста молода — з Великих Копанів [один з найбільших овочевих ринків в Україні] підвезення є. Є товари і з Криму, але їх небагато.
Занять зараз немає ніяких. Кожен намагається засадити городи, в кого вони є. Ніхто не знає, наскільки все затягнеться. Всі садять картоплю, перець, баклажани. Щоб на зиму було побільше провізії і можна було щось закатати. Друге заняття — це пошук їжі. Є заміновані поля. В тій стороні, де йдуть бойові дії. Думаю, там мінують в селах. Ми, зрозуміло, туди не їздимо, тому що небезпечно.
Один час неможливо було з області вибратися. Потім з’явилася дорога в напрямку Кривого Рогу. Говорили, що спочатку випускали, потім ні, але зараз начебто одна дорога в цьому напрямку ще залишилася. Ходили чутки, що є перевізники, які забирають в основному жінок з дітьми і за певну суму пропонують вивезти. Але, знову ж таки, немає гарантій, що ти виїдеш: можуть розвернути. Наприклад, мій сусід два рази намагався виїхати: з ранку виїжджав, до вечора повертався. Каже: «Не пускають». Розгортають колони і не випускають. Раніше можна було виїжджати в миколаївському напрямку, і багато цим користувалися. Зараз, кажуть, там вже все закрито і заміновано. Нещодавно люди намагалися евакуюватися, і всю колону розстріляли.
Депресивненько тут. Два місяці люди просто вже чекають кінця, чекають ЗСУ. 27 квітня люди в Херсоні провели черговий мирний мітинг. Але дуже багато виїхало. Спочатку багато людей на мітинги приходило, зараз набагато менше. Але виходять на мітинги. Весь Херсон проукраїнський. Може, десь є зрадники, які топлять за рускій мір, але їх мало і вони бояться виходити і ніяк себе не виявляють.
Коли закінчиться війна? Хотілося б, щоб вже до кінця літа був якийсь перелом у війні. А може і до кінця цього року.
Олександр Риженко