Сергій Стороженко: Я не впевнений, що новий чемпіонат України взагалі відбудеться. Моя думка: його і починати не варто"

Заступник голови наглядової ради харківськоїМеталіста 1925 Сергій Стороженко розповів, що думає про перспективи нового футбольного сезону в Україні.

«У Харкові дуже неспокійно, але ми розуміли, що відбувається і що може статися, тому ми тут»

— Сергій Михайлович, з перших днів повномасштабного вторгнення російських окупантів ви перебуваєте в Харкові, хоча багато його мешканців залишили місто. Чому ви вирішили залишитися?

— Тому що я тут провів все своє життя. Тут мої діти, онуки, тут на кладовищі мої батьки. І готовий захищати своє місто.

— Це правда, що у лютому ви спробували записатися в територіальну оборону?

— Була справа. Молоді хлопці сміються з цього, але нічого — ми знайшли інший спосіб, як допомогти рідному місту і як його захистити.

— Чим займаєтесь, якщо не секрет?

— Я не хотів би вдаватися в деталі, бо вони конфіденційні. Можу лише сказати, що я постійно підтримую зв’язок з тими, хто потребує оцінки, порад, прогнозів і так далі.

— Ваша родина теж у Харкові?

— Так. Нині ось поруч дружина та син. У Харкові дуже неспокійно, але ми розуміли, що відбувається і що може статися, тому ми тут.

— Що для вас було найстрашнішим за ці чотири місяці?

— По-перше — несподіванка, а по-друге — злість і ненависть, яку виявляє агресор. На днях ракета потрапила до близького мені педагогічного університету. Я дружив з його колишнім ректором і професорсько-викладацьким складом.

І, до речі, «Металіст 1925», коли трохи став на ноги, тренувався на полях педуніверситету. Дуже боляче дивитись на це. І взагалі, коли їдеш містом, серце кров’ю обливається. Справжнісінькі фашисти.

«Треба вийти і чесно сказати, що проведення чемпіонату в умовах, що склалися, неможливе»

— Якщо мова зайшла про «Металіст 1925», ви зараз берете якусь участь у його житті?

— Пасивне, оскільки я вважаю, що зараз головне — оборона міста і боротьба з агресором. У клубі є люди, які ним займаються. Важко, звичайно, тому що дуже складно витримати такі два удари. Я маю на увазі пандемію і війну. А до цього ще були нападки на головних спонсорів з метою підриву їхнього економічного благополуччя. Це було і є.

— Хто стояв за цими нападками?

— Я не хотів би називати якісь імена і вдаватися в якісь деталі. Харків’яни всі знають і розуміють. У будь-якому випадку «Металіст 1925» тримається на плаву, хоча це дається непросто. Просіла економіка в державі, просіла і економіка у футболі. Мінімум — на 30%.

— У обставинах, що склалися, які завдання стоятимуть перед командою в новому сезоні?

— Коли клуб був ще в першій лізі, я говорив про те, що буду задоволений, якщо команда буде в десятці найкращих в УПЛ. Тоді деякі особливо обдаровані особи образилися на мене настільки, що попросили на цю тему більше не висловлюватися.

В результаті команда завершила дебютний чемпіонат на десятому місці, так що з такими людьми мені спілкуватися нецікаво. А зараз я не впевнений, що чемпіонат взагалі відбудеться, буде дограний і проведений. Моя думка, що його і починати не варто.

— Ви маєте на увазі безпеку учасників?

— Звісно. Ворог настільки цинічний і злісний, що обов’язково завдасть удару під час матчу. Я вважаю, не можна ризикувати спортсменами, тренерами, адміністративно-технічним персоналом, арбітрами та офіційними особами.

— Варіант проведення турніру за межею ви не розглядаєте?

— Це дуже складне питання. Звичайно, можна було попросити братні федерації Румунії, Польщі, Словаки чи Словенії організувати для нас окрему лігу, але про це, на жаль, ніхто не говорить.

— Як ви бачите?

— Щоб місцеві федерації обслуговували та підтримували турнір, у якому виступатимуть лише українські клуби. Цей варіант, як я сказав, не обговорюється. Грати в Україні — великий ризик і велика відповідальність. Мені складно зрозуміти той оптимізм, який із цього приводу випромінюють деякі функціонери.

Небезпека колосальна, де ні проводився матч. У Львові, Ужгороді не має ніякого значення. Агресор дістає ракетами і з Чорного моря, і з Каспію, і з прикордонних областей. Хто відповість за життя людей? Ніхто. Виходить колективна безвідповідальність.

Треба вийти і чесно сказати, що проведення чемпіонату в умовах, що склалися, неможливе. Коли весь світ відмовився від співробітництва з РФ, а спортсмени і клуби відсторонені від всіх змагань, то агресор, безсумнівно, захоче виключити з цього процесу і нас, але вже фізично.

«Професійний футбол в Україні на межі загибелі. На відновлення потрібно чотири-п’ять років»

— Що буде з нинішнім поколінням футболістів, якщо футболу в нашій країні не буде? Ми не ризикуємо його втратити?

— Звичайно, ризикуємо, але розставимо пріоритети. Що важливіше: професія чи життя? Це питання життя і смерті. Щодо професійного футболу в Україні, то він, на жаль, на межі загибелі.

— У такому разі, скільки часу йому знадобиться, щоб прийти в себе?

— Якщо чемпіонат не проводитиметься хоча б один рік, то знадобиться чотири або п’ять років. Мають підрости 15-17-річні хлопці, які закінчуватимуть футбольні академії вже у мирний час. Процес припливу легіонерів теж не розпочнеться без мирних гарантій.

З іншого боку, коли закінчилася Друга світова війна, то в 1946 році у нас вже розігрувався чемпіонат.

— Якщо все-таки чемпіонат відбудеться, хто буде його фаворитами та аутсайдерами?

—Трудно сказати, бо у команд ще є більше місяця на підготовку. Треба побачити, що сьогодні являють собою «Шахтар», «Дніпро-1», «Зоря» та «Ворскла».

Подивився контрольну гру «Динамо» з Янг Бойз, залишився незадоволений. Ми розуміємо, що підготовка тільки починається і хлопці додадуть. Фаворити, думаю, будуть ті ж.

Найскладніше буде новачкам («Металісту» та «Кривбасу»). «Колосу», «Олександрії», «Металісту 1925». «Проходжу» і в попередніх сезонах не було легко. Хто тренуватиметься вдома, на своїй базі, тим буде трохи легше.

— Зараз активно обговорюється варіант про тимчасовий переїзд у Дніпро Краснікова, Кучера та ряду легіонерів «Металіста». Що думаєте з цього приводу?

— Ви мене пробачте, але ми не знаємо, правда це чи ні, а вже намагаємося коментувати і обговорювати. Давайте отримаємо точну інформацію, а потім думатимемо, як це оцінювати. Зараз не готовий щось сказати на цей рахунок.

— «Металіст» Ярославського — теж не чужий для вас клуб. Як виглядає його майбутнє з огляду на те, що Олександр Владиленович трохи відійшов від футбольних справ?

— Все це на рівні пліток, тому мені теж не хотілося б це коментувати. Як буде, побачимо вже за кілька тижнів.

«Смішно чути про тому, Харків купив у Дніпра право проведення матчів Євро-2012»

— Як людина, яка багато років входила в керівництво нашого футболу, як ви оцінюєте діяльність нинішньої УАФ?

— Є нові цікаві програми, є дуже багато позитиву. Я не вникаю в їх діяльність, тому що зараз зайнятий зовсім іншими речами, але, мені здається, все на своїх місцях.

— Якщо згадувати роки вашої роботи у ФФУ, що ви б назвали найбільшим досягненням?

— Те, що ми притягнули в Україну Євро-2012 і ретельно підготували країну до проведення чемпіонату Європи. Нині вже всі забули про це, але завдяки Євро-2012 у нас з’явилися нові стадіони, аеропорти, готелі, дороги, медичні установи, соціальна інфраструктура.

Це була величезна праця українського народу, яка напружилася, щоб усе це зробити. Наша федерація все це курирувала разом із представниками органів центральної та місцевої влади. Результат цієї роботи був чудовим. Він перевершив не тільки наші очікування, а й очікування УЄФА.

У тому ж Харкові на кілька тижнів жили сім з половиною тисяч вболівальників з Нідерландів. Ми віддали їм у розпорядження цілий острів на Журавлівському Гідропарку і вони звідти на кожну гру йшли пішки, влаштовуючи незабутні паради. Усі були задоволені та щасливі.

— Крім Києва, Донецька, Львова та Харкова, на проведення турніру претендували Дніпро та Одеса. З чуток, Харків в підсумку посів місце Дніпра. Це правда?

—Дніпро не зміг подолати серйозних протиріч усередині регіону. Між міською, обласною владою та бізнесом. Вони не могли визначитися, що робити з аеропортом, наприклад. Там було шість чи сім власників. Було дуже багато проблем. До тих термінів, які встановив УЄФА, тобто за два роки до турніру, вони не встигали підготуватися.

У представників УЄФА був певний чек-лист, у якому відзначалися плюси та мінуси. У випадку з Дніпром плюс можна було поставити тільки красивій річці. Дорог немає, стадіон не вміщував необхідного мінімуму і так далі.

— Тобто можна сказати, що Харків виявився більш дисциплінованим і отримав право проведення Євро-2012 у чесній боротьбі?

— Так. Харків був дуже мобільним. Усі, хто був причетний до підготовки міста, активно працювали. Губернатор працював в уряді, я працював з членами виконкому УЄФА, брав активну участь у цьому процесі Олександр Ярославський.

— Інформація про те, що Харків нібито купив у Дніпра право проведення турніру, не більше ніж чутки?

— Про що ви розмовляєте! Це навіть кумедно слухати. Платіні дуже сподобалася Одеса, і він хотів, щоб матчі чемпіонату проходили біля моря, але, коли він приїхав до Харкова і побачив, якими темпами йде будівництво і підготовка, йому нічого не залишалося, як зробити вибір на користь нашого міста.

«Пишу вірші по ночами. Вікно відчинене — пегас залетів»

— На своїй сторінці у Facebook ви періодично публікуєте вірші власного твору. Вони бувають і українською, і російською мовою, але незмінно про війну. Як приходить натхнення?

— Це наслідок емоційного підйому. Як правило, це відбувається вночі. Як я жартую з друзями, виявилося вікно відчинене, і пегас залетів.

Один футбольний оглядач назвав «Металіст 1925» незрозумілим клубом, у якому всі знають лише Стороженко, який пише «віршіки». Спочатку хотів йому зателефонувати, але друзі та засновники клубу порадили не звертати уваги на дурників.

—Пробували видавати свої твори?

— Вірші — ні. Років чотири тому я видав велику книгу художніх мемуарів під назвою «Пройти свій шлях». Я видав її обмеженим тиражем, який розлетівся дуже швидко. Вона продавалася за символічні 100 гривень, але не для того, щоб відбити витрати на їїдрук, а щоб трохи дисциплінувати читача.

— Немає сумнівів, що рано чи пізно Україна переможе. На ваш погляд, коли закінчиться війна?

— Це дуже складне питання, бо попереду дуже багато горя, крові, сліз, розчарувань. Але перемога буде, безперечно, за державою Україна та за українським народом. Я обережний оптиміст, тому розраховую, що це буде до наступної весни.

Артем ВОЙЦЕХОВСЬКИЙ