Чому збірна України не вирішила своїх завдань. Справа не тільки у Петракові

Збірна України не зуміла вийти у дивізіон А Ліги націй. З групи, де українська команда заочно вважалася фаворитом. Більше того, все вирішилося у очному протистоянні двох претендентів — Шотландія виявилася міцнішою за колектив Олександра Петракова. Враховуючи крайній аргумент, цей результат є закономірним, його треба сприйняти як даність і більше не задаватися питаннями про те, що було б, якби...

Емоційна складова цього результату дала серйозну пробоїну на палубі корабля, яким керує 65-річний фахівець. Тріщини на судні були і раніше — конфлікт Петракова з Русланом Маліновським, напружені стосунки тренера з пресою, невихід команди на чемпіонат світу. Але Маліновський повернувся до збірної та продовжив бути ключовим виконавцем «синьо-жовтих», комунікаційні нюанси перекривалися результатами команди, а поразка від Уельсу — з розряду тих, після яких важко знайти аргументи для конструктивної критики. І все ж 0:0 із Шотландією в Кракові дали вболівальникам вагомі причини критикувати Петракова — не так через те, що завдання не виконане, а від того, як воно виявилося проваленим.

Чи міг наставник збірної України більш ранніми замінами освіжити гру в атаці, коли шотландці почали сідати глибше до своїх воріт? Міг. Чи міг він піти ва-банк і дати установку грати без огляду у фінальні миті поєдинку, зважаючи на те, що від нічиєї було стільки ж толку, як і від поразки? Міг. Зрештою, дощ та мокрий газон могли зіграти на користь українцям у штрафному майданчику гостей, адже від помилок не застрахований ніхто. Не факт, що всі ці умовності призвели б до іншого результату, але спробу так і не було зроблено, а ми так і не дізнаємося, якою була б нагорода за ризик.

Але пропоную перестати пускати весь сагайдак критичних стріл у Петракова. У таких випадках йому не звикати брати відповідальність на себе і ставати об’єктом нещадної критики зі сторони. Проте, блідий фініш збірної та невтішне для початкових цілей та амбіцій друге місце у групі має логічні передумови, крім рішень головного тренера, які так і не втілилися в життя.

***

Кампанія Петракова на чолі збірної починалася не дуже багатообіцяюче: три нічиї поспіль, і лише виїзні успіхи в протистояннях з Фінляндією та Боснією та Герцеговиною дозволили Україні посісти друге місце у відбірковій групі.

Матч із Шотландією у плей-оф ЧС-2022 став апогеєм для збірної Петракова, коли всі механізми в колективі працювали злагоджено: команда була добре готова функціонально, емоції зашкалювали, а лідери робили вирішальний внесок у перемогу. Підсумком того відрізка часу мало стати завоювання путівки до Катару, але тоді вже втрутилися лиходійка-доля і всілякі зірки на небі, що подарували миті тріумфу об’єктивно слабшій з двох команд.

У Лізі націй національна збірна так і не змогла показати бодай близький до ігор у відборі рівень. Навіть з урахуванням обох виносів збірної Вірменії та половини виграних зустрічей у календарі змагань. Причини спаду можуть бути різними, але зупинюся на ключовому питанні — кадровому.

Попереднє піднесення збірної України, коли команда досягала найбільших успіхів на міжнародній арені, було під час фінальної частини чемпіонату Європи 2020 року. Хоч команда під керівництвом Андрія Шевченка і не виблискувала на європейському форумі, але волею випадку синьо-жовтим вдалося буквально прослизнути до 1/8 фіналу з третього місця. А потім була найбільш пам’ятна гра останніх років проти Швеції та незабутній вихід до чвертьфіналу. Вдалі пригоди українців на європейському форумі у вигляді перебування у топ-8 Старого Світу стали можливими завдяки гарній формі ключових виконавців — Андрія Ярмоленка та Романа Яремчука, вагоме слово у плей-оф сказав і Олександр Зінченко.

Ці ж персонажі тягли збірну України і за нового тренера на заключному етапі відбіркового циклу ЧС-2022. Петраков, хоч і запросив у розташування команди цілу когорту нових гравців, з більшістю з яких працював у молодіжній та юнацьких збірних України, виконавці перших скрипок залишалися незмінними. Коли ж дійшло до Ліги націй, а команда з різних причин не могла розраховувати на важливих гравців основи, почалися проблеми. Хоч і здолали на виїзді Ірландію, але три очки у Дубліні стали скоріше подарунком долі за поразку в Уельсі. Матч-відповідь з ірландцями був настільки непоказним з боку українців, що хлопцям довелося дякувати за нічию. Ну, а побиття без шансів від Шотландії у Глазго стало апофеозом безпорадності збірної Петракова.

Якими б не були втрати тренерського штабу перед ключовою лобовою сутичкою з шотландцями, слід визнати, що Ярмоленко, який уже випередив за кількістю матчів за збірну Андрія Шевченка, не демонструє рівень гри згідно зі своїм статусом після тих самих 3:1 на «Хемпден Парк». Те саме стосується і Яремчука, у якого, схоже, закінчився бензин із прольотом збірної повз світову першість. Зі всіх традиційних лідерів збірної України лише Маліновський давав проблиски надій у Лізі націй, але й у вирішальний момент здібностей Руслана не вистачило для того, щоб забити «гірцям» такий необхідний гол. Резюме — ті, на кого було покладено найвищі очікування, не змогли допомогти збірній у найнеобхідніший момент.

Можливо, Ярмоленко здав у фізиці після переїзду з високоінтенсивної АПЛ у значно більш розмірений чемпіонат ОАЕ. Можливо, на невпевнену гру Яремчука у збірній вплинула його трансферна сага з «Бенфіки» у «Брюгге», де фанати виявилися не радими появі українця. Банальний недонастрій також не варто скидати з рахунків, адже спробуй змусити себе викладатися на повну після того, як перша за 16 років поїздка на Мундіаль, що знаходилася на відстані витягнутої руки, в результаті не відбудеться.

За Петракова у національній збірній утворився якийсь стабільний кістяк задньої лінії. Правий фланг на старті Ліги націй з успіхом борознив Караваєв (гол та асист з Вірменією у Лодзі), а закінчував змагання на цій позиції вже Тимчик (гол та асист з Вірменією у Єревані). Миколенко — яскравий приклад того, наскільки зміни у клубній кар’єрі допомогли Віталію перейти на новий рівень гри у національній команді. Виступи за «Евертон» у високоінтенсивному змагальному середовищі посприяли тому, що здоровий Миколенко став основною опцією у Петракова, який ще з часів роботи з командою U-20 робив ставку на вертикальний футбол та енергійних флангових виконавців.

Матвієнко зіграв 13 матчів і більше за всіх хвилин (1075) за Петракова і, крім злощасного розгрому від Шотландії, закривав позицію в центрі оборони на стабільно високому рівні. Забарний у вересні у Глазго не грав, і головний тренер нарікав на цю втрату перед стартовим свистком. І не дарма, адже під керівництвом чинного тренера Ілля продовжував прогресувати, а дві найнижчі оцінки з проведених ігор (6,0 від Whoscored) він отримав у домашніх матчах із Боснією та Герцеговиною та Шотландією, коли нашим, скоріше, не вдалося додавити своїх суперників.

Саме флангові захисники були одні з найактивніших у нічийній грі із шотландцями. Коли немає балансу у центрі поля та впевненого контролю під пресингом, доводиться просувати атаки через широкі зони. У збірної України було не так багато реальних гольових епізодів біля протилежних воріт, але в одній із атак саме прохід Миколенка увінчався прострілом на ближню стійку — Маліновський без обробки м’яча не влучив у ціль.

***

Домашній матч із Шотландією через травми пропускали Зінченко та Шапаренко. За дивним збігом обставин саме ця пара робила різницю для збірної України у попередніх зустрічах, коли йшлося про просування м’яча між лініями з мінімально можливим відсотком браку.

Футболіст лондонського «Арсенала» вісім разів виходив на поле під час каденції Петракова, і лише у домашній зустрічі з Ірландією після серії виснажливих матчів у двотижневому червневому циклі Зінченко зіграв нижче за свої можливості. У семи попередніх його середня оцінка гри за версією Whoscored була стабільно високою — 7,35. Як не крути, а вплив Зінченка на якість побудови гри у нинішній збірній — великий, і втрата такого гравця стала непоправною для української команди як у Глазго, так і у Кракові.

Шапаренко став не менш важливою фігурою у Петракова у центрі поля. Микола відіграв у всіх поєдинках, окрім домашнього у товариській зустрічі з Болгарією у листопаді минулого року. Свій перший і поки єдиний м’яч за збірну він забив французам у Києві, його бачення поля та якість пасу дозволили Україні обіграти в гостях Боснію та Герцеговину та застовпити місце у плей-оф ЧС-2022. Але, окрім голу та результативної передачі, Шапаренко більшою мірою відповідав за просування м’яча та надавав непередбачуваності атакам української команди. Саме те, що було потрібно в ігрових умовах проти шотландців, які закрили вільні простори позаду та справлялися з усіма потугами господарів організувати хоч щось нешаблонне попереду.

Відсутність Зінченка та Шапаренка у Кракові зробили гру збірної України менш варіативною та більш прямолінійною, і це також вплинуло на підсумковий результат.

Довбик шикарно спародіював найкращі роки Індзагі у футболі, але забий Артем з однієї ситуації, коли він все ж таки витримав лінію із захисниками, настрій у вболівальників «синьо-жовтих» був би зовсім іншим. Але з Довбика і попиту менше: нападник «Дніпра-1» став найкращим бомбардиром збірної України в Лізі B1, та все ж таки він лише претендує на право вважатися основною ударною силою цієї команди.

Збірна України закінчує 2022 рік подібно до мему з героєм Леонардо Ді Капріо у фільмі «Острів проклятих». Усі намагалися, ніби й трагедії не сталося, але настрій якось не дуже. Що пригнічує ще більше, то це третій кошик замість другого для нашої команди під час жеребкування Євро-2024, що підвищує силу потенційних конкурентів за путівку на європейський форум та знижує наші шанси там опинитися. Адже чемпіонати Європи українська збірна не пропускає вже протягом десяти років.

Але не варто забувати, що хоч відповідальність за результат несе тренер, не варто на емоціях вішати всіх собак на того, хто витягнув програшну кваліфікацію та майже вивів команду до Катару. Простіше апелювати термінами «фізрук» чи «дитячий тренер», ніж заглибитися в суть і зрозуміти, що з огляду на всі обставини цей підсумок і був закономірним для збірної України в її нинішньому стані.

Вадим АНДРЕЄВ