Арбітр Дмитро Доля, який втратив свідомість під час гри чемпіонату Білорусі БАТЕ — «Динамо-Брест», прокоментував цей інцидент.
— Як ваш стан?
— Він вже наступного дня виявилося нормальним. Тільки в суботу було якось не дуже. Вирішив перестрахуватися, перевіритися і на пару днів залишився в борисівській лікарні. Начебто все нормально.
— Що сказали лікарі під час виписки у понеділок?
— Швидше за все, це від перевтоми. Або, може, наслідки «корони». А можливо, і те й інше. На ковід я хворів взимку. Хоча переніс більш-менш нормально. Нині аналізи хороші. Зробив все — МРТ, КТ, УЗД серця, кардіограму... Мене прокололи, прокапали, давали пігулки. На два дні довірився лікарям.
А в суботу я насправді відчував перевтому, фізично почував себе не дуже добре. Може, навіть не варто було виходити на гру. Ноги-руки боліли. Але що було — те було. Є що згадати...
— З чим може бути пов’язане перевтома? Чи багато працювали в останні дні?
— Так-так. У мене є друга робота. За два дні до гри був зайнятий там. Плюс півтора місяці судив на «Борисів-Арені». А там поле непросте, досить важке. І не двадцять років мені вже. Накопичилося. Думав, буде нормально, якось відбігаю. Раніше проходило. А тут вийшло по-іншому. Це не перша гра, коли мені довелося важкувато. Але зараз було трошки важче, ніж раніше. Начебто і почав нормально, а потім різко бах — помутніння в голові. Потім пам’ятаю вже швидку допомогу.
— На якийсь час відключилися?
— Так. Але швидка допомога мене трошки привела в почуття. Лікарі почаклували-почаклували... По-моєму, щось вкололи. Це, якщо чесно, неясно пам’ятаю. Потім очухався і знову почав самостійно ходити. І навіть поїхав назад на гру, повернувся у другому таймі. Побачив рахунок — 4:0. Вирішив не йти на трибуну, одразу подався в роздягальню митися, переодягатися. Нормально почувався. Після гри навіть хотів їхати додому в Гродно. Але досвідчені товариші порадили залишитися під наглядом лікарів. Я так і зробив. Думаю, тепер треба трохи відпочити.
— У цьому чемпіонаті судити вже не будете?
— Не знаю. Це керівництво вирішить. Кілька днів відпочину — і спробую пробігтися. Тому що після коронавірусу, пам’ятаю, п’ять хвилин побігаєш — і задихаєшся, ноги забиваються.
— Що вам прописали лікарі?
— А нічого. Може, ще схожу до своїх лікарів, із «Німана». Якщо тільки вітаміни пропити... Не хочеться шлунок псувати, відновлювати потім мікрофлору. І так взимку, під час ковіда, напихали.
— Чи багато думок крутилося в голові в ці дні?
— Не сказав би, що я був якийсь погаслий. Цікаво, звичайно, побачити реакцію людей, подивитися на себе зі сторони... Один раз глянув на відео моменту. Але толку — краще не дивитися. Я приблизно пам’ятав, коли в мене почалося помутніння.
Отримав тисячу есемесок, тисячу дзвінків. Намагався відповідати всім — тільки встигай. Думки були суто позитивні через підтримку. Зателефонували тренери половини клубів вищої ліги та інші фахівці. Діма Ровнейко запропонував допомогу. Стас Драгун написав: «Дімо, привіт. Як справи? Тримайся. Якщо потрібна якась допомога у Мінську, звертайся».
— Рідні та близькі сильно перехвилювалися?
— Ну так звичайно. Багато хто в прямому ефірі бачив, як я лежав на ношах. Коли повернувся на стадіон і пішов у роздягальню, відразу за телефон — і дзвонити рідним і близьким. Мамі, сестрі, братові, батькові, синові... Намагався заспокоїти, сказати, що все нормально. Уявляю, що люди встигли пережити. В результаті все закінчилося добре.
— Як, на вашу думку, впорався суддя Ілля Ляшук, який замінив вас?
— Я подивився лише огляд. За відгуками — досить непогано. Це була його перша гра — вітаю.
— Чи немає загрози вашій суддівській кар’єрі? Твердо маєте намір продовжувати?
— Треба обміркувати. І це не пов’язано з тим епізодом... Іноді і так замислюєшся про закінчення кар’єри і якесь інше заняття в житті. Наприклад, про інспекторство. Навантаження не зменшуються, я не молодшаю... Нормативи здавати все важче. Є проблеми з ахіллом — ще з часів футбольної кар’єри. Адже всіх грошей не заробиш. Про здоров’я теж треба думати. За лікування потім більше віддаси. Нехай усе йде своєю чередою. Подивимося. Може, на сезон-два мене ще вистачить.
— Де ви працюєте, крім суддівства?
— У ГОКЦОРІ. Це колишній ЦСК «Німан». Інструктор-методист. Організовуємо заходи на гродненському стадіоні, надаємо послуги. Але я сам винний, треба було вибирати: або те, або те. Значить, не варто так навантажуватися.
— Подейкують, минулого року при здачі фізичних нормативів вам також стало погано...
— Це не «подейкують» — це сказав Віталій Оніхимовський. Там було інакше. У мене виникла проблема з ахіллом. Я взагалі не планував здавати нормативи в той день. Хотів місяць підлікуватись. Бо весь минулий рік судив на знеболюючих. Цього сезону, на мою думку, тільки перед однією грою вколов знеболювальне. Більше не буду. Так от тоді думав, що проведу тренування. Але почало «бігтися». В результаті погано, але пробіг. Може, і був бліденький. Зі сторони видніше. Але я їхав не для того, щоб здавати. Мені вже 42 роки, треба бігти тільки повністю здоровим.
До речі, тоді здачу нормативу не зарахували. За два місяці, коли залікував ахілл, пробіг знову. Взагалі я кілька разів не здавав але через травми. Потім якийсь час не судив. Говорити, що гродненським арбітрам постійно зараховують здачу нормативів, не доводиться. Усі біжать по-різному. Я вже не можу, як молоді. Свого часу теж літав полем.
— Як часто ви тренуєтеся? Чи дозволяє це робити здоров’я?
— Дозволяє. Тренування, може, вже не такі інтенсивні, як раніше. Але в міру можливостей займаюся. Хоча би двічі на тиждень намагаюся тренуватися. Деколи ходжу в «тренажерку». Але буває всяке. Я вам уже говорив про другу роботу. Іноді немає сил чи часу.
— Як часто ви перевіряєтеся у лікарів?
— Раз на півроку. І проблем не було. Частота обстежень питань не викликає.
— Чи можна сказати, що в цій ситуації ви відбулися легким переляком?
— Ну як легким?.. Все одно неприємно впасти на газон і валятися. Я кажу: не молодію. Якось так вийшло.
— Що для вас суддівство? Робота чи щось більше?
— Не сказати, що я великий фанат суддівства. Але мені подобається.
— За допомогою арбітражу захотіли продовжити своє футбольне життя?
— Так. Знову відчув ті почуття, які були, коли грав у «Німані», «Белкарді». Ближче до 30 років футбол став уже не такий цікавий. Суддівство вивело на новий виток емоцій. Знову почалося спілкування з футбольними людьми. Так все й пішло.
— Ця історія є повчальною для вас? Які висновки зробили?
— Звичайно, повчальна. Тим, що за все поспіль хапатися не варто. Треба з головою розподіляти навантаження.