Відомий журналіст Микола Несенюк у своєму Facebook написав про своє «друге життя».
Це почалося влітку 1964-го. Мені було тоді шість років. На маленькому екрані чорно— білого телевізора показували трансляцію футбольного матчу. Московський «Спартак» приймав у кубковому матчі київське «Динамо». Гра закінчилась внічию. Післяматчових одинадцятиметрових тоді ще не вигадали тож команди зіграли ще раз. Наші виграли! Саме так — наші!
З того дня і назавжди життя «Динамо» стало і моїм життям. Другим, яке йшло паралельно першому. Де і ким би я не був, чим би не займався, це життя було зі мною. З домашніми і виїзними іграми, турнірними таблицями, футболістами і тренерами.
Дивно, але саме з того часу, з літа 1964-го київське «Динамо» почало перемагати. Досі команда лише один раз ставала чемпіоном і лише раз вигравала кубок. А після тої гри зі «Спартаком» перемоги пішли одна за одною, титули і трофеї здобувалися чи не щороку! Точно не обійшлося без моєї допомоги! Бо ж я був не один такий. Впевнений, що наша енергія передавалася команді і навпаки. У першому житті могло бути все що завгодно, зате в другому ми разом із «Динамо» завжди боролися за перемогу! З того давнього дня і дотепер!
Про це все я думав учора, коли мене вітали з днем народження, за що я всім дуже вдячний. Привітання нагадали скільки мені років. Залишилося не так вже й багато... Але це в першому моєму житті. Друге ж буде завжди! Ну хіба це щастя?
Микола Несенюк
Я сам болею за Динамо с семидесятых, и, слава богу, без каких-либо поощрений. Но сейчас, к сожалению, мне болеть за них совсем не хочется((
Что было раньше и сейчас - это совершенно разные Динамо((((
Я сам болею за Динамо с семидесятых, и, слава богу, без каких-либо поощрений. Но сейчас, к сожалению, мне болеть за них совсем не хочется((
Что было раньше и сейчас - это совершенно разные Динамо((((