Олександр Сирота: «Перша половина сезону вийшла не така, на яку ми очікували. В Лізі Європи нам відверто не щастило»

Захисник «Динамо» Олександр Сирота поділився враженнями від першої частини сезону-2022/2023, розповів, чого навчився від Мірчі Луческу, а також згадав дебют у столичному клубі.

— Третє місце за підсумками першої частини сезону-2022/2023 для «Динамо» аж ніяк не можна назвати позитивним проміжним результатом. Які бачите об’єктивні причини таких результатів?

— Звісно, перша половина сезону вийшла не така, на яку ми очікували та сподівалися. Чому так вийшло, тренерський штаб буде пояснювати нам на тренувальних зборах — будемо розбирати помилки та працювати на полі задля того, щоб не повторювати їх у подальшому.

— Також команда цього сезону не вийшла до Ліги чемпіонів, а в Лізі Європи й узагалі провалилася. Чи закономірний такий підсумок?

— У Лізі чемпіонів ми дійшли до вирішального раунду кваліфікації, але «Бенфіка», яка протистояла нам, показала, що є насправді дуже якісною командою, і в двох матчах із ними ми не змогли, або суперник не дозволив, показати всього того, на що здатні.

А в Лізі Європи нам відверто не щастило. Приміром, якби у домашньому матчі з АЕКом зарахували наш гол у першому таймі, рахунок став би нічийним, і я впевнений, що ми виграли би цей матч. Ця перемога точно додала би нам упевненості. Також у багатьох матчах пропускали на останніх хвилинах — напевно, через нестачу концентрації до фінального свистка.

— Команда багато пропускала — як у матчах чемпіонату («Дніпро-1», «Зоря», «Шахтар»), так і в єврокубках. У тих матчах дії оборони були не найкращими? Уже зрозуміли, що саме призвело до цього?

— Коли команда пропускає голи, це провина не лише оборони, оскільки як пропускає, так і забиває вся команда. На це є як об’єктивні, так і суб’єктивні причини — як на мене, одними з основних були часті переїзди та багато часу, проведеного в дорозі, і знову ж таки нехватка концентрації на останніх хвилинах.

— Після початку війни наш чемпіонат залишили багато легіонерів, які виступали як у топових командах, так і в середняках. Загалом, рівень чемпіонату від цього ослаб або, навпаки, вирівнявся?

— Нам Містер казав ще задовго до початку нинішнього сезону, що чемпіонат України у цьому році буде набагато складнішим та цікавішим. Так воно і вийшло, адже кожна команда може грати на рівних із лідерами та відбирати у них очки.

— У першій частині сезону у «Динамо» було три номінальних центральних захисники — ви, Ілля Забарний та Денис Попов (Микита Бурда хоч і відновився після травми, але зіграв лише в одному поєдинку). Як оціните своїх партнерів/конкурентів за амплуа, конкуренція з ними допомагає зростати у професійному плані?

— У «Динамо» зібрані якісні футболісти, але останнє слово, хто саме виходить на поле в тій чи іншій грі, залишається за головним тренером. Я завжди казав, що здорова конкуренція допомагає зростати у професіональному плані, тож спільні тренування та спілкування з хлопцями лише йдуть мені на користь.

— Як загалом оціните свій прогрес за останні три сезони, що ви є гравцем першої команди «Динамо»?

— Не хочу оцінювати себе — для цього є головний тренер. Можу лише сказати, що відчуваю, як поступово додаю. На жаль, не без помилок, але аналізую їх та рухаюся далі, намагаючись не повторювати в подальшому.

— Чому ви навчилися під керівництвом Мірчі Луческу?

— Загалом, Містер навчив як і мене, так і всю команду багато новому. Та й зараз, кожного дня, ми продовжуємо вчитися у нього, адже він має величезний досвід і багато чого хоче передати нам.

— Що каже Містер у особистих бесідах? На що звертає увагу в першу чергу?

— Завжди велику увагу він приділяє помилкам, які ми розбираємо на теоретичних заняттях, і розповідає, як треба їх виправляти або робити так, щоб мінімізувати на полі.

— Також ви викликалися до національної збірної України. Що можете сказати про роботу з Олександром Петраковим?

— Дуже подобається працювати під керівництвом Олександра Васильовича — це максимально позитивний та емоційний тренер. Тож перебування в розташуванні національної команди завжди в радість.

— Перебуваючи в розташуванні команди, ви були свідком і невиходу нашої збірної до фінальної частини ЧС-2022, і невдачі у Лізі націй, де «жовто-сині» не змогли пробитися до елітного дивізіону. Чи могли результати бути кращими?

— Звичайно. Вважаю, що ми заслуговували і на вихід до фінальної частини ЧС-2022, і до елітного дивізіону Ліги націй. Але, на жаль, Фортуна була не на нашому боці.

— Хоч на найвищому рівні ви виступаєте ще не так багато, але вже встигли попрацювати з багатьма тренерами як у «Динамо», так і в збірних — від юнацьких до національної. Чи можете виокремити когось із наставників, які зустрічалися на вашому шляху протягом кар’єри?

— Нікого не хочеться виокремлювати, всі зробили великий внесок, але все-таки Містер завдяки досвіду вчить багато чому. Також хочеться згадати Руслана Петровича Ротаня, який завжди довіряв та вірив у мене.

— Перед тим, як потрапити до основного складу «Динамо», ви пройшли підготовчі щаблі — юнацьку та молодіжну команди, причому з обома ставали чемпіоном України у відповідних турнірах. Ці турніри допомогли вашому становленню як футболіста?

— Звісно, цей період дуже важливий, бо перестрибнути з дитячого у дорослий футбол вкрай важко. Та й завдяки успішним виступам на молодіжних рівнях виробляється дух переможця, який згодом допомагає ставити та досягати поставлених цілей уже в дорослій кар’єрі.

— Чемпіонство з «Динамо» у 2021-му — поки найбільш значуща медаль у вашій кар’єрі?

— Поки що так. Той сезон узагалі склався для нас напрочуд вдало, ми виграли на вітчизняній арені все, що можна було. Сподіваюся, і в подальшому «Динамо» повернеться на переможний шлях та продовжить здобувати трофеї в Україні та успішно виступати на євроарені.

— Ваш дебют за основний склад «Динамо» припав на вітчизняне класичне — проти «Шахтаря». Згадуючи свої емоції, колінця не трусилися перед виходом на поле?

— Звичайно, дуже переживав перед дебютною грою, та ще й із такою вивіскою. Але як тільки вийшов на поле, мандраж зник. Упевненості додало й те, що всі партнери підтримували мене, особливо — Піварич та капітан команди Сидорчук.

— До національної збірної вас уперше викликав Андрій Шевченко, але дебютувати вдалося вже за Олександра Петракова. Чи суттєво відрізняється гра збірної за цих двох наставників? На чому робив основний акцент Андрій Миколайович, а що першочергове для Олександра Васильовича?

— Не люблю порівнювати тренерів, оскільки в кожного свій стиль, манера спілкування, навіть прояв емоцій.

— Якщо озирнутися назад, за ці три роки який матч можеш назвати найкращим (як для себе особисто, так і для команди), а який, навпаки, провальним і таким, який хочеться скоріше забути?

— Найкращий для мене матч — це дебют за національну збірну в офіційному матчі, коли ми на виїзді перемогли Ірландію (1:0) у Лізі націй. Найгіршим же можу назвати матч-відповідь із Бенфікою у раунді плей-оф нинішньої Ліги чемпіонів.

— В одному з інтерв’ю ви казали, що ваш батько мріяв, щоб ви стали футболістом, але, на жаль, загинув, коли вам було лише шість років. Він мав відношення до футболу? А взагалі у сім’ї хтось із професійним спортом пов’язаний?

— Мій батько дуже любив футбол, був шаленим уболівальником «Динамо», тому і мріяв, щоб я грав за цей клуб. Але з професіональним спортом ніхто не пов’язаний у сім’ї.

— До футбольної секції вас привела мати. Відразу сподобалися тренування? Не було бажання кинути через якийсь час?

— Так, я був у захваті від тренувань. Пам’ятаю, із 50 дітей, які прийшли на перегляд, узяли лише мене та ще одного хлопчика. Нашій радості не було меж... І, почавши тренуватися та займатися футболом, ніколи не виникало бажання кинути все.

— Справжню любов до футболу прививають тренери в дитячій школі. Хто для вас став другим батьком у динамівській школі?

— Мені дуже подобався час, коли іспанці допомагали нашим тренерам в Академії. Ця суміш іспанського та українського стилю викладання давала хороший результат. Але любов до футболу привили мені не в Академії, а дісталася вона мені від батька.

— Розпочавши навчання в ДЮФШ «Динамо», після цього були варіанти зі зміною команди? Можливо, були пропозиції від інших дитячих академій України чи навіть з-за кордону?

— Я ніколи не цікавився подібними питаннями, а лише займався улюбленою справою. А варіанти, якщо й були, то, напевно, нічого конкретного — про це більше зможе розповісти лише агент, оскільки я завжди був зосереджений на виступах лише за «Динамо».

— Зараз усі думки про футбол чи є час і на особисте життя? Чи є у вас кохана дівчина?

— Я вважаю, що завжди потрібно знаходити час на особисте життя. Так, у мене є дівчина, ми зустрічаємося трохи більше трьох років.

— Які маєте захоплення поза футбольним полем?

— Люблю проводити час із друзями, ходити у кіно, грати у приставку разом. Також цікавлюся великим тенісом.

Павло КЛИМЕНКО