Олександр Сопко: «Бенфіка» показала реальний рівень нинішнього «Динамо» та падіння у прірву всього нашого футболу»

Футбольний експерт Олександр Сопко проаналізував матч-відповідь плей-офф раунду кваліфікації Ліги чемпіонів між португальською «Бенфікою» та київським «Динамо» (3:0), який відбувся вчора в Лісабоні.

— Чуда не сталося, але, на ваш погляд, чи все зробило в цій грі «Динамо» для того, щоб результат був трохи іншим?

— Протягом усіх зіграних цього літа кваліфікаційних ігор я не побачив того потенціалу і рівня «Динамо», щоб можна було сказати, що сьогодні вони зіграли погано, могли краще, просто не реалізували свої можливості, щось не пішло, не налаштувалися і так далі. На сьогоднішній день це реальний рівень «Динамо», команда зараз не в стані тягатися з топ-клубами.

Найбільше пригнічує те, що з тією ж «Бенфікою» ще минулого року ми грали впевненіше, з якимись контршансами, чого і близько не було зараз. За рік якась деградація «Динамо», але відбулася. Не думаю, що «Бенфіка» за цей час так зросла у своїй майстерності.

— Але минулого року ми грали в інший час, коли ще не було війни і всіх пов’язаних з нею проблем, у тому числі і тих, які торкнулися футболу. Чи події останніх місяців не можуть бути однозначним виправданням для динамівців?

— Війна, звичайно, втрутилася в розвиток клубу, позбавила практики гравців, можливості додаткової комплектації, посилення конкуренції. Видно, що Мірча Луческу обмежений у можливостях, пов’язаних з футболістами. Та і взагалі, як я вже зазначав раніше, є відчуття, що головний тренер з нинішнім складом уперся в стелю, він не може запропонувати ні нових ідей, ні нових принципів гри освоювати з цим складом. Він як тренер від цього і страждає.

Друге — самі футболісти, передусім системоутворюючі, навколо яких має вибудовуватися гра, вони, на жаль, зупинилися, як я вважаю, у зростанні. Це, в першу чергу, гравці, яких ми ще 2-3 роки тому вважали перспективними з позиції прояву себе на Заході.

Насамперед, йдеться про Циганкова, Буяльського, Шепєлєва. Відчуття, що вони вперлися в стелю і вже зовсім не можуть розвиватися, у них немає для цього ресурсу. Єдині, хто ще, на мій погляд, можуть додати — це Бущан, Забарний і, можливо, Шапаренко. Решта в плані розвитку вже нічого не можуть дати «Динамо».

Звідси і обмеженість Луческу в тактиці — гра, в основному, від оборони, з прицілом на контратаку, на спробах зловити суперника на помилці. Але не більше. Позиційних атак, потужного пресингу, агресії— всього цього немає, гравці в цих компонентах поступаються за всіма статтями. І ми зараз побачили, як команда, яка навіть не топ, але якась десь під такими в Європі перебуває — вона настільки яскраво показала реальний рівень нинішнього «Динамо», що на десь дуже важко дивитися, навіть проти такого колективу у киян не було абсолютно ніяких контршансів.

У цій ситуації, на жаль, доводиться усвідомлювати, що це падіння в прірву всього нашого футболу. Зрозуміло, що це пов’язано з подіями в країні і не обмежиться одним сезоном. Треба просто налаштовуватися на те, що багато треба буде перетерпіти, пережити і працювати довго і багато, щоб якось вийти на наші попередні позиції.

— Не виникло відчуття, що атмосфера заповненої до відмови лісабонського стадіону десь вплинула на гравців «Динамо», і вони програли матч ще до стартового свистка?

— Думаю, що цю гру вони програли ще минулого тижня в Лодзі, коли зрозуміли, що це зовсім інший рівень. Якщо «Динамо» на перших поверхах, то «Бенфіка» це пентхаус. Морально біло-сині були зламані ще в домашній грі, тому повний був стадіон у Лісабоні або він був би заповнений наполовину — істотної ролі це вже не відіграло, «Динамо» було приречено заздалегідь.

— Попов, який у попередніх матчах «привіз» чимало результативних обрізок, сьогодні навіть не потрапив у заявку, Сирота, у свою чергу, гру відверто провалив. Наскільки серйозна проблема у «Динамо» з центральними захисниками?

— На тлі такого суперника, який швидко і агресивно грає, добре працює з м’ячем, виявляються недоліки наших футболістів. Начебто молоді, перспективні гравці, але щоб заматеріти, стати футболістами, які не бояться суперників — для цього має пройти жоден сезон. При цьому суперник має бути досить серйозним, тоді і захисник зростає в майстерності. А так — як ті пташенята, які випали з гнізда. Коли йде гра, все начебто і непогано, а як тільки стає важко, відразу зникають, обмежують себе в прийнятті рішень, бояться помилитися, намагаються не допомагати один одному, не брати на себе відповідальність у розіграшах.

І відразу починає сипатися як в тому доміно командна гра. Не можуть весь час одна-дві людини тягнути на собі все і змушувати всіх грати, всі одинадцять повинні діяти як єдиний механізм, допомагати один одному.

При тому, що не кращу гру провів Шапаренко, він, мабуть, єдиний, хто не боїться прийняти м’яч і подивитись, кому віддати передачу. Іноді навіть робить це довго, оскільки під нього ніхто не відкривається. Але він хоч намагається щось бачити, всі інші діють за принципом «моя хата скраю». І проблема не тільки в центральних захисниках, вона є і в опорній зоні, де абсолютно не тримається, не розігрується і не контролюється м’яч. Усі спроби робляться через фланги, але цього дуже мало.

— Що робити Роману Яремчуку, який навіть не вийшов на заміну травмованому Рамушу? Чи варто лідеру атак збірної України задуматися про зміну клубу, де він був більш затребуваним?

— Якщо він відчуває, що програє конкуренцію, що тренер його не бачить і довіряє іншим, то треба або доводити на тренуваннях і час виходів на полі, що вартий цієї команди. Або йти туди, де буде більше практики. Будь-який, навіть наймайстровитий футболіст без практики починає деградувати. Це закон, який не потребує доказів. Тут питання в амбіціях Романа, його бажанні грати. Жодної заяви він не робив, інтерв’ю ніяких не давав. І тут уже питання до нього, наскільки він готовий до такої ситуації.

— Якими бачите подальші перспективи нинішнього «Динамо» цього сезону, як у чемпіонаті країни, так і в єврокубках?

— Якщо про внутрішній чемпіонат, то ми все розуміємо, що «Динамо» зараз найбільш збалансована команда, з практичним складом, який грає вже кілька років. Але тут питання і проблема може полягати в іншому.

Мірча Луческу — він все-таки тренер європейського менталітету і рівня, йому тісно в середньому класі, хочеться там про себе заявити, граючи з грандами, подаючи сюрпризи, щоб про нього говорили. Щоб його гравці виростали в якихось зірок і продавалися навіть за європейськими мірками за добрі гроші. Тоді він відчуває себе на хвилі, що він робить свою справу і отримує від цього задоволення. А просто отримати черговий титул у цьому чемпіонаті, який ще незрозуміло як проходитиме і на якому рівні для нього це не є якась життєва і кар’єрна перемога. А з нинішньою грою і потенціалом «Динамо» тут навіть у Європі непросто про себе заявити. Це не дасть Луческу повного задоволення від роботи.

Інша річ, що в такому разі можливе питання комплектації, якщо він зможе довести керівництву, що потрібні нові гравці, оскільки ті, що є, досягли, як я вже казав, своєї стелі. І керівництво задовольнить його вимоги, після чого можливий інтерес до роботи та розвитку гри. Якщо воно все так застигне, то не виключена і конфліктна ситуація, оскільки Луческу може просто не витримати такого стану.

Євген Савчук